Юрособа може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності інформації в порядку окремого провадження: позиція ВС

Юридична особа має право на ділову репутацію і таке право по своїй суті не може належати тільки фізичній особі

З метою захисту свого особистого немайнового права, зокрема права на ділову репутацію, юридична особа може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності інформації в порядку окремого провадження на підставі ч. 4 ст. 277 ЦК України, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, достовірно невідома. Відповідний висновок сформулювала Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 504/4099/16-ц (провадження № 61-11424сво23).

Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу (частина перша статті 94 ЦК України).

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).

Окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Деталі справи

ТОВ на підставі абз. 3 ч. 4 ст. 277 ЦК України звернулося до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту недостовірності інформації, посилаючись на те, що особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також власник інтернет-видання, у якому опублікована інформація, невідомі.

Своєю чергою, суд першої інстанції задовольнив заяву. Тоді як апеляційний суд при повторному розгляді справи скасував рішення суду й відмовив у задоволенні заяви, оскільки не вдалося встановити власника вебсайту, або розповсюджувача (автора) відповідного матеріалу.

Водночас передаючи справу на розгляд ОП КЦС ВС, колегія суддів КЦС ВС зауважила, що у практиці ВС сформувалося два підходи щодо застосування абз. 3 ч. 4 ст. 277 ЦК України, а саме чи може юридична особа звертатися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

ОП КЦС ВС зауважила, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, то фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації (абз. 3 ч. 4 ст. 277 ЦК України).

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 ЦК України). Юрособа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу (частина перша статті 94 ЦК України).

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у практиці Касаційного цивільного суду сформувалося два підходи щодо застосування абзацу 3 частини четвертої статті 277 ЦК України: (а) юридична особа може звертатися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування; (б) юридична особа не може звертатися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування може звертатися тільки фізична особа.

По-перше, юридична особа може звертатися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Наприклад, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 504/4099/16-ц (провадження № 61-12073св20) вказано, що: відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, згідно зі статтею 293, частиною другою статті 315 ЦПК України для встановлення факту необхідна наявність певних умов, зокрема, встановлюваний факт повинен бути юридичним, тобто від його встановлення в особи виникають, змінюються або припиняються особисті чи майнові права; чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.

Підстави та порядок спростування недостовірної інформації регламентує стаття 277 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим зацікавленим особам. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов’язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 277 ЦК України судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома (наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних листів чи звернень, смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати тощо). У такому випадку суд вправі за заявою зацікавленої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження. Така заява розглядається за правилами, визначеними розділом IV ЦПК України. У разі доведеності обставин, на які посилається заявник, суд лише констатує факт, що поширена інформація є неправдивою, та спростовує її. Водночас тягар доказування недостовірності поширеної інформації покладається на заявника, який несе витрати, пов`язані з її спростуванням. Встановлення такого факту можливо лише у тому разі, коли особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження особа, яка поширила інформацію, щодо якої виник спір, стане відома, то суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює зацікавленим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

По-друге, юридична особа не може звертатися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування може звертатися тільки фізична особа. Наприклад: (1) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року в справі № 373/1890/19 (провадження № 61-6525св20) зазначено, що: згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України).

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов`язується з наступним вирішенням спору про право і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (частини перша, друга статті 80 ЦК України).

З метою захисту свого особистого немайнового права, зокрема права на ділову репутацію, юридична особа може застосовувати як загальні способи захисту (гл. 3 ЦК України), так і спеціальні способи захисту особистих немайнових прав, які передбачені у гл. 20 ЦК України, зокрема вимагати спростування поширеної недостовірної інформації, дати відповідь на цю інформацію тощо.

З урахуванням принципу розумності абз. 3 ч. 4 ст. 277 ЦК України потрібно тлумачити в контексті змісту ч. 1 ст. 91 та ч. 1 ст. 94 ЦК України. Тобто оскільки юридична особа, хоча вона і є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, юридичній особі належить право на ділову репутацію, то для захисту цього права юридична особа може звернутися до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома.

Аналіз постанови апеляційного суду свідчить, що єдиною підставою для відмови в задоволенні вказаної заяви апеляційний суд зазначив відсутність відомостей про власника вебсайту чи розповсюджувача (автора) відповідного матеріалу.

Водночас відсутність відомостей про особу, яка поширила недостовірну інформацію, саме і є підставою для розгляду заяви про встановлення факту недостовірності інформації в порядку окремого провадження за правилами, визначеними розд. IV ЦПК України. Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження особа, яка поширила інформацію, щодо якої виник спір, стане відома, то суд залишає заяву без розгляду й роз’яснює зацікавленим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Встановивши відсутність відомостей про власника вебсайту чи розповсюджувача (автора) відповідного матеріалу, апеляційний суд не надав оцінки оспорюваній інформації на предмет її достовірності, водночас не з’ясувавши по суті, чи не є зацікавлені фізичні особи, яких заявник зазначив у заяві, власниками вебсайту або розповсюджувачами (авторами) відповідного матеріалу.

Тож, зазначається ,що за таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про відмову в задоволенні заяви про встановлення факту недостовірності інформації та її спростування.

Об’єднана палата відступає від висновку щодо застосування норм права (абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України, частина перша статті 91 ЦК України, частина перша статті 94 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 373/1890/19 (провадження № 61-6525св20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 cерпня 2023 року в справі № 754/311/23 (провадження № 61-7239св23) та робить висновок про те, що:

«юридична особа має право на ділову репутацію і таке право по своїй суті не може належати тільки фізичній особі; з метою захисту свого особистого немайнового права, зокрема права на ділову репутацію, юридична особа може застосовувати як загальні способи захисту (глава 3 ЦК), так і спеціальні способи захисту особистих немайнових прав, які передбачені у главі 20 ЦК, зокрема, вимагати спростування поширеної недостовірної інформації, дати відповідь на цю інформацію тощо; з урахуванням принципу розумності, абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України потрібно тлумачити в контексті змісту частини першої статті 91 ЦК України та частини першої статті 94 ЦК України. Тобто, оскільки юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, юридичній особі належить право на ділову репутацію, то для захисту цього права юридична особа  може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. В такій ситуації юридична особа по суті немає іншого правового механізму захисту права на ділову репутацію».

Керуючись частини другої статті 416 ЦПК України, Об’єднана палата Касаційного цивільного суду висловлює такі висновки про застосування норм права.

Юридична особа має право на ділову репутацію і таке право по своїй суті не може належати тільки фізичній особі.

З метою захисту свого особистого немайнового права, зокрема права на ділову репутацію, юридична особа може застосовувати як загальні способи захисту (глава 3 ЦК), так і спеціальні способи захисту особистих немайнових прав, які передбачені у главі 20 ЦК, зокрема, вимагати спростування поширеної недостовірної інформації, дати відповідь на цю інформацію тощо.

З урахуванням принципу розумності, абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України потрібно тлумачити в контексті змісту частини першої статті 91 ЦК України та частини першої статті 94 ЦК України. Тобто, оскільки юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, юридичній особі належить право на ділову репутацію, то для захисту цього права юридична особа  може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. В такій ситуації юридична особа по суті немає іншого правового механізму захисту права на ділову репутацію.

• Reformatio in peius трапляється у праві, коли в результаті оскарження апелянт опиняється в гіршому становищі, ніж якби апеляції не було. Наприклад, апелянт у кримінальній справі може отримати більш суворий вирок в апеляції, ніж під час первинного судового розгляду.
• Вилучення земель природно-заповідного фонду з комунальної власності можливе виключно за погодженням з Верховною Радою —  позиція Верховного Суду.
• Відсутність підстав для звільнення від кримінальної відповідальності за зберігання зброї – позиція Верховного Суду.
• Внесення до ЄРДР не є безумовною підставою застосування судом до особи спецзаходів щодо протидії домашньому насильству – КЦС ВС.