Щодо екологічного податку за розміщення відходів, що утворилися у процесі діяльності та продаються або використовуються у власному виробництві

8 Червня, 2024 в 14:46

Об’єктом та базою оподаткування є, зокрема, обсяги та види розміщених відходів, крім обсягів та видів відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях суб’єктів господарювання

Екологічний податок – обов’язковий платіж, що сплачується з фактичних обсягів різних викидів, скидів, розміщення відходів у довкіллі. Екологічний податок сплачують особи, які здійснюють: викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

Платники екологічного податку — суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються (п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України):

  • Викиди (КБК 19010100 та 19011000 (викиди двоокису вуглецю;
  • Скиди(КБК 19010200);
  • Розміщення(КБК 19010300);
  • Утворення(КБК 190010400);
  • Тимчасове зберігання(КБК 19010400).

Головне управління ДПС в Одеській області інформує, що відповідно до пп. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755 із змінами і доповненнями платниками податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема, розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання).

Екологічний податок, що справляється за Утворення та Тимчасове зберігання радіоактивних відходів зараховується до спеціального фонду державного бюджету у повному обсязі в частині сум зобов’язань, які нараховані на обсяги радіоактивних відходів та які Тимчасово зберігаються понад встановлений особливими умовами ліцензії строк.

Оскільки екологічний податок в частині Викидів справляється окремо за Викиди Двоокису, який зараховується до спеціального фонду Державного бюджету, то слід звернути увагу платників податку на обов’язковість заповнення двох окремих додатків 1 до декларації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 17.08.2015 № 715, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 03.09.2015 за № 1052/27497.

Декларації подаються за:

  • Викиди, Викиди Двоокису, Скиди та Розміщення до підрозділу контролюючого органу за місцем розміщення стаціонарних джерел Викидів, Викидів Двоокису, Скидів; та спеціально відведених для цього місць чи об’єктів Розміщення;
  • Утворення, Тимчасове зберігання – за місцем перебування Платника на податковому обліку у контролюючих органах.

Стаціонарне джерело забруднення – це підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об’єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти (п.п. 14.1.230 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Розміщення відходів – постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів (пп. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Не є платниками податку за розміщення відходів суб’єкти господарювання, які розміщують на власних територіях (об’єктах) виключно відходи як вторинну сировину (п. 240.5 ст. 240 ПКУ).

Об’єктом та базою оподаткування є, зокрема, обсяги та види (класи) розміщених відходів, крім обсягів та видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання (пп. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242 ПКУ).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації до 01 грудня року, що передує звітному, подають до контролюючих органів переліки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб – підприємців, яким в установленому порядку видано дозволи на викиди, спеціальне водокористування та розміщення відходів, а також направляють інформацію про внесення змін до переліку до 30 числа місяця, що настає за кварталом, у якому такі зміни відбулися (п. 250.3 ст. 250 ПКУ).

Враховуючи зазначене, суб’єкти господарювання не є платниками екологічного податку за відходи, які утворилися у процесі їх діяльності та продаються як товар або використовуються у власному виробництві, у т.ч. металобрухт.

Разом з цим, платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, які на підставі отриманих в установленому порядку дозволів розміщують відходи на власних територіях (об’єктах) або у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах, та не мають договорів з комунальними або спеціалізованими підприємствами на утилізацію та захоронення відходів.

Читайте також: Визнання права на чисте та безпечне довкілля є запорукою належного існування майбутніх поколінь – суддя ВС

Раніше ми повідомляли, що Кабмін підтримав законопроєкт стосовно заборони “джипінгу”.

Згодом Кабінет Міністрів України на своєму засіданні схвалив розроблений Міндовкілля законопроєкт про посилення адміністративної відповідальності за правопорушення на заповідних територіях.

Також Держпродспоживслужба інформує, що оператори ринку зобов’язані забезпечувати дотримання гігієнічних вимог до харчових продуктів на всіх стадіях їх виробництва та обігу, що регламентовано статтею 20 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів».