Tag: президент

Новини про мільйонні статки керівників обласних МСЕК стали хедлайнерами суспільного порядку денного останніх тижнів, нарівні з планом перемоги Володимира Зеленського, у якому “дипломатично” не згадали про кроки для викорінення корупції – раку, який пожирає українську державу зсередини в той самий час, як російська армія шматує її ззовні.

Обшук в голови Хмельницької МСЕК неабияк збурив українське суспільство – в чиновниці далеко не найвищого рівня лише готівкою було знайдено майже $6 мільйонів і ще кількадесят у вигляді нерухомості. Дров у вогонь суспільного роздратування підкинули й завбачливо опубліковані ДБР фото, на яких родич підозрюваної безтурботно лежав поруч з купою валюти. Схоже, його самого потенційні проблеми з законом та присутність слідчих анітрохи не бентежили.

Трохи згодом стали зрозумілими і причини такого спокою – всі прокурори області (крім одного) виявились “клієнтами” підозрюваної, яка за півтора десятка років на посаді оформила правоохоронцям довідки про інвалідність, а її син, керівник обласного управління Пенсійного фонду – чималу пенсію. Все це принесло державі десятки мільйонів гривень збитків – і мало б паралізувати прокуратуру цілої області, але поки що закінчилось лише “службовою перевіркою”.

Вишенькою на цьому корупційному торті стало дослідження журналістами статків ще однієї родини лікарів МСЕК – цього разу з Вінниці. За понад 10 років у цій структурі, в керівника, а згодом – “рядового” лікаря МСЕК з’явились 3 Tesla та 13 квартир, одна з яких – на вулиці Інститутській у центрі Києва, площею 260 кв. м. Як і на Хмельниччині, в жодного вінницького прокурора чомусь не виникло запитань про невідповідність між офіційними доходами і обсягами нажитого майна. Можливо, як і в хмельницьких колег, причиною стали таємничі проблеми зі здоров’ям, які заважали розгледіти цю невідповідність.

Про це можна говорити з цілковитою певністю, адже система медико-соціальних комісій була створена саме як генератор корупційних доходів. Це єдине її справжнє призначення і статки її керівників є логічним наслідком існування подібної структури, а не “перекосом в системі”.

Робота МСЕК регулюється законом України “Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні” та постановою Кабінету Міністрів України № 1317 від 3.12.2009 “Питання медико-соціальної експертизи”. Формальне призначення цієї структури – встановлення факту та ступеня інвалідності для осіб, які звертаються за направленням лікарів. Проте рішення МСЕК ухвалюється на підставі лікарського висновку, який складається попередньо, на основі обстеження особи.

Відтак, МСЕК фактично просто використовує роботу лікарів, на додачу ще й розмиваючи відповідальність, адже за колегіальне рішення не настає юридична відповідальність, яка має винятково індивідуальний характер. При цьому, численні МСЕК фінансуються з державного бюджету, “проїдаючи” значну частину тих коштів, які могли б надійти лікарям, які роблять всю роботу.

Ліквідація МСЕК як структури, що не має жодних унікальних функцій і фактично дублює роботу інших, є першим кроком до розв’язання проблеми з корупцією та незаконним збагаченням на людях з інвалідністю. Як можна було побачити з наведених вище прикладів, корупція в МСЕК не з’явилась з початком загальної мобілізації, а існувала роками, часто позбавляючи людей з цілком реальною інвалідністю можливості отримати відповідний статус та пенсію. Тим часом як у корупціонерів жодних подібних проблем не виникало.

Другий крок – перейти від колегіального рішення про встановлення інвалідності до чіткого протоколу, який мінімізує роль людського фактора, а в “ідеальній” ситуації – виключає ту частину, де людині доводиться приймати рішення, замінюючи її констатацією факту за результатами обстежень. Корупції ніде з’явитись там, де немає простору для сваволі чиновника і водночас є особиста відповідальність. Чіткі протоколи потрібні також для того, щоб мінімізувати негативні наслідки для доброчесних лікарів та позбавити їх від тиску з боку правоохоронців, які цілковито дискредитували себе на прикладі з хмельницькими прокурорами.

Третій крок – аудит правоохоронних та антикорупційних органів зокрема. Керівники Хмельницької та Вінницької МСЕК роками накопичували майно на суми, що в десятки разів перевищують їхні офіційні доходи. Хмельницькі прокурори роками отримували пенсії по інвалідності, навіть декларували їх. Але ДБР знадобилось понад 10 років, щоб звернути увагу на Хмельницьку МСЕК, а хмельницьких прокурорів та керівника і лікарів Вінницької МСЕК викрили не правоохоронці, а журналісти.

Це породжує дуже серйозні запитання до якості роботи правоохоронних органів та всієї антикорупційної інфраструктури, створеної за останні 10 років. Попри те, що в публічних(!) деклараціях десятків прокурорів згадані пенсії (які суто хронологічно не можуть бути пенсіями за віком та за вислугу років), питання правомірності отримання ними десятків мільйонів коштів платників податків порушили на НАБУ, НАЗК, ДБР чи поліція, а журналісти.

Як дослідило видання Економічна правда, з 216 вироків проти керівників чи членів МСЕК, винесених за минулі 3 роки, жоден не закінчився реальним позбавленням волі. Тож очільниці Хмельницької МСЕК Тетяні Крупі, як і її колегам з Рівненщини, Київщини та інших регіонів, у яких після скандалу пройшли обшуки, схоже, надто перейматись не варто. Хіба що через те, скільки часу доведеться “працювати”, щоб “вийти в 0” і скільком прокурорам доведеться “допомогти” з пошуком проблем зі здоров’ям, які дають право на чималу пенсію.

Боротьба з корупцією – це процес, учасники якого найменше зацікавлені у досягненні ключового результату цього процесу. Адже саме процес дає роботу, соціальний статус, визнання, вплив, доходи тощо. Проте Україні та українському суспільству потрібен не процес та нескінченні викриття різних корупціонерів на одних і тих же посадах. Потрібні інституційні рішення, які приберуть саму можливість зловживання з метою отримання вигоди.

Саме тому поточний підхід до боротьби з корупцією, який полягає в боротьбі з поодинокими корупціонерами при збереженні системи, що їх живить – вичерпав себе. Надто у той час, коли влада вдається до збільшення податків “заднім числом”, щоб покрити державні витрати, зокрема і на пенсії для чиновників з “інвалідністю”.