Питання захисту права покупця у разі придбання товару/замовлення послуги у фізособи

2 Червня, 2024 в 10:47

У випадку придбання громадянином товару чи замовлення послуги в іншої фізичної особи, їх взаємовідносини не підпадають під регулювання Закону України «Про захист прав споживачів»

Захист прав споживачів — гарантований законом контроль за якістю і безпечністю продукції та всіх видів послуг і робіт з боку держави та громадсько-суспільний рух на його підтримку. Захист прав споживачів — складова частина захисту прав людини.

Споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника (стаття 1 Закону України “Про захист прав споживачів”).

Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:

захист своїх прав державою;
належну якість продукції та обслуговування;
безпеку продукції;
необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством;
звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав;
об’єднання в громадські організації споживачів (об’єднання споживачів)

Належна якість товару, роботи або послуги – властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем.

Недолік товару, роботи або послуги – будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред’являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем).

Істотний недолік – недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак:

він взагалі не може бути усунутий;
його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів;
він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.

Інформація про продукцію повинна містити:

назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються;
дані про основні властивості продукції, номінальну кількість (масу, об’єм тощо), умови використання;
відомості про вміст шкідливих для здоров’я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами;
позначку про наявність у складі продукції генетично модифікованих організмів;
дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції;
виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров’ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї у відповідність, якщо законом чи відповідним технічним регламентом не встановлено інший порядок дій виробника (продавця) у таких випадках;
дату виготовлення;
відомості про умови зберігання;
гарантійні зобов’язання виробника (виконавця);
правила та умови ефективного і безпечного використання продукції;
строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій;
найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Тоді як на адресу Держпродспоживслужби все частіше надходять скарги споживачів щодо товарів, придбаних в мережі Інтернет на платформах спільного доступу (в соціальних мережах) або на торговельних майданчиках (дошки оголошень).

Згідно зі статтею 8 Закону України “Про захист прав споживачів”, у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач має право вимагати:

пропорційного зменшення ціни;
безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;
відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які роблять неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення та виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;
вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з-поміж наявних у продавця (виробника), товар.

Відповідно до Закону України “Про захист прав споживачів”, гарантійний строк — це строк, протягом якого виробник (продавець, виконавець або будь-яка третя особа) бере на себе зобов’язання про здійснення безоплатного ремонту або заміни відповідної продукції у зв’язку з введенням її в обіг.

Для продукції, споживчі властивості якої можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров’я, майна споживачів і навколишнього природного середовища, встановлюється строк придатності, який вважається гарантійним строком.
На сезонні товари (одяг, хутряні та інші вироби) гарантійний строк обчислюється з початку відповідного сезону, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Продавець і виробник під час продажу (реалізації) товару зобов’язані інформувати споживача про підприємства, що задовольняють вимоги. Продавець, виробник або підприємство, що задовольняє вимоги споживача, зобов’язані прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги, незалежно від того, до кого звернувся споживач.

Під час продажу товару продавець зобов’язаний видати споживачеві розрахунковий документ встановленої форми, що засвідчує факт купівлі, з позначкою про дату продажу. Вимоги споживача розглядаються після пред’явлення споживачем розрахункового документа (договори, квитанції, чеки, акти виконаних робіт, рецепти, а щодо товарів, на які встановлено гарантійний строк, – технічні паспорти чи інші документи, що їх замінюють, з позначкою про дату продажу).

Вимоги споживача не підлягають задоволенню, якщо продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті) доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання. Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто або через свого представника.

Водночас у Держпродспоживслужбі роз’яснили нюанси придбання товару чи замовлення послуги у фізичної особи.

Зауважується, що платформи спільного доступу і дошки оголошень в інтернеті є сторінками для розміщення оголошень, зокрема і оголошень фізичних осіб (громадян), які не є суб’єктами господарювання.

У відомстві наголосили, що у випадку придбання громадянином товару чи замовлення послуги в іншої фізичної особи, їх взаємовідносини не підпадають під регулювання Закону України «Про захист прав споживачів».

Тому у відомства відсутні правові підстави для вжиття будь-яких заходів до таких продавців.

Держпродспоживслужба наділена повноваженнями перевіряти додержання вимог нормативно-правових актів щодо безпечності продукції, а також правил торгівлі та надання послуг тільки щодо суб’єктів господарювання.

Відповідно до статті 55 Господарського кодексу України суб’єктами господарювання є:

господарські організації – юридичні особи, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку, та мають найменування, яке містить інформацію про його організаційно-правову форму (ТОВ, ПП, АТ, ПАТ тощо);
громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці (ФОП).

Отже, у випадку придбання громадянином товару чи замовлення послуги у іншої фізичної особи, їх взаємовідносини не підпадають під регулювання Закону України «Про захист прав споживачів», і у Держпродспоживслужби відсутні правові підстави для вжиття будь-яких заходів до таких продавців.

Держпродспоживслужба закликає споживачів свідомо підходити до вибору товару і замовлення послуг, оскільки повноваження із захисту прав споживачів Держпродспоживслужби поширюються тільки на діяльність продавців, зареєстрованих в установленому порядку та які працюють офіційно, відповідно до вимог законодавства.

Зауважимо, 10 червня 2023 року Верховною радою України прийнято новий Закон України “Про захист прав споживачів” № 3153-IX, який набирає чинності через один рік з дня його опублікування, але не раніше дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”.

20 травня Комітет Верховної Ради з питань аграрної та земельної політики розглянув законопроєкт “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту інтересів власників земельних часток (паїв), а також застосування адміністративної процедури у сфері земельних відносин” (№11150), підготовлений до другого читання, та рекомендував прийняти в цілому як закон.
Право на призначення субсидії мають сім’ї, у яких розмір плати за житлово-комунальні послуги у межах норм споживання перевищує обсяг визначеного Кабінетом Міністрів України обов’язкового платежу. Розмір обов’язкового платежу визначається для кожного домогосподарства індивідуально залежно від сукупного доходу.
єВідновлення: механізм надання компенсації для відновлення пошкодженого нерухомого майна.
Щороку власникам нерухомого майна нараховується податок, який встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування та типів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування (п.266.5.1. Податкового кодексу України).