Як нардепи забули змінити закон про СБУ і це створює загрозу для кожного її керівника

Друга, з початку повномасштабного вторгнення, зміна голови СБУ підсвітила законодавчу колізію, яка створює ризики для значної частини рішень тимчасового керівництва спецслужби – як поточного, так і попереднього, у період, коли Василь Малюк ще перебував у статусі т.в.о.

У чому полягає проблема?

Згідно з нормами статті 13 закону “Про службу безпеки України”, керівництво всією діяльністю СБУ, її Центральним управлінням здійснює її голова, який несе персональну відповідальність за виконання завдань, покладених на Службу безпеки України. І голова СБУ, і його заступники призначаються та звільняються з посад президентом України. 

Закон “Про правовий режим воєнного стану” дозволяє президенту України відстороняти і призначати т.в.о. осіб, призначення і звільнення яких віднесено до його повноважень. Так було призначено двох т.в.о. голови СБУ спершу Василя Малюка, а тепер – Євгенія Хмару. 

Щоправда, є одна проблема – пункт 12-1 статті 85 Конституції України відносить призначення і звільнення з посади голови СБУ до повноважень Верховної Ради, а не президента, який може лише звернутись з поданням щодо кандидата. Але рішення ухвалює саме парламент, який може як затвердити подання, так і відмовити президенту. Відтак, виникає колізія – президент відсторонив від посади і призначив т.в.о. голови СБУ всупереч Конституції. 

З Іваном Бакановим, до слова, ситуація була дещо інша – його усунули (не відсторонили) з посади на підставі статті 47 Дисциплінарного статуту ЗСУ – таке рішення вправі ухвалити безпосередній командир військовослужбовця, а голова СБУ напряму підпорядкований президенту і на військовослужбовців СБУ поширюється дія статутів ЗСУ. Це теж не ідеальна правова конструкція, але загалом допустима. 

Щоправда, 47 стаття – це невиконання (неналежне виконання) службових обов’язків, що призвело до людських жертв чи інших тяжких наслідків або створило загрозу настанню таких наслідків. І хоч наслідки включають втрату величезних територій на півдні та сході України, Іван Баканов і досі не поніс жодної відповідальності, крім уже згаданої втрати посади – що відповідальністю, як такою, не є.

Як так вийшло? 

У законі “Про Службу безпеки України” до жовтня 2010 року цієї колізії не було. На той час, і Конституція, і профільний закон передбачали, що призначення і звільнення голови СБУ відбувається за рішенням Верховної Ради на підставі подання президента.

З обранням на посаду президента України Віктора Януковича, що збіглося з домінуванням у Верховній Раді пропрезидентської більшості, і Конституцію, і закон про СБУ змінили – в законі повноваження щодо призначення голови СБУ та його заступників повністю передали президенту, а з Конституції прибрали норму про затвердження президентського подання Верховною Радою.

Після втечі Януковича у 2014 році Конституцію повернули до попереднього стану, включно з пунктом 12-1 статті 85, який віддавав парламенту вирішальну роль у питанні призначення голови Служби безпеки. А про закон…забули. Як наслідок, виникла ситуація, в якій профільний закон передбачає один порядок призначення керівника Служби безпеки, а Конституція – інший.

Як мало би бути?

Президент мав би звернутися до Верховної Ради з поданням про звільнення голови СБУ в порядку пункту 12-1 статті 85 Конституції України. Верховна Рада мала б проголосувати за звільнення, і на період узгодження кандидатури нового керівника Служби з президентом, призначити т.в.о. голови СБУ. А після узгодження кандидатури наступника, президент мав би внести відповідне подання до Верховної Ради, яка б затвердила нового очільника СБУ на цій посаді.

Може виникнути запитання – чи всі керівники СБУ з березня 2014 року (коли набула чинності редакція Конституції, яка повернула згаданий пункт 12-1 статті 85 про призначення голови СБУ Верховною Радою) виконували свої повноваження всупереч Конституції? 

Ні. Точніше – не зовсім. Василя Грицака, Івана Баканова і Василя Малюка призначали у порядку, визначеному Конституцією – постановами Верховної Ради України. Щодо Євгенія Хмари, поточного керівника Служби, також очікується відповідна процедура – її відклали, тому що звільнення Василя Малюка не лише викликало ряд протестів з боку військових, а й нерозуміння причин подібного рішення президента. Як наслідок – в останнього не було певності, що знайдуться голоси за його наступника.

Однак, “проблемними” є ті періоди, коли голова СБУ перебуває у статусі т.в.о. – з моменту оприлюднення указу президента і до голосування у Верховній Раді. Наприклад, для Василя Малюка цей період тривав з 18 липня 2022 року і до 7 лютого 2023 року. Для Євгенія Хмари аналогічний період правової невизначеності почався з 5 січня 2026 року і триватиме, доки президент не вмовить більшість нардепів проголосувати за нового керівника Служби безпеки.

Чому це є проблемою?

Порушення порядку призначення на посаду дозволяє поставити під сумнів наявність повноважень для ухвалення рішень у період, коли існувала така невизначеність. Оскільки голова СБУ, згідно з профільним законом, керує всією діяльністю Служби безпеки України та несе персональну відповідальність за виконання покладених на неї завдань, це створює ризики не лише для скасування якихось управлінських рішень, а й для цих людей персонально. 

Зрештою, якщо президент вирішує звільнити голову СБУ, до роботи якого він не може озвучити жодних претензій, то що завадить цьому ж президенту розпочати переслідування цих людей з аналогічних, суто особистих мотивів? Наприклад, через відмову підписати санкції проти політичного опонента президента, тому що голова СБУ керувався інтересами держави, а не побажаннями президента.

Така ситуація створює очевидні ризики не лише для тих, хто очолює чи очолював Службу безпеки, а й для багатьох інших – адже якщо перебування на посаді керівника спецслужби залежить не від професійності та результативності, а виключно від настрою президента – то спецслужба перетворюється з захисниці інтересів державі і суспільства на інструмент контролю і виконавця політичних замовлень. Особливо під час війни, коли і парламентський (і винні в цьому саме народні депутати) і суспільний контроль за діяльністю СБУ фактично відсутній.

Що з цим робити?

Очевидний, логічний і можливий на цей час шлях – внести зміни до закону про Службу безпеки, привівши його норми у відповідність до норм Конституції України. Другим кроком у такому випадку має стати призначення т.в.о. голови Служби у Верховній Раді, а також, ухвалення постанови, яка легітимізує рішення попередніх т.в.о. в період між указами президента і призначеннями у Верховній Раді. 

В такий спосіб буде розв’язано правову колізію та убезпечено колишніх і нинішнього керівників Служби від можливих переслідувань у майбутньому. Верховна Рада уже вдавалась до подібних кроків, коли після втечі Януковича виник вакуум влади, який ніяк не могли передбачити автори Конституції чи нардепи попередніх скликань.

Ну і звісно ж – призначити голову СБУ вже без приставки “т.в.о.” – тому що залишати контррозвідувальну (і вже “ударну”) структуру без повноцінного керівництва під час повномасштабної війни виключно через настрій президента – сумнівна, з точки зору адекватності, ідея.