Tag: війна

Диктатура і шахрайство – як влада прагне контролювати бізнес, медіа та обманути партнерів

   |   By  |  0 Comments

На порядку денному 4 грудня було два знакових законопроєкти – № 10242, яким планувалось встановити кримінальне покарання за оприлюднення конфіденційної інформації з публічних реєстрів, та № 11443, яким внесено зміни до кримінального законодавства щодо відповідальності юридичних осіб.

Перший законопроєкт (№ 10242) негативно вплинув би передусім на ЗМІ, зокрема журналістів-розслідувачів, та громадських діячів і організації, які мають на меті викриття корупції. Наприклад, у разі оприлюднення журналістами даних Держприкордонслужби щодо військовозобов’язаних, які перетинають кордон під час воєнного стану. Або ж у разі оприлюднення інформації про авто, які є у власності чи користуванні чиновників або наближених до них осіб.

Планувалось значно посилити відповідальність за статтею 361-2 Кримінального кодексу, внаслідок чого на період дії воєнного стану відповідальність для осіб, які оприлюднюють конфіденційні дані з публічних реєстрів сягала би 8 років за ґратами. Для порівняння, на сьогодні мінімальним покаранням за той же злочин є штраф від 34 000 грн.

Особливого цинізму цій ідеї додає спроба авторів законопроєкту № 10242 поставити українське суспільство та союзників між вибором – або посилюємо тиск на ЗМІ, або відмовляємось від конфіскації майна корупціонерів, яку монобільшість сама ж і скасувала незадовго до голосування за № 10242.

Завдяки спільній реакції медіаспільноти, вдалось привернути увагу до ризиків цього законопроєкту та його прийняття не відбулось. Однак навряд чи можна назвати це повноцінно позитивною новиною, адже цей законопроєкт збираються повторно (а фактично уже втретє) розглянути в другому читанні. Норму про конфіскацію майна корупціонерів також мають розглянути окремо.

Іншими словами, його ініціатори, нардепи від ексОПЗЖ та “Слуги народу” не полишили ідеї закрити рота журналістам та викривачам корупції та повернуться до цього питання, як тільки спаде увага медіа. До слова, для його ухвалення коаліції все тих же “Слуги народу” та ексОПЗЖ не вистачило всього 13 голосів. “За” проголосували й ті “слуги”, які формально не входять до фракції, наприклад, Мар’яна Безугла.

На жаль, з другим законопроєктом (№ 11443), яким значно збільшено повноваження прокуратури і слідства щодо тиску на бізнес, немає навіть такого половинчастого успіху, як з попереднім.

Суть цього законопроєкту полягає в створенні механізму застосування заходів кримінально-правового характеру до юридичних осіб у спеціальному порядку. Дотепер особливий порядок кримінального провадження застосовувався виключно щодо ряду спеціальних суб’єктів – нардепів, суддів, деяких прокурорів, адвокатів, депутатів місцевих рад, керівництва НАБУ та НАЗК. Це було пов’язано з тим, що такі особи або мають певні гарантії з боку закону (наприклад судді та нардепи), або з огляду на свою професійну роль несуть підвищений ризик стати об’єктом тиску з боку правоохоронців (адвокати).

Проте, ініціатори законопроєкту № 11443 (Давид Арахамія, Олександр Корнієнко та інші) вирішили доповнити главу про спеціальний порядок кримінального провадження нормами, які дозволяють блокувати роботу бізнесу виключно на підставі припущень слідчого про неправомірні “наміри” юридичної особи.

Відповідно до норм законопроєкту, слідчі та прокурори зможуть ініціювати обмеження на розпорядження активами компаній, перешкоджати укладенню значних угод, внесенню змін до установчих документів тощо.

Для цього достатньо звернутись з клопотанням до слідчого судді (на стадії досудового слідства) або до суду (під час судового розгляду). Зайве говорити, що з урахуванням наявної практики схвалювати практично будь-які забаганки слідчих органів, цей інструмент може активно застосовуватись як в банальних корупційних цілях, так і для тиску політичних опонентів, коли в Україні відновиться політичний процес, зупинений з початком повномасштабного вторгнення Росії.

Однак, найбільш кричущим в цій ситуації є навіть не ризики зловживання новими інструментами тиску на підприємців з боку силовиків, а те, що законопроєкт № 11443 фактично запроваджує покарання за те, що у слідства складеться враження, що якась компанія має намір вчинити дії, спрямовані на ухилення від покарання – або що хтось може вчинити такі дії в інтересах компанії. Це навіть не покарання за намір, що вже саме по собі є неприпустимим. Це інструмент для цілковито вибіркового блокування роботи будь-якої юридичної особи в Україні за бажанням слідства та прокуратури.

А для того, щоб не виникало ілюзій щодо реального призначення цих нововведень, у статті 483-7, якою буде доповнено КПК України після набрання чинності законопроєктом, передбачено, що згадані вище обмеження можуть бути застосовані навіть без повідомлення про це представника юридичної особи, до якої вони застосовуються. Іншими словами, після того, як цей законопроєкт підпише президент і його буде опубліковано, будь-який власник чи керівник компанії може в будь-яку хвилину дізнатись, що його підприємницька діяльність заблокована, а він навіть гадки не має – коли, ким і за що.

Які ж висновки українське суспільство та окремі його спільноти можуть зробити з того, що відбулось у Верховній Раді 4 грудня?

Широкий суспільний розголос (а також ймовірно залучення представників країн Заходу, зустріч журналістів з якими відбулась напередодні голосування) досі є якщо не гарантією, то вагомим інструментом для того, щоб українська влада трохи пригальмувала у своєму бажанні безперешкодно насолоджуватись корупційними статками.

Трохи, адже все одно знайшлось 213 нардепів, які були готові проголосувати за законопроєкт № 10242 і він так і не знятий з порядку денного – просто відкладений до “кращих часів”.

В той же час, про законопроєкт № 11443 говорили значно менше, хоча ризики від його ухвалення є значно більш очевидними. Так, було кілька заяв підприємців та бізнес-спільнот, але, як бачимо, жодного ефекту вони не мали. Це означає, що українському бізнесу, якщо той хоче зберегтись саме як бізнес, а не як “гаманці” силового та чиновницького апарату, слід шукати шляхів об’єднання зусиль з тими представниками громадянського суспільства, медіасфери та політиками, які готові представляти інтереси не якогось конкретного підприємця чи галузі, а відстоювати чіткі, незмінні та прозорі правила взаємодії між бізнесом та державою. І готові активно реагувати на неминучі спроби окремих чиновників змінити ці правила на свою користь.

Що ж до українського суспільства, то на нього чекає ще одна боротьба – паралельно з опором російській агресії. Це боротьба з постійними спробами побудувати росію в Україні – ту її частину, де немає ні свободи слова, ні свободи підприємницької діяльності, ні політичних процесів, притаманних будь-якій демократії – лише нескінченне болото чиновницького апарату.

Continue reading...

Росія за 2024 рік мала 4 підстави для ядерного удару, але натомість змінила ядерну доктрину

   |   By  |  0 Comments

Хоча інформація про нову ядерну доктрину РФ, яка передбачає значно більше підстав для нанесення ядерного удару, з’явилась в ЗМІ декілька місяців тому, указ про її запровадження Путін підписав лише після того, як США зняли заборону на ракетні удари по території РФ ракетами ATACMS. Хоча політичний мотив такого рішення російської влади є очевидним, однак його ефект виявився далеким від того, на який в Росії сподівались.

Continue reading...

Європейське майбутнє Грузії залежить від стійкості громадян та вміння політиків розставити пріоритети

   |   By  |  0 Comments

Парламентські вибори в Грузії минули, але головна інтрига зберігається досі – яким буде майбутній склад парламенту. Формально, перемогла правляча проросійська партія, а протести, хоч і зібрали чимало учасників, вщухли буквально за кілька годин. Для українців, загартованих двома Майданами, це виглядає як поразка навіть без бою. Проте, з майбутнім грузинським парламентом не все так просто.

Continue reading...

Велика Палата ВС визначила ознаки суб’єкта злочину з планування, підготовки, розв’язування та ведення агресивної війни

  |   By  |  0 Comments

Діяння з планування, підготовки, розв’язання або ведення війни можуть вчиняти особи, які через службове становище чи суспільний вплив здатні контролювати або керувати політичними, військовими діями, і впливати на основні процеси в державі або за її межами

Continue reading...

Яким може бути план перемоги України

  |   By  |  0 Comments

За підсумками зустрічі президентів України і США залишається констатувати, що жодних домовленостей про втілення “плану перемоги”, анонсованого Володимиром Зеленським, не було досягнуто. Так само немає об’єктивних причин сподіватись на те, що “формула миру Зеленського” матиме реальний результат, відмінний від звичних декларацій про підтримку України. Це змушує шукати реальних точок дотику для досягнення спільного знаменника у тому, як Україна і наші союзники можуть успішно вийти з глухого кута довгої війни проти “осі зла”, особливо на тлі активності Китаю щодо просування власного бачення завершення російсько-української війни, яке не на користь Україні.

Continue reading...

Зеленський і образ Порошенка – що президенту варто засвоїти про Мінські угоди

   |   By  |  0 Comments

Наприкінці 2024 року бачення перемоги України, сформульоване українською владою та бажане більшістю українців залишається незмінним – це вихід українських військ на кордони 1991 року. Росія ж прагне щонайменше фактично захопити всю територію тих українських областей, які вона формально вже включила до свого складу. Реальність же демонструє іншу картину – попри мінливість лінії фронту, ні Україна, ні Росія не можуть досягти бажаного суто військовим шляхом – Україна хоч і перемелює російську армію, але повільно відступає на сході, Росія ж не здатна втримати навіть власної суверенної території. За таких умов все частіше лунають розмови про перемир’я і те, яким воно має і може бути.

Continue reading...

Ворогам – закон, друзям – закордон: як втеча “слуги” Дмитрука демонструє кризу держави

   |   By  |  0 Comments

Попри заборону на виїзд за кордон, яка триває з лютого 2022 року, палкий захисник УПЦ Московського патріархату та нардеп від “Слуги народу” Артем Дмитрук, якого підозрюють у побитті військовослужбовця, таки зміг покинути Україну. На відміну від багатьох інших нардепів, яких ні в чому не підозрювали і які не відзначились підтримкою церкви держави-агресора.

Continue reading...

Свято популізму і марнотратства – уряд дозволив витратити 3 мільярди на кешбек від держави в умовах браку 500 мільярдів на армію

   |   By  |  0 Comments

Ідея президентсько-урядової програми “вітчизняного кешбеку” зародилась у нетрях Банкової ще на початку цього року – наприкінці лютого Володимир Зеленський анонсував програму стимулювання споживання української продукції, шляхом повернення покупцям частини її вартості (кешбек). Проте, на заваді цьому піар-атракціону за гроші українців став дефіцит бюджету – для забезпечення армії не вистачало, на той час, близько 300 мільярдів гривень, які влада мала намір зібрати шляхом значного підвищення податків.

Через цю перешкоду ідея з кешбеком пів року пролежала без руху, хоч до неї періодично й повертались представники влади. Міністр фінансів Сергій Марченко наприкінці липня навіть примудрився дати інтерв’ю, в якому демонстрував щире нерозуміння та навіть обурення через те, що йому нагадують про півтрильйонний дефіцит бюджету в контексті ідеї витратити ще 3 мільярди гривень в порожнечу та заяв про те, що скорочувати бюджетні видатки вже нема куди. Там же він чомусь називає ідею з кешбеком “урядовою”, хоча ініціатива належала саме президенту.

За пів року фінансова ситуація тільки погіршилась (адже якихось рішучих дій для її покращення ні уряд, ні президент, ні парламент не квапились робити), але вкотре з’ясувалось, що “якщо дуже хочеться, то можна” і 20 серпня Кабмін таки проголосував за впровадження експериментального проєкту про “український кешбек”.

Як це працюватиме.

У програмі беруть участь ті продавці, які перебувають на загальній системі оподаткування (тобто ФОПам участь автоматично заборонена) і зареєстровані за 30 днів до приєднання до проєкту. 

Кешбек (у розмірі 10% від вартості) можна буде отримати за купівлю товарів українського виробництва (крім підакцизних) – продавець повинен зазначити відповідні штрих-коди у фіскальному чеку. Нарахування коштів (від 2 до 3000 грн) відбуватиметься на спеціальну банківську картку, а оператором транзакцій в межах програми буде Ощадбанк.

Найголовніше – стаючи учасником програми (покупцем), ви зобов’язані надати дозвіл на розкриття банківської таємниці і передачу даних про ваші транзакції з вашого банківського рахунку (не того, на який надходитимуть кошти від кешбеку).

Кошти, отримані з кешбеку заборонено переводити в готівку, їх можна буде витратити лише на придбання товарів та послуг, перелік яких затвердив Кабмін. 

Сума отриманого кешбеку оподатковується за ставкою 19,5% (ПДФО+ВЗ), а дозвіл на розкриття банківської таємниці означає доступ податківців до цих даних. Законопроєкт, який звільняє їх від оподаткування, хоч і зареєстрований у Верховній Раді, але поки не отримав навіть висновку профільного комітету.

Що з цією програмою не так.

Передусім і вкотре – на цей атракціон банально немає грошей. В період повномасштабної війни та напередодні значного підвищення податків, держава хоче роздати 3 мільярди гривень без очевидної мети та доведеної ефективності. 

Доводи уряду про підтримку українського бізнесу не витримують жодної критики, адже український бізнес страждає передусім через корумпованість чиновників, надміру забюрократизовані процедури, свавілля правоохоронних та контролюючих органів, нестачу робочої сили, складність отримання інвестицій та воєнні ризики, а не через брак зацікавленості з боку споживачів. Влада просто вигадала собі проблему, для того, щоб її “героїчно” побороти за гроші українців.

Є ще один вкрай цинічний аспект ідеї з кешбеком в контексті браку грошей на армію. За даними “Економічної правди”, профінансувати витрати на кешбек мають з Фонду соціального страхування на випадок безробіття. Гроші в ньому накопичились завдяки відрахуванням з зарплат військових, які загалом дещо вищі, ніж середні по країні. І замість того, щоб спрямувати надлишок на потреби військових, влада вирішила цими грішми заплатити за власні політично-економічні експерименти.

Друге – у нинішньому форматі програма українського кешбеку дає значні неринкові переваги великим торговельним мережам перед малим і середнім бізнесом, адже за правилами, визначеними урядом, продавцями можуть бути лише суб’єкти господарювання на загальному податку. Наслідком цього може стати подальше посилення домінування великого ритейлу, занепад менших учасників ринку, втрата робочих місць і доходів, зменшення конкуренції та, як наслідок, зростання цін. Знову ж таки – за гроші платників податків.

Третє – механізм реалізації програми передбачає безальтернативну відмову її учасників від збереження банківської таємниці. І з огляду на спірність публічних аргументів, саме можливість отримати інформацію про рух коштів на рахунках може бути реальною, а не декларативною метою програми. Тим паче, що влада системно чинить спроби знівелювати принцип збереження банківської таємниці та послідовно шукає способи отримання безперешкодного доступу до рахунків українців.

Непрямим доказом цього задуму є те, що згідно з умовами програми, максимальна сума кешбеку на місяць становить 3000 грн. Тобто, при 10% ставці людина має витратити 30 000 грн для того, щоб отримати 3000 грн у вигляді кешбеку. За даними Держстату, середня зарплата в Україні становить 18 903 грн. Навіть якщо всі ці гроші будуть витрачені в межах програми (а це не так), то вони принесуть лише 1890,3 грн кешбеку, що майже вдвічі менше порогової суми. 

Проте, якщо людина фактично витрачає більше, ніж заробляє, і при цьому сама погодилась розкрити банківську таємницю щодо себе, це дозволить податківцям згодом донарахувати податкові зобов’язання та штрафні санкції на цю різницю. А для учасників програми означатиме необхідність обґрунтувати таку розбіжність, якщо вони захочуть уникнути сплати додаткових платежів на користь держави.

Четверте – адміністрування програми створить додаткове навантаження на працівників органів та установ, які будуть до неї залучені. З огляду на кадрові проблеми в державному секторі, це відобразиться на якості роботи за іншими напрямками, потенційно більш важливими для стабільного функціонування держави в умовах війни та економічної нестабільності.

П’яте – аргументи уряду на кшталт “кешбек формує додатковий попит на українські товари, це створює робочі місця і забезпечує податкові надходження” є сумнівними, через невідому тривалість дії програми, обсяги реального (а не розрахункового) кешбеку, та навіть спроможність бюджету оплачувати ці витрати.

Відтак розширювати виробництво в умовах непрогнозованої економічної ситуації, з розрахунку на те, що попит зросте, але при цьому ціни і купівельна спроможність населення залишаться стабільними, в умовах війни та залежності від зовнішнього фінансування – вкрай ризиковано, тому що такі витрати мають довгий період окупності. Навряд бізнес знехтує економічними факторами на користь голослівних заяв міністрів.

Підсумовуючи – запровадження кешбеку на вироблені в Україні товари є вкрай сумнівною ідеєю для стимулювання економіки та внутрішнього виробництва. Передусім через те, що це рішення ніяк не впливає на реальні причини проблем українського бізнесу. 

Водночас через незначний вплив на економіку (навіть в уряді очікують приросту не більше, ніж на 0,25% ВВП внаслідок її запровадження), програма українського кешбеку не зможе компенсувати тих проблем, які впродовж багатьох років гальмували розвиток українського виробництва – незахищеності інвестицій, свавілля чиновницького та правоохоронного апарату, надмірної забюрократизованості процедур, пов’язаних з державою та загальної недовіри громадян і бізнесу до державних інституцій.

P.S. У травні цього року міністр з питань стратегічних галузей промисловості Олександр Камишін повідомив, що українські підприємства спроможні виготовити зброї (від бронетехніки до БПЛА) на втричі більшу суму, ніж надає держава. У серпні керівник фонду “Повернись живим” Тарас Чмут зазначив, що 4 українських компанії перенесли виробництво БПЛА за кордон і надалі працюватимуть та сплачуватимуть податки там. Причиною такого рішення є обмеженість і зарегульованість українського ринку зброї, зокрема заборона експорту на тлі неспроможності чи небажання держави купувати її в достатніх обсягах.

В умовах повномасштабної війни здається очевидним рішення спрямувати “зайвих” 3 мільярди гривень (і ще 6 мільярдів у 2025 році) саме на зброю власного виробництва, а не на кешбек за житомирські шкарпетки. Проте, у влади вочевидь є інші пріоритети.

Нардепи дозволили звільняти працівників, які мають знайомих на окупованих територіях

   |   By  |  0 Comments

25 квітня цього року Верховна Рада ухвалила законопроєкт № 7731, який дозволяє звільнити будь-якого працівника за те, що той не повідомив роботодавця про наявність зв’язків з людьми, які живуть чи прописані в Росії, чи на окупованій території України – якщо такий обов’язок передбачений правилами внутрішнього трудового розпорядку. Для багатьох підприємств (не лише державних) такі правила є обов’язковими. Зараз цей законопроєкт чекає підпису президента і лише від нього залежить, чи опиняться мільйони українців під загрозою звільнення за минулі контакти з мешканцями окупованих територій.

Continue reading...