Законопроєкт про мобілізацію загрожує збільшенням тіньового сектору економіки

Проголосований у першому читанні проєкт закону № 10449 про мобілізацію містить ряд норм, спрямованих на “стимулювання” військовозобов’язаних українців мобілізуватись. Зокрема, передбачено обов’язок реєструвати електронний кабінет військовозобов’язаного, примусовий привід силами поліції у разі неявки за повісткою (паперовою чи електронною) та обмеження ряду прав у разі неможливості здійснення приводу (права розпоряджатись майном зокрема й коштами на рахунках, права керувати транспортним засобом, права на виїзд за кордон).

Досить очевидним є те, що найбільше загроз поточна версія законопроєкту несе для тих українців, яким “є що втрачати” саме в контексті перелічених заборон. Іншими словами – якщо людина не водить авто, не має депозитів, цінних паперів і загалом може жити без банківських карток (або користуватись чужими) – всі зусилля держави, спрямовані на те, щоб такий військовозобов’язаний бодай оновив облікові дані у ТЦК, будуть марними. Те саме стосується людей, у яких є батьки, дружини, діти на яких можна згадане майно переоформити. Фактична ж заборона для чоловіків на виїзд за кордон та існування численних випадків незаконного або квазізаконного виїзду, досить прозоро натякає на ефективність ще одного варіанту такої заборони.

Можна передбачити й появу специфічного “чорного ринку” підставних юридичних та фізичних осіб, які за певну плату будуть виконувати роль формальних власників майна чи операторів коштів тих громадян, які вважатимуть цю плату незначною ціною за можливість не потрапити до війська – на додачу до уже наявного “ринку” документів про непридатність до військової служби, які новий законопроєкт може “обнулити”. Зростуть і корупційні ризики – як результат заборони на керування транспортом.

Власне, новина про те, що в січні 2024 року банківська система зіткнулась з рекордним відтоком депозитів, починаючи з 24 лютого 2022 року, на загальну суму 27 мільярдів гривень, може бути свідченням того, що описані вище ризики втілюються навіть до прийняття закону про мобілізацію.

Наслідки подібного кроку для економіки теж очевидні – окрім відтоку грошей з банківської системи, це ще й максимальний перехід в тінь тих людей, які сьогодні так чи інакше залишаються в правовому полі – це приблизно 2,8 мільйона офіційно працевлаштованих чоловіків та ще близько 600 000 ФОПів. Водночас законопроєкт ніяк не зачіпає тих, хто і так перебуває в тіні – за деякими підрахунками йдеться про 950 000 військовозобов’язаних, про яких державі відомий лише ідентифікаційний код (ІПН, РНОКПП).

При цьому, влада (принаймні на словах) розуміє проблему – Володимир Зеленський в грудні 2023 року говорив про те, що мобілізація ще 500 000 людей коштуватиме державі близько 500 мільярдів гривень. Однак, це розуміння так і не знайшло відображення в мобілізаційному законопроєкті, навіть попри те, що його змогли внести в Раду лише з другого разу, після доопрацювання.

Продовжуючи цю логіку, слід було б очікувати, що влада зосередить мобілізаційні зусилля саме на другій категорії людей. Ба більше – враховуючи, що військовослужбовці теж є платниками податків, люди, які до того перебували поза полем зору податківців, в такий спосіб “вийдуть з тіні” і стануть платниками податків вже напряму.

Щоправда, для мобілізації тих, про кого державі майже нічого не відомо, доведеться докласти значно більше зусиль, ніж для мобілізації людей, які, принаймні економічно, нікуди не ховаються. Поки ж економічна частина мобілізаційної політики влади виглядає як спроба обкласти “білий” бізнес та офіційно працевлаштованих ще одним податком, а не навести лад з майже мільйоном людей, які залишаються в тіні. 

Йдеться про так зване “економічне бронювання”, за умовами якого підприємство за працівника чи ФОП сам за себе (або також за найманих працівників) має сплачувати певну суму – поки йдеться про 20 – 35 тисяч гривень на місяць – як гарантію, що цей працівник чи ФОП не буде мобілізованим впродовж строку сплати. 

Втім, така сума виглядає реальною хіба для Києва та кількох обласних центрів і то лише в одиничних випадках. Варто розуміти, що якщо підприємство може собі дозволити забронювати головного інженера та директора, але при цьому критична частина його працівників буде мобілізована – ані головний інженер, ані директор таке підприємство від зупинки не врятують, що нівелює саму ідею. 

Відтак владі доведеться або значно скоротити свої апетити, або відмовитись від ідеї загалом, через її очевидні комунікаційні та політичні ризики…або поєднати перший підхід з тим, щоб, не шукаючи легких шляхів, знайти спосіб залучити до спільної справи тих українців, які поки що залишаються поза увагою держави.