Щодо примушування працівників до відпустки власним коштом: пояснення Держпраці

Будь-які форми тиску на працівника з метою змусити написати його заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати є протиправними

У Східному міжрегіональному управлінню Державної служби України з питань праці пояснили, чи можна вимагати від працівника взяти відпустку за власний рахунок.

Згідно зі статтею 19 Конституції органи державної влади їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Функції інспекції праці визначені у Конвенції N81 1947 року  про інспекцію праці у промисловості й торгівлі Конвенцію ратифіковано Законом N1985-IV від 08.09.2004,  полягають, зокрема, у реалізації превентивних заходів,  наданні інформації та освітніх послуг працівникам і роботодавцям з метою забезпечення дотримання прав людини у сфері праці. Відповідно підпункту 46 пункту 4 «Положення про Державну службу України з питань праці» що затверджене постановою КМУ України від 11 лютого 2015 р. № 96, Держпраці забезпечує роботодавців та працівників інформацією та роз’ясненнями щодо ефективних засобів дотримання законодавства та запобігання можливим його порушенням.

З урахуванням вищевикладеного Східне міжрегіональне управління Державної служби інформує працівників і роботодавців щодо надання відпусток без збереження заробітної пати.

Право на відпустки мають працівники, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, виду діяльності та галузі, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (стаття 2 Закону України «Про відпустки»).

Законом України «Про відпустки» передбачено надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати: відпусток, що надаються працівникам в силу суб’єктивного права, що належить їм за законом, тобто в обов’язковому порядку, і відпусток, що надаються за погодженням сторін (роботодавця і працівника).

У випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», за заявою працівника відпустка без збереження заробітної плати надається в обов’язковому порядку.

Статтею 26 Закону України «Про відпустки» передбачено надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін. За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Водночас статтею 84 Кодексу Законів про працю в Україні  передбачено, що у разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»  термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін – 15 календарних днів.

Таким чином згідно з нормами законодавства надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати здійснюється в інтересах саме працівників (статті 25, 26 Закону України «Про відпустки», ст. 84 КЗпП) за їх бажанням, а не з ініціативи роботодавця.

Будь-які форми тиску на працівника з метою змусити написати його заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати є протиправними.

Згідно зі статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Також відповідно до статті 60 Конституції ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Стаття 68 Конституції України встановлює обов’язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

З уразі порушення законодавства про працю громадяни мають право звернутися зі скаргою до профспілки, Державної служби України з питань праці, із позовом до суду.

Якщо примус приймає крайні форми: загрози життю і здоров’ю, репутації або власності слід негайно повідомляти на номер скороченого екстреного виклику “102” до оператора Call-центру Національної поліції.

Доведений в суді або виявлений Державною службою України з питань праці  факт примусу до написання заяви на відпустку без збереження заробітної плати – це серйозний ризик і для організації, і для її керівництва.

Відповідальність за примус до написання заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати може бути не тільки дисциплінарною та адміністративною, але й кримінальною.

Раніше ми повідомляли, що 24 грудня 2023 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» від 22.11 2023  № 3494-ІХ, яким змінили деякі норми законодавства, що регулюють питання надання відпусток, використання вихідних днів тощо.

Стаття 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ надано можливість роботодавцю у період дії воєнного стану обмежити працівнику щорічну основну відпустку тривалістю 24 календарні дні за робочий рік.

• Підстава для оформлення неоплачуваної відпустки – заява від працівника про надання відпустки без збереження заробітної плати, погоджена керівником установи.
• Питання зарахування відпустки по догляду за дитиною до пільгового стажу роз’яснили у Пенсійному фонді України. Зауважимо, юридично розрізняють дві відпустки: перша – «відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами», що розпочинається за 70 днів до пологів і закінчується переважно через 56 днів після пологів; друга – відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що розпочинається з 57-го дня після пологів і закінчується, коли дитині виповнилося три роки. Період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується до страхового стажу.
• Розмір лікарняних залежно від стажу роботи чи спецстатусу – роз’яснення ПФУ.
• Оплата лікарняного під час випробувального строку.
• Згідно зі ст. 34 КЗпП простій — призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Підприємство, установа зобов’язані надавати працівникові навчальну відпустку саме в той час, який визначив навчальний заклад.