Законотворці пропонують врегулювати право самозайнятих осіб на отримання відпустки

Метою законопроекту є закріплення у Законі України «Про відпустки» права самозайнятих осіб на щорічні основні відпустки

Згідно зі статтею 2 Закону «Про відпустки» право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

За ініціативою народних депутатів Лукашева О.А. (IX скликання) та Ковальова О. І. (IX скликання) зареєстрували у Раді проєкт закону № 10357, яким пропонується внести зміни до Закону України «Про відпустки». Ним передбачається надати право самозайнятим особам на оформлення щорічної основної відпустки строком один календарний місяць шляхом подання відповідної заяви до органу податкової служби за місцем реєстрації.

Нині Закон «Про відпустки» регламентує право на відпустки лише для громадян України, що перебувають у трудових відносинах із юридичними особами або працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Зауважується, що самозайнята особа – це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність — участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб (підпункт 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

У пояснювальній записці автори наголосили, що право на відпочинок – це конституційне право, забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом (стаття 45 Конституції України).

Одначе, на практиці можуть виникати ситуації, які унеможливлюють доведення того факту, що підприємець дійсно не працював, а відпочивав. Наприклад, підприємець у період відпустки підпише договір із контрагентом, відкриє «підприємницький» рахунок у банку чи відвантажить товар, виконає роботи чи надасть послуги, що буде підтверджено документально (є первинні документи (товарні чеки, видаткові накладні, акти виконаних робіт (наданих послуг) тощо), готівку оприбутковано в Книзі обліку доходів, грошові кошти надійшли на поточний рахунок у банку). За таких обставин підприємцю довести факт знаходження на відпочинку буде складно, а контролюючі органи матимуть додаткові аргументи, аби вимагати сплати єдиного податку за період такої начебто фіктивної відпустки.

Своєю чергою, фізичні особи-підприємці 3 та 4 групи, а також особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність взагалі позбавлені можливості оформити собі право на відпочинок.

Враховуючи це, з метою гарантування конституційного права кожного громадянина на щорічну відпустку, видається доцільним врегулювати та закріпити на законодавчому рівні право самозайнятих осіб на відпочинок.

Передбачається, що прийняття законопроекту забезпечить законодавчо визначене право самозайнятих осіб на щорічні основні відпустки.

Окремо зауважимо, з 24 лютого 2022 року, відповідно до Закону «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено режим воєнного стану.

15 березня 2022 року прийнято Закон «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якого на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

• У період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні.
• У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.
• Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою ст. 26 Закону «Про відпустки».
• У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої ст. 9 Закону «Про відпустки».

Раніше ми повідомляли, що згідно зі ст. 34 КЗпП простій — призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Підприємство, установа зобов’язані надавати працівникові навчальну відпустку саме в той час, який визначив навчальний заклад.

Окрім того, роз’яснили питання зарахування відпустки по догляду за дитиною до пільгового стажу.

• Особливості виконання трудових обовʼязків за сумісництвом.
• Згідно зі статтею 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” право на призначення пенсії за віком мають чоловіки та жінки після досягнення 60, 63 або 65 років.
• На що вплинуть нові розміри мінімальної зарплати та прожиткового мінімуму: роз’яснення ДПС.
• З 1 грудня митне оформлення гуманітарної допомоги, а також товарів військового призначення та подвійного використання, що ввозяться як гуманітарна допомога, здійснюватиметься за новим порядком.
• Право на працю в Україні реалізується переважно шляхом укладання трудового договору між працівником та роботодавцем. Водночас чимало цивільно-правових договорів теж засновано на трудовій діяльності. Тому трудовий договір треба відрізняти від цивільно-правових договорів: авторського договору, договору підряду, договору доручення та інших цивільно-правових угод, реалізація яких також пов’язана із трудовою діяльністю фізичних осіб. Який договір краще укласти, необхідно визначити самостійно.