Як презумпцію невинуватості перетворити на інструмент тиску на медіа
Видання “Дзеркало тижня” повідомило про позов, поданий одним з героїв їхньої публікації про злам Єдиного державного реєстру судових рішень. Внаслідок цього зламу фігуранти справ НАБУ могли заздалегідь дізнатись, що в них плануються обшуки та інші слідчі дії. Позивач вимагає спростування “недостовірної” інформації, яка полягає в тому, що видання назвало його прізвище, повідомляючи про вручення йому підозри. При тому, факт вручення підозри підтвердили в НАБУ. З ухваленням нового ЦКУ таких кейсів значно побільшає.
Позов має ознаки SLAPP (Strategic Lawsuits Against Public Participation) – специфічної категорії судових справ, метою яких є перешкоджання медіа і громадськості висвітлювати зловживання бізнесу або чиновників (здебільшого). Специфічною її робить те, що ціллю є не перемога в одному конкретному спорі – а створення атмосфери страху взагалі щось публікувати про діяльність позивача. Відомим фахівцем у таких справах був покійний Андрій Портнов, позов якого до видання hromadske був остаточно програний лише після смерті Портнова.
Технічно, позов до Дзеркала тижня побудований на частині 4 статті 296 чинного Цивільного кодексу, яка забороняє оприлюднювати ім’я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або вчинила адмінправопорушення, до вироку суду.
Ця норма в нинішньому, узагальненому, вигляді є доволі спірною через те, що подібні вимоги зазвичай стосуються саме державних органів. Тобто, НАБУ не можна казати, що вони підозрюють в чомусь, наприклад Юлію Тимошенко, тому що НАБУ вправі ініціювати цю підозру, а ЗМІ – можна, тому що ЗМІ лише ретранслюють цю інформацію для суспільства і це відповідає принципу прозорості та є однією з функцій медіа у демократичній країні.
Класичним прикладом є справа AXEL SPRINGER AG (видавець німецького таблоїда Bild) v. GERMANY (39984/08), де ЄСПЛ наголосив, що публічний інтерес є достатньою підставою для інформування суспільства з боку ЗМІ щодо кримінальних звинувачень в бік публічної особи, навіть якщо вона є актором, а не державним чи муніципальним службовцем. Своєю чергою, заборона таких публікацій з боку німецьких судів порушувала право на свободу поширення інформації, закріплене статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Всупереч усталеній практиці ЄСПЛ, проєкт нового ЦКУ не лише зберігає, а й посилює ці обмеження для медіа. У статті 294 проєкту нового ЦКУ, яка регулює право на спростування недостовірної інформації зазначено, що “поширена інформація не може порушувати презумпцію невинуватості”.
Концепція презумпції невинуватості закріплена в статті 62 Конституції України і адресована саме державі, як сукупності інституцій, частина з яких досліджує, обґрунтовує та встановлює винуватість (або невинуватість особи). Проте в проєкті нового Цивільного кодексу обов’язок дотримуватись презумпції невинуватості поширюють на необмежене коло осіб, фактично на кожного, хто поширює інформацію.
Фактично, проєкт нового ЦКУ зловживає тими фільтрами, що закладені у статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка регулює право на свободу вираження поглядів. Стаття 10 допускає обмеження цієї свободи (зокрема свободи поширення інформації) в інтересах національної або громадської безпеки, захисту моралі, репутації, прав інших осіб тощо. Однак застосування цих обмежень у практиці ЄСПЛ завжди базується на принципах співмірності та пропорційності обмеження і мети поширення інформації.
Наприклад, як і за попередньою заявою таблоїда Bild, у справі AXEL SPRINGER AG (№ 2) V. GERMANY (48311/10) ЄСПЛ наголосив, що ризики та шкода для репутації ексканцлера Герхарда Шредара через публікацію коментарів щодо можливих корупційних мотивів його рішень на користь російського Газпрому і призначення на посаду керівника компанії, пов’язаної з російським монополістом – не є достатньо вагомою підставою для того, щоб забороняти ЗМІ публікувати таку інформацію – навіть якщо йдеться не про доведені факти, а оцінки іншого політика щодо мотивів Шредера.
Натомість проєкт нового ЦКУ відкидає послідовну практику Європейського суду з прав людини на користь розширеного застосування презумпції невинуватості – навіть у випадках, коли про безпосередню вину не йдеться, лише про процесуальний статус особи у конкретній справі, передбачений КПК, і за умови належного підтвердження цієї інформації.
Як наслідок, ризикуємо отримати ситуацію, коли кожна, цілком нейтральна, зважена і підтверджена належними доказами публікація ЗМІ може потрапити під заборону з суто формальних підстав. В умовах, коли публічність і суспільний тиск часто стає останнім засобом проти кричущих зловживань – таке обмеження лише погіршить становище України.
А найголовніше – це не єдиний інструмент для боротьби проти журналістів, який автори проєкту нового ЦКУ хочуть дати в руки корупціонерам. В наступних публікаціях ми розглянемо, як можна змусити ЗМІ заплатити за те, що вони роблять свою роботу і водночас заборонити їм писати про ваші зловживання. Знову ж таки – завдяки проєкту нового ЦКУ.