Як зібрати та подати докази для підтвердження факту батьківства

Найбільш переконливим доказом у справах про встановлення батьківства є ДНК-експертиза. Її точність сягає 99,99%

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи. До переліку доказів у таких справах входять письмові, речові та електронні документи, висновки експертів, а також інформація від свідків, пояснюють у Мін’юсті.

До заяви про встановлення факту батьківства, як докази можна надавати такі документи:

– документи, що підтверджують родинні зв’язки (сімейні фото, листи, анкети, рішення судів, витяги з домових книг тощо);

– довідки органів ДРАЦС щодо неможливості поновлення записів чи внесення змін до них;

– пояснення свідків, які можуть підтвердити взаємини між заявником і померлим.

Водночас, у відомстві наголосили, що цей перелік не є вичерпним – до справи можна додавати будь-які інші відомості, що можуть підтвердити факт батьківства.

Висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи може бути підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку. Всі докази батьківства мають оцінюватися судом в їх сукупності.

Найбільш переконливим доказом у справах про встановлення батьківства є ДНК-експертиза. Її точність сягає 99,99%. Під час дослідження порівнюються зразки ДНК дитини та ДНК батьків.

Строки дослідження ДНК залежать від лабораторії. Результати можуть бути готові як і через декілька днів, так і через місяць. Подібні генетичні дослідження можна зробити не в кожній лабораторії. Вартість дослідження залежить від типу тесту та інших факторів, тому кожен пацієнт сам вирішує робити його чи ні.

У судовому розгляді справи про встановлення батьківства, сторони взаємною згодою самі обирають експертну установу. Якщо такої згоди не досягнуто, то суд самостійно вирішує в якій медичній лабораторії будуть проводити тест ДНК.

З потреби суд може призначити декілька експертів для підготовки одного висновку. Проведення судової молекулярно-генетичної експертизи складається з декількох етапів.

Матеріал для аналізу зазвичай збирається за допомогою ротового мазка, але можливе використання і нестандартних зразків, як нігті чи волосся.

Процедура проходить у кілька етапів: збір матеріалу, доставка до лабораторії, аналіз і підготовка висновку. Якщо сторони не погоджуються щодо лабораторії, її обирає суд.

Суд враховує всі докази в сукупності – кожен окремий документ чи висновок не має заздалегідь встановленої сили. Важлива не лише наявність доказу, але й його належність, допустимість, достовірність та зв’язок з іншими матеріалами справи. Після розгляду всіх обставин суд виносить рішення.

У випадках, коли батько помер і немає зразків його ДНК, суд може призначити посмертну молекулярно-генетичну експертизу. Для цього проводиться ексгумація та подальше дослідження біологічного матеріалу.

Додамо, відповідно до ч. 2 ст. 125 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:

– за заявою матері та батька дитини;

– за рішенням суду.

Спільна заява батьків може бути подана одночасно при здійсненні реєстрації народження дитини або після реєстрації народження, яка була проведена відповідно до вимог ст. 135 Сімейного кодексу України. Заява про визнання батьківства може бути подана як за місцем проживання батьків, так і за місцем зберігання актового запису про народження. Така заява може бути подана батьками дитини як до, так і після народження дитини.

Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, то вона може бути подана через представника або надіслана поштою за умови нотаріального засвідчення справжності підпису заявника. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені дорученням на представництво. У заяві батьки обов’язково повинні зазначити, яке прізвище вони надають дитині.

Відповідно до якої за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Позов про визнання батьківства може бути пред’явлений:

• матір’ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття;
• особою, яка вважає себе батьком дитини.

Позови про визнання батьківства подаються у порядку цивільного судочинства до районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів за зареєстрованим місцем проживанням або перебуванням позивача.

І якщо перший спосіб є порівняно простим, то другий – складніший, оскільки потребує звернення до суду, подальшої участі у судовому процесі та активних дій щодо збору відповідних доказів, позаяк, відповідно до частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Раніше ми пояснювали, що оспорювання батьківства – це невизнання особою реєстрації себе як батька дитини. Особа, яка записана батьком дитини згідно з положеннями Сімейного кодексу України, має право оспорити своє батьківство, пред’явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини.

• Одним із найголовніших та найважливіших обов’язків батьків, що випливає не тільки з усталених моральних принципів нашого суспільства, а й чинного законодавства, є моральне виховання та матеріальне утримання дитини. Це, зокрема, виявляється в забезпеченні неповнолітньої дитини мінімально необхідними благами, що потрібні для її життя та виховання.
• Прожитковий мінімум на одну особу з розрахунку на місяць встановлено єдиний на весь 2024 рік.
• Законодавством передбачено заходи примусового виконання рішень, які застосовуються до боржника за несплату аліментів.
• Злісне невиконання обов’язку зі сплати аліментів, коли платник виправдовує це відсутністю роботи – позиція ККС.
• Утримання батьків дітьми є відповідною компенсацією за утримання і турботу, надану батьками дитині. Законодавчо обов’язок повнолітніх дітей утримувати батьків закріплений статтею 51 Конституції України та статтею 202 Сімейного кодексу України, повідомляють у Мін’юсті.