Це вже стало своєрідною традицією – раз на кілька місяців в адміністрації Трампа настає чергове загострення щодо бажання мирних перемовин з Росією, а в української влади – щодо ідеї провести вибори. Цього разу загострення синхронізувались і Володимир Зеленський піймав Дональда Трампа на слові – президент України готовий до виборів, якщо президент США забезпечить можливість їхнього проведення, тобто примусить Путіна до припинення вогню хоча б на 90 днів.
Перш ніж перейти до суті, варто наголосити на цій непересічній події – президент України загнав у політичну пастку президента США. Не те щоб це було заслугою виключно Володимира Зеленського – радше наслідком самодурства Дональда Трампа – але з пісні слів не викинеш. Тепер Трампу потрібно або тиснути на Путіна заради припинення вогню і проведення в Україні виборів, або на деякий час зникнути з радарів разом зі своїми ідеями. Другий варіант нічого не змінює, тож з цікавості розглянемо перший – що як Трамп знайде у Путіна ту саму точку і отримає своє перемир’я.
Очевидним є те, що доведеться змінювати законодавство в той чи інший спосіб – стаття 19 закону “Про правовий режим воєнного стану” каже нам, що вибори президента і Верховної Ради не можна проводити під час дії воєнного стану. Схожі норми є в ряді інших законів, зокрема у Виборчому кодексі України.
Оскільки президент, на відміну від Верховної Ради України, не має конституційного імунітету (Конституція прямо передбачає збереження повноважень чинного скликання ВР до першого засідання нового скликання, обраного після скасування воєнного стану), то теоретично існує доволі простий шлях для проведення виборів президента:
- ухвалення змін до закону про воєнний стан, які передбачатимуть разовий виняток для проведення виборів президента, або просто скасують норму про неможливість їхнього проведення;
- ухвалення змін до Виборчого кодексу України та підзаконних нормативних актів для унормування виборчого процесу в умовах воєнного стану, мобілізації та окупації частини територій України, а також перебування кількох мільйонів виборців за кордоном;
Шлях цей є простим лише теоретично, тому що на практиці це буде справжній кошмар: мільйони українців покинули місця постійного проживання, сотні тисяч виборців мобілізовані і ще сотні тисяч переховуються від мобілізації, закордонна виборча інфраструктура розрахована на тисячі учасників, а не мільйони, десятки виборчих дільниць фізично знищені, реєстр виборців неактуальний… Все це підводить нас до найголовнішої проблеми з ідеєю проведення виборів у прискореному режимі, але про неї згодом, адже судячи зі слів президента, він має намір провести не лише президентські вибори.
Коментуючи критику Трампа щодо відсутності в Україні виборів, Володимир Зеленський зазначив, що у разі забезпечення припинення вогню, вибори можна провести за 60-90 днів. Ці “60-90” – не випадкові числа з голови президента, а передбачені Виборчим кодексом граничні строки проведення позачергових виборів Верховної Ради України і Президента України відповідно. Відтак, процедура “узаконення” таких виборів буде відрізнятися.
Перш за все, вибори народних депутатів під час воєнного стану проводити забороняє вже не закон, а Конституція, яка також забороняє її змінювати в умовах воєнного стану. Ба більше стаття 83 Конституції України прямо вказує – у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану. Відтак – безальтернативним стає закінчення воєнного стану, а не внесення змін до профільного закону.
Однак норми статті 83 Конституції чітко вказують саме на скасування воєнного стану, як підставу для обрання нового скликання Верховної Ради – отже слід не просто дочекатись завершення строку його дії, а президент має видати відповідний указ, який може бути видано лише за умови усунення загрози нападу чи небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності. Вже цим указом Володимир Зеленський поставить себе у дуже хитке становище в майбутньому, не лише в політичному, а й в кримінальному сенсі, адже очевидно, що ніяке перемир’я таким умовам не відповідає.
Припустимо, що президент і його квазімонобільшість ці норми проігнорують і дозволять воєнному стану просто закінчитись у часі. Однак є інша проблема – величезна кількість нормативно-правових актів, включно з тими, що регулюють проведення демобілізації, військової служби, заборони на виїзд за кордон і так далі – прив’язані до правового режиму воєнного стану. Припиняємо воєнний стан – припиняємо мобілізацію, припиняємо заборону на виїзд для військовозобов’язаних, виникають питання щодо демобілізації і т.д. і т.п.
В цей самий час російська армія залишається там, де вона є зараз, хіба що не веде активного наступу…як гадаєте, чи довго вона чекатиме, спостерігаючи за хаосом, який українська влада сама влаштувала через істерику Трампа і бажання укріпити власні позиції доки ще є підтримка?
Звісно, можна ухвалити інші зміни – що всі обмеження воєнного часу залишаються в силі ще на якийсь період, наприклад, на час проведення виборів. Але якщо з юридичного боку це буде просто сумнівним кроком, то з політичного – пострілом собі в голову. І може статись, що після такого рішення 5%-й результат Віктора Ющенка на виборах 2010 року Зеленському і “слугам 2.0” буде ще за щастя.
Саме в цьому полягає головна проблема, про яку згадувалось раніше. Вибори – це лише на 50% законодавче оформлення і технічний процес. На іншу половину – це довіра до самого процесу і його результатів. Причому ця друга половина є навіть важливішою – вперше це було доведено визнанням легітимності Олександра Турчинова у ролі в.о. президента і Петра Порошенка – вже як президента України після втечі Віктора Януковича, а також визнанням легітимності VIII скликання Верховної Ради, а вдруге – збереженням легітимності президента Зеленського і нардепів ІХ скликання навіть через рік після завершення строків їхніх повноважень.
В умовах контролю держави за великою часткою медіапростору, санкцій проти політичних опонентів (зокрема представників націонал-демократичних і проєвропейських сил), хаосу в державному управлінні та корупційних скандалів – така довіра буде підірваною вже на самому початку виборчого процесу.
Якщо після виборів у суспільства та партнерів України не виникає довіри до виборчого процесу і його результатів – то вибори стають провальними незалежно від того, хто переміг. Просто тому, що легітимність, а як наслідок – повноваження і мандат, переможця можна легко поставити під сумнів. І саме такого результату виборів хотіла б Росія.