Поділ майна у спільній сумісній власності та виділ із нього

18 Березня, 2025 в 09:54

Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом

Спільна сумісна власність – одна із форм спільної власності без визначення часток учасників у праві власності. Водночас чинним законодавством встановлені механізми виділу частки із такого майна та його поділу, інформує Мін’юст.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності

Згідно зі статтею 370 Цивільного кодексу України (далі – Кодекс) співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Виділ частки із такого майна здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 Кодексу.

Так, у разі виділу співвласником у натурі частки зі спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної сумісної власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), тобто річ є неподільною, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Згідно зі статтею 67 Сімейного кодексу України дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Водночас вони мають право скласти заповіт на свою частку у праві спільної сумісної власності подружжя до її визначення та виділу в натурі.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності

Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу такого майна вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Договір про поділ нерухомого майна також укладається у письмовій формі та нотаріально посвідчується.

За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення (стаття 372 Кодексу).

Зокрема, при вирішенні спору між подружжям суд може відступити від засади рівності часток, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Таке присудження можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Не застосовується позовна давність до вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

Після розірвання шлюбу застосовується позовна давність у три роки, яка обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (статті 70 – 72 Сімейного кодексу України).

У відомстві зауважили, що відповідно до статті 71 Кодексу опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо поділу, виділу нерухомого майна, об’єкта незавершеного будівництва, майбутнього об’єкта нерухомості, іншого цінного майна, зокрема транспортних засобів, власником якого є підопічний. Піклувальник має право дати згоду на вчинення таких правочинів також лише з дозволу органу опіки та піклування.

Нещодавно ми розглянули питання розірвання шлюбу — як процесу розірвання подружнього зв’язку. Слід відрізняти від визнання шлюбу недійсним (тобто таким, що від початку не мав законної сили, підстав, був складений з порушенням норм закону). У більшості країн вимагає участі уповноважених осіб: наприклад, суду, де встановлюються поділ майна, опіка над дітьми, порядок їх відвідування, аліменти та суміжні питання.

Також ми пояснили, що особиста приватна власність – це майно, яке належить лише одному із подружжя, і на яке не поширюється сімейно-правовий принцип спільності майна подружжя. Відповідно до Цивільного кодексу України кожен власник користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Нещодавно Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції роз’яснило питання поділу майна при розлученні.

Наразі українське законодавство передбачає перелік майна, яке не підлягає поділу. Серед них:

майно, отримане до шлюбу;
спадкове майно або майно, одержане від дарування;
житло чи земельна ділянка, набуті внаслідок приватизації;
речі, придбані за особисті кошти під час шлюбу;
особисті речі, зокрема коштовності;
премії та нагороди за особисті заслуги;
відшкодування за втрату або пошкодження майна;
виплати за страхування життя та здоров’я.

Також, суд може визнати майно, набуте під час проживання подружжя окремо, особистою власністю дружини або чоловіка в разі фактичного розриву шлюбних відносин.

Окремо варто акцентувати, що відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України, якщо чоловік та жінка проживають однією сім’єю, але не перебувають в шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачене письмовим договором укладеним між ними.

Майно, придбане подружжям у цивільному шлюбі за спільні кошти, зазвичай оформлюється на когось одного з подружжя, що відіграє дуже важливу роль.

Майно, оформлене на одного з учасників вільних відносин, є виключно його майном, оскільки факт проживання сім’єю не встановлений і все майно є приватною власністю особи, яка є набувачем майна. Інша сторона позбавлена права на це майно, якщо в судовому порядку не доведе, що воно є спільною власністю.

Звернення до суду про поділ спільного майна «цивільного подружжя» здійснюється в порядку подання позовної заяви до суду та має певні особливості:

необхідність довести суду факт проживання однією сім’єю;
довести суду, що майно, набуте в період цивільного шлюбу є спільною сумісною власністю;
переконати суд у необхідності поділу майна відповідно до вимог чинного законодавства, що регулюють спільну сумісну власність подружжя.

Тому, при поданні позову про поділ спільного майна «цивільного подружжя» обов’язково необхідно ставити ще одну вимогу про встановлення факту проживання однією сім’єю.

Законодавством передбачено заходи примусового виконання рішень, які застосовуються до боржника за несплату аліментів.
Злісне невиконання обов’язку зі сплати аліментів, коли платник виправдовує це відсутністю роботи – позиція ККС.
Особисті немайнові права та обов’язки подружжя – це врегульовані нормами сімейного права відносини стосовно особистих немайнових благ та інтересів осіб, шлюб між якими укладено у встановленому законом порядку, характерними рисами яких є невідчужуваність, безстроковість, безоплатність, особистісність та немайновість.
Шлюбний договір — це юридична угода, яку укладають за власним бажанням осіб, що вступають або перебувають у шлюбі.