Спільне проживання без укладання шлюбу: як захистити свої права

Для того, щоб уникнути непорозумінь і конфліктів, забезпечити захист прав та інтересів обох сторін, можна укласти договір про спільне проживання чоловіка та жінки

У сучасному світі дедалі більше пар віддають перевагу спільному проживанню без реєстрації шлюбу, нагадали у Мін’юсті. Договір про спільне проживання – ефективний інструмент для захисту майнових інтересів партнерів та уникнення судових суперечок у майбутньому.

Відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу, які регулюють питання права спільної сумісної власності подружжя.

Однак у разі розірвання стосунків на практиці важко довести, що певне майно є спільною сумісною власністю. Якщо чоловік та жінка залишилися не в хороших стосунках і не дійшли згоди щодо поділу спільно нажитого майна, це питання вирішується шляхом звернення до суду з позовом про визнання факту проживання однією сім’єю та про визнання майна спільною сумісною власністю і поділ майна.

Для того, щоб уникнути непорозумінь і конфліктів, забезпечити захист прав та інтересів обох сторін, можна укласти договір про спільне проживання чоловіка та жінки. Це важливий інструмент для врегулювання відносин між людьми, які проживають разом, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Зауважується, що жодна зі сторін не повинна перебувати в офіційному шлюбі.

Що може містити такий договір?

-Дату початку спільного проживання.

-Інформацію про правовий режим майна, набутого під час проживання однією сім’єю.

-Домовленість про право користування майном, яке набуте у спільну сумісну власність, або майном, що є особистою власністю чоловіка чи жінки.

– Спосіб поділу майна, у тому числі у разі припинення стосунків.

Договір може містити будь-які не заборонені законодавством умови та які не суперечать моральним засадам суспільства.

Правочин не може регулювати особисті відносини подружжя та особисті відносини між ними та дітьми.

Він має бути оформлений письмово. Нотаріально посвідчувати законодавством не вимагається.

Однак оформлення такого договору у нотаріуса має свої переваги, зокрема нотаріус:

– допоможе скласти проєкт договору та надасть роз’яснення з питань вчинення нотаріальної дії;

– визначить обсяг цивільної дієздатності сторін;

– перевірить, чи відповідає зміст посвідчуваного ним правочину вимогам закону і дійсним намірам сторін;

– з’ясує та переконається, що кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки.

Договір про спільне проживання допоможе забезпечити прозорість у фінансових і майнових питаннях і створить міцну правову основу для спільного життя.

Нещодавно ми розглянули питання розірвання шлюбу — як процесу розірвання подружнього зв’язку. Слід відрізняти від визнання шлюбу недійсним (тобто таким, що від початку не мав законної сили, підстав, був складений з порушенням норм закону). У більшості країн вимагає участі уповноважених осіб: наприклад, суду, де встановлюються поділ майна, опіка над дітьми, порядок їх відвідування, аліменти та суміжні питання.

• Законодавством передбачено заходи примусового виконання рішень, які застосовуються до боржника за несплату аліментів.
• Злісне невиконання обов’язку зі сплати аліментів, коли платник виправдовує це відсутністю роботи – позиція ККС.
• Особисті немайнові права та обов’язки подружжя – це врегульовані нормами сімейного права відносини стосовно особистих немайнових благ та інтересів осіб, шлюб між якими укладено у встановленому законом порядку, характерними рисами яких є невідчужуваність, безстроковість, безоплатність, особистісність та немайновість.
• Шлюбний договір — це юридична угода, яку укладають за власним бажанням осіб, що вступають або перебувають у шлюбі.