Припинення права на частку в спільному майні: суд вказав, як мають вирішуватися такі спори

23 Жовтня, 2024 в 08:23

Вимога про визнання за позивачкою права власності на раніше належну відповідачу незначну частку у праві спільної власності на неподільне майно є тією вимогою, яка забезпечує досягнення мети поданого позову, а задоволення такої вимоги призводить до остаточного вирішення спору між сторонами

Для уникнення правової невизначеності судам доцільно одночасно з вимогою про припинення права власності на частку у спільному майні задовольняти й вимогу про визнання права власності на таку частку за співвласником, який попередньо вніс на депозитний рахунок вартість спірної частки.

Відповідний висновок зробила Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, забезпечуючи єдність судової практики у Постанові від 9 вересня 2024 року у справі № 671/1543/21 (провадження № 61-18278сво23).

Позивачка просила суд припинити право іншого співвласника на частку в спільному майні в порядку ст. 365 ЦК і визнати за нею право власності цю частку.

З огляду на неможливість спільного володіння і користування квартирою, наявність між сторонами неприязних відносин, забезпечення відповідача іншим житлом та враховуючи внесення позивачкою на депозитний рахунок суду вартості спірної частки квартири, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов.

Відповідач подав касаційну скаргу, в якій, зокрема, зазначав про неможливість поєднання в позові вимог про припинення права на частку та визнання права власності на неї.

Позиція Верховного Суду

ОП КЦС ВС залишила судові рішення без змін, зробивши такі правові висновки.

Мета поданого позову – набуття права власності на частку в нерухомому майні, яка є незначною та належить іншому співвласнику.

Стаття 365 Цивільного кодексу регулює правовідносини щодо припинення права на частку у спільному майні на вимогу інших співвласників. Водночас реалізація співвласником свого суб’єктивного права, передбаченого зазначеною статтею (подання відповідного позову з доведенням обставин, передбачених ч. 1 ст. 365 ЦК, внесення вартості частки відповідача на депозитний рахунок суду), спрямована не лише на припинення правовідносин спільної власності (п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК), а й на набуття відповідного права внаслідок припинення права власності іншого співвласника, що передбачене п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК (визнання права).

Набуття позивачкою права власності на припинену частку відповідача у спільному майні в порядку ст. 365 ЦПК відповідає визначеній у ч. 5 ст. 11 ЦК підставі виникнення цивільних прав та обов’язків.

Крім того, визнання права застосовується не лише в разі наявності порушення такого права, а також у разі його невизнання чи оспорення, що узгоджується з ч. 1 ст. 15 та ст. 392 ЦК.

Право позивачки на набуття права власності на незначну частку відповідача у праві спільної власності на неподільну річ не визнається та оспорюється відповідачем. Зазначене, зокрема, і стало підставою для заявлення позовної вимоги про визнання права власності на належну відповідачеві частку.

Верховний Суд вказав, що вимога про визнання за позивачкою права власності на раніше належну відповідачу незначну частку у праві спільної власності на неподільне майно є тією вимогою, яка забезпечує досягнення мети поданого позову, а задоволення такої вимоги призводить до остаточного вирішення спору між сторонами.

За умови доведення наявності підстав, передбачених частинами 1 та 2 ст. 365 ЦК України, для припинення права на частку в спільному майні право відповідача на таку частку підлягає припиненню. З метою уникнення ситуації правової невизначеності, недопущення спору при проведенні державної реєстрації права власності за позивачем судам доцільно задовольняти одночасно з вимогою про припинення права власності на частку у спільному майні й заявлену вимогу про визнання права власності на неї за співвласником, який попередньо вніс на депозитний рахунок вартість спірної частки.

Раніше Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції поінформувало, як колишньому подружжю визначити долю спільного майна.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до Сімейного кодексу України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Також об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Самостійно та справедливо розподілити спільне майно здатне не кожне колишнє подружжя. Щоб захистити інтереси жінки, чоловіка та дітей, розроблено відповідний порядок, котрий береться до уваги судом і допомагає розв’язати спірні питання.

Відтак, неподільне майно присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Речі для професійних занять віддаються тому, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Їх вартість враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Присудження грошової компенсації чоловіку або жінці замість їх частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Варто зазначити, що грошова компенсація можлива за умови попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Нещодавно ми розглянули питання розірвання шлюбу — як процесу розірвання подружнього зв’язку. Слід відрізняти від визнання шлюбу недійсним (тобто таким, що від початку не мав законної сили, підстав, був складений з порушенням норм закону). У більшості країн вимагає участі уповноважених осіб: наприклад, суду, де встановлюються поділ майна, опіка над дітьми, порядок їх відвідування, аліменти та суміжні питання.

Також ми пояснили, що особиста приватна власність – це майно, яке належить лише одному із подружжя, і на яке не поширюється сімейно-правовий принцип спільності майна подружжя. Відповідно до Цивільного кодексу України кожен власник користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Нещодавно Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції роз’яснило питання поділу майна при розлученні.

Наразі українське законодавство передбачає перелік майна, яке не підлягає поділу. Серед них:

  • майно, отримане до шлюбу;
  • спадкове майно або майно, одержане від дарування;
  • житло чи земельна ділянка, набуті внаслідок приватизації;
  • речі, придбані за особисті кошти під час шлюбу;
  • особисті речі, зокрема коштовності;
  • премії та нагороди за особисті заслуги;
  • відшкодування за втрату або пошкодження майна;
  • виплати за страхування життя та здоров’я.

Також, суд може визнати майно, набуте під час проживання подружжя окремо, особистою власністю дружини або чоловіка в разі фактичного розриву шлюбних відносин.

Окремо варто акцентувати, що відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України, якщо чоловік та жінка проживають однією сім’єю, але не перебувають в шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачене письмовим договором укладеним між ними.

Майно, придбане подружжям у цивільному шлюбі за спільні кошти, зазвичай оформлюється на когось одного з подружжя, що відіграє дуже важливу роль.

Майно, оформлене на одного з учасників вільних відносин, є виключно його майном, оскільки факт проживання сім’єю не встановлений і все майно є приватною власністю особи, яка є набувачем майна. Інша сторона позбавлена права на це майно, якщо в судовому порядку не доведе, що воно є спільною власністю.

Звернення до суду про поділ спільного майна «цивільного подружжя» здійснюється в порядку подання позовної заяви до суду та має певні особливості:

  • необхідність довести суду факт проживання однією сім’єю;
  • довести суду, що майно, набуте в період цивільного шлюбу є спільною сумісною власністю;
  • переконати суд у необхідності поділу майна відповідно до вимог чинного законодавства, що регулюють спільну сумісну власність подружжя.

Тому, при поданні позову про поділ спільного майна «цивільного подружжя» обов’язково необхідно ставити ще одну вимогу про встановлення факту проживання однією сім’єю.

  • Законодавством передбачено заходи примусового виконання рішень, які застосовуються до боржника за несплату аліментів.
  • Злісне невиконання обов’язку зі сплати аліментів, коли платник виправдовує це відсутністю роботи – позиція ККС.
  • Особисті немайнові права та обов’язки подружжя – це врегульовані нормами сімейного права відносини стосовно особистих немайнових благ та інтересів осіб, шлюб між якими укладено у встановленому законом порядку, характерними рисами яких є невідчужуваність, безстроковість, безоплатність, особистісність та немайновість.
  • Шлюбний договір — це юридична угода, яку укладають за власним бажанням осіб, що вступають або перебувають у шлюбі.