Особливості спорів про поділ майна між подружжям, які жили однією сім’єю без реєстрації шлюбу: роз’яснення ВС

15 Грудня, 2024 в 12:53

Встановлення юридичного факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу у спорі про поділ майна є підставою позову, а не самостійним способом захисту прав подружжя в такому спорі, який підлягає формулюванню як самостійна вимога

Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення в таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.

Під час розгляду справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення, тому заявлення окремо вимоги про визнання певних об’єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідними.

Такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у справі про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ (постанова від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

Сторони спільно проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет і вели спільне господарство в цей час. Протягом цього періоду на ім’я жінки придбано дві квартири, проте згодом вона продала одну з квартир без згоди позивача.

Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу позивача з відповідачкою; визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ; правочин про відчуження однієї з квартир без згоди позивача визнали недійсним.

Велика Палата ВС визначила, що рішення судів у частині вирішення як окремої вимоги встановлення факту спільного проживання підлягають скасуванню. Обґрунтування позиції щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження суд має навести в мотивувальній частині рішення, а в резолютивній – зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог. Встановлення юридичного факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу у спорі про поділ майна є підставою позову, а не самостійним способом захисту прав подружжя в такому спорі, який підлягає формулюванню як самостійна вимога.

ВП ВС погодилася з висновками судів про те, що спірні квартири є спільною власністю подружжя, оскільки вони набуті за час перебування позивача та відповідачки у фактичних шлюбних відносинах.

Позивач заявив також вимогу про визнання квартир спільним сумісним майном. Суди цю вимогу задовольнили.

ВП ВС зазначила, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна. Для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об’єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідними. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Щодо задоволення судами попередніх інстанцій вимог про припинення права спільної сумісної власності на спірні квартири ВП ВС вказала, що позивач не заявляв таких вимог, тобто суди вийшли за межі позовних вимог у цій частині. Задоволення вимоги про поділ однієї з квартир як спільної сумісної власності шляхом визнання за позивачем та відповідачкою права власності на її частину за кожним саме собою свідчить про припинення правового режиму спільної сумісної власності на такий об’єкт. Тому в судів попередніх інстанцій не було підстав зазначати в резолютивній частині рішення про припинення такого режиму щодо спірних квартир. Крім того, ВП ВС раніше вже виснувала, що окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту.

Нещодавно ми розглянули питання розірвання шлюбу — як процесу розірвання подружнього зв’язку. Слід відрізняти від визнання шлюбу недійсним (тобто таким, що від початку не мав законної сили, підстав, був складений з порушенням норм закону). У більшості країн вимагає участі уповноважених осіб: наприклад, суду, де встановлюються поділ майна, опіка над дітьми, порядок їх відвідування, аліменти та суміжні питання.

Також ми пояснили, що особиста приватна власність – це майно, яке належить лише одному із подружжя, і на яке не поширюється сімейно-правовий принцип спільності майна подружжя. Відповідно до Цивільного кодексу України кожен власник користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Нещодавно Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції роз’яснило питання поділу майна при розлученні.

Наразі українське законодавство передбачає перелік майна, яке не підлягає поділу. Серед них:

майно, отримане до шлюбу;
спадкове майно або майно, одержане від дарування;
житло чи земельна ділянка, набуті внаслідок приватизації;
речі, придбані за особисті кошти під час шлюбу;
особисті речі, зокрема коштовності;
премії та нагороди за особисті заслуги;
відшкодування за втрату або пошкодження майна;
виплати за страхування життя та здоров’я.

Також, суд може визнати майно, набуте під час проживання подружжя окремо, особистою власністю дружини або чоловіка в разі фактичного розриву шлюбних відносин.

Окремо варто акцентувати, що відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України, якщо чоловік та жінка проживають однією сім’єю, але не перебувають в шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачене письмовим договором укладеним між ними.

Майно, придбане подружжям у цивільному шлюбі за спільні кошти, зазвичай оформлюється на когось одного з подружжя, що відіграє дуже важливу роль.

Майно, оформлене на одного з учасників вільних відносин, є виключно його майном, оскільки факт проживання сім’єю не встановлений і все майно є приватною власністю особи, яка є набувачем майна. Інша сторона позбавлена права на це майно, якщо в судовому порядку не доведе, що воно є спільною власністю.

Звернення до суду про поділ спільного майна «цивільного подружжя» здійснюється в порядку подання позовної заяви до суду та має певні особливості:

необхідність довести суду факт проживання однією сім’єю;
довести суду, що майно, набуте в період цивільного шлюбу є спільною сумісною власністю;
переконати суд у необхідності поділу майна відповідно до вимог чинного законодавства, що регулюють спільну сумісну власність подружжя.

Тому, при поданні позову про поділ спільного майна «цивільного подружжя» обов’язково необхідно ставити ще одну вимогу про встановлення факту проживання однією сім’єю.

Законодавством передбачено заходи примусового виконання рішень, які застосовуються до боржника за несплату аліментів.
Злісне невиконання обов’язку зі сплати аліментів, коли платник виправдовує це відсутністю роботи – позиція ККС.
Особисті немайнові права та обов’язки подружжя – це врегульовані нормами сімейного права відносини стосовно особистих немайнових благ та інтересів осіб, шлюб між якими укладено у встановленому законом порядку, характерними рисами яких є невідчужуваність, безстроковість, безоплатність, особистісність та немайновість.
Шлюбний договір — це юридична угода, яку укладають за власним бажанням осіб, що вступають або перебувають у шлюбі.