У Верховній Раді зареєстрували (і майже одразу відкликали) законопроєкт про запровадження «податку на бездітність» – від 0,5% до 1,5% збору з безготівкових доходів кожного українця та українки, які мають менш як трьох дітей. Проте, дійсна мета цього законопроєкту полягає не стільки в подоланні демографічної кризи, як у черговій спробі держави залізти в кишені українців під гаслами боротьби з демографічною кризою.
Черговий приступ законотворчості у «слуги» Гривка, відомого ідеями запровадити смертну кару для військових без розслідування та суду, а також встановити велогенератори на територіях в’язниць для виробництва електроенергії, цього разу виродив ідею обкласти податком у розмірі від 0,5% до 1,5% всіх, хто не є батьком чи матір’ю 3 і більше дітей. Оскільки свій законопроєкт «слуга» Гривко відкликав як тільки отримав очікувану реакцію суспільства, не будемо зупинятись на тому, як саме він пропонує розв’язувати демографічні проблеми України.
Однак, варто проаналізувати, як саме планувалось стягувати «податок на бездітність», оскільки це далеко не перша спроба держави отримати інформацію про рух коштів на рахунках громадян і слід очікувати, що подібний механізм влада спробує «сховати» в якомусь менш скандальному законопроєкті.
Отже, механізм оподаткування передбачав, що «податок на бездітність» сплачується з усіх доходів, отриманих платником збору у грошовій формі з використанням безготівкових розрахунків (зокрема валютних), за винятком: доходів ФОП та прирівняних осіб (нотаріуси, адвокати, аудитори, архітектори, лікарі тощо), грошового забезпечення правоохоронців та військових, волонтерських коштів, коштів від ОВДП, кредитів, депозитів, благодійної допомоги, коштів від продажу авто та нерухомості.
Всі ці винятки об’єднує те, що вони або не підлягають оподаткуванню взагалі й не надто цікаві податківцям, або вже в якийсь спосіб оподатковуються, відтак є можливість контролювати обсяги розрахунків та повноту сплати податків. А ось про перекази «з картки на картку» інформації у податківців немає і, найголовніше, немає розуміння, які саме рахунки та перекази слід моніторити.
Другим етапом цієї схеми є статус податкового агента (того, хто нараховує та стягує податок і звітує про це) за «податком на бездітність» – це банки, інші фінансові установи, оператори поштового зв’язку, будь-які інша фізичні або юридичні особи, які приймають безготівковий платіж на користь платника збору.
Іншими словами – коли вам надходить на картку певна сума, банк повинен впевнитись, що ці гроші не є доходом, який не підлягає оподаткуванню, після чого – вирахувати з цієї суми від 0,5% до 1,5%, перерахувати їх до бюджету, а податковій відзвітувати про це. А податківці, маючи суму «податку на бездітність» та знаючи, який відсоток становить сума податку, можуть підрахувати, який обсяг коштів ви отримали.
А оскільки законопроєкт «слуги» Гривка визначає цей переказ як дохід – то сума переказу, додатково може бути оподаткована податком на доходи фізичних осіб (18%). А якщо про цей дохід ви не відзвітували, то у податківців з’являються підстави надіслати банку запит про надання повної інформації за вашими рахунками і як наслідок, до вас можуть бути також застосовані відповідні санкції (тоді доведеться доводити, що цей переказ був, наприклад, поверненням вам готівкової позички, чи іншим типом платежу, який не підлягає оподаткуванню). Ні для чого іншого настільки складна схема оподаткування, як пропонує “слуга” Гривко, просто не потрібна – вистачило б простого зобов’язання сплачувати фіксовану суму для покриття витрат на соціальні пільги, які пропонував законопроєкт.
Очевидним наслідком подібного нововведення стало б збільшення обсягу готівкових розрахунків, оскільки вони, по-перше, не обкладаються «податком на бездітність», а по-друге, їх неможливо проконтролювати (можливо саме тому й не обкладаються). Подібні тенденції є надзвичайно шкідливими для економіки, бо збільшують витрати на грошовий обіг, сповільнюють його темпи, зменшують рівень прозорості платежів та загалом негативно впливають на розвиток економіки країни, яка і без того перебуває не в найкращому стані.
Подібні ініціативи – далеко не перша спроба держави отримати повний контроль над рухом коштів на рахунках українців і не перша спроба звести нанівець банківську таємницю. Раніше банки вже зобов’язали надавати інформацію про своїх клієнтів та рух коштів на їхніх рахунках правоохоронним органам, що вкупі з легкістю відкриття кримінального провадження за будь-яким, часто надуманим, приводом, дозволяє зловживати цією інформацією у власних інтересах або інтересах третіх осіб.
А оскільки скасування чи обмеження банківської таємниці для податківців викличе значний резонанс та буде вкрай негативно сприйнята суспільством, вочевидь влада намагається реалізувати цю ідею непрямими способами.