Влада закриває доступ до публічних реєстрів через ризики для “оборонки”, повертаючи їх до стану за часів Януковича
Наприкінці серпня Верховна Рада ухвалила резонансний законопроєкт №11533, що на час воєнного стану та рік після нього обмежує електронний доступ до даних низки публічних реєстрів. Проаналізуємо, що саме змінює новий закон і які ризики він несе для бізнесу, медіа та громадського сектору.
Хоча сьогодні бізнес, журналісти, та й загалом будь-хто, кому потрібно було перевірити забудовника чи продавця нерухомості, звикли до того, що цей процес займає лічені хвилини і коштує кількадесят гривень, так було далеко не завжди. Десять років тому, коли стало можливо отримати витяг з реєстру нерухомого майна онлайн, а не в БТІ – це здавалось дивом. Те, наскільки ця відкритість спростила життя сотням тисяч українців, можна порівняти хіба з безвізом, який скасував стояння годинами в чергах посольств і принизливі пояснення, що ви можете собі дозволити поїздку до Європи на вихідних.
Однак, справа не лише в зручності. Відкриті реєстри стали інструментом, який дозволив журналістам значно розширити можливості щодо викриття корупції, а сервіси на кшталт YouControl, які дають значно більше можливостей, ніж базовий функціонал реєстрів Мін’юсту, розвинули ці можливості ще більше. останнє, власне і було використано авторами закону для просування своєї позиції. Мовляв, не лише українські громадяни, а й росіяни можуть дізнатись з реєстру адресу оборонного підприємства і атакувати його ракетою чи дроном.
Це так, можуть. Однак питання в тому, чи закриття електронних реєстрів позбавить ворога такої можливості? Адже взаємодію громадян, бізнесу та медіа з державою воно точно відкине на 10 і більше років назад.
Що передбачає закон?
Документ вносить зміни до Цивільного кодексу України та ряду спеціальних законів, а також законодавства у сфері інтелектуальної власності:
- Кабмін отримує право визначати порядок тимчасового обмеження доступу до публічних електронних реєстрів у частині відомостей про юридичних осіб та інших даних, пов’язаних із національною безпекою й обороною.Тобто, уряд зможе приховувати окремі дані (на власний розсуд) в державних базах під приводом захисту обороноздатності.
- Закриття електронного доступу до реєстрів. Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР), Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, а також реєстри об’єктів інтелектуальної власності (винаходів, промислових зразків, торгівельних марок) – інформація з них більше не буде повністю доступна онлайн під час воєнного стану та рік опісля. Що саме не буде доступним – визначає Кабмін.
- Приховування адрес та кадастрових номерів земельних ділянок. Крім того, на час війни і рік після у Державному земельному кадастрі буде прихована інформація про власників ділянок – отримати повний витяг про ділянку зможе лише сам власник чи нотаріус.
- «Адреса для зв’язку» замість місцезнаходження. Компанії, які працюють у сфері оборони або виконують оборонні замовлення, отримали право зазначати будь-яку контактну адресу замість фактичного місцезнаходження. Ця норма стосуватиметься усіх без винятку компаній – не лише оборонних, а й цивільних.
Ще раз уточнимо, обмеження запроваджені передусім для електронних версій реєстрів. Тобто, можливість отримати потрібні відомості через паперовий запит до державного реєстратора, нотаріуса чи Мін’юсту залишається. Звісно, це довго, дорожче і складніше – але можливо. Очевидно, що як для громадян України, так і для ворожих агентів.
Чим керувались нардепи
У пояснювальній записці до законопроєкту автори зазначають, що відкритість даних про адреси, майно, винаходи та види діяльності підприємств оборонної промисловості є відкритою та легкодоступною для ворога, і це становить загрозу для національної безпеки. У цьому є певна логіка, особливо щодо винаходів та промислових зразків в умовах технологічної гонки армій.
У чому проблема
Передусім, в механізмі реалізації. Замість того щоб самим законом чітко обмежити перелік інформації, яка не підлягає оприлюдненню (КВЕДи оборонних підприємств, адреси збиральних та дослідницьких приміщень, цільові призначення земельних ділянок для потреб оборони, належність і зміст заявок на винаходи тощо), законопроєкт № 11533 дає Кабміну можливість на власний розсуд вирішувати, що саме приховувати, а що ні. І значною мірою – для юридичних осіб, які жодного реального стосунку до оборони не мають.
Питання, як скоро корупціонери оформлять на такі компанії майно, щоб його приховати, є риторичним. Адже кількість та частота корупційних скандалів за минулі 3 роки зашкалює і зі спроби встановити контроль над антикорупційною інфраструктурою та спроб спецслужб перешкодити журналістам у викритті корупції, ми бачимо, що для влади це є неприємною проблемою.
Друга проблема у тому, що такі інструменти, як уже згаданий YouControl, OpendataBot, Clarity Project і аналоги, робота яких заснована на компіляції даних з публічних реєстрів у зручні досьє, досі давали можливість бізнесу керуватися у своїх рішеннях вичерпним набором інформації про контрагентів. Закриття публічних реєстрів ускладнить це завдання, адже воно повертає країну в часи паперового документообігу та обмежує перелік осіб, які можуть отримати інформацію про компанію. Це створює додаткові можливості для рейдерства, не кажучи вже про збільшення повсякденних ризиків.
Та сама проблема виникає і в громадян. Наприклад, забудовник може декларувати право власності на землю чи будівлю, але перевірити це у відкритому реєстрі покупець не зможе, як і моніторити, чи ці права не були передані третій особі. Це збільшує ймовірність шахрайства на ринку нерухомості – громадяни і бізнес не матимуть змоги пересвідчитися, чи справді об’єкт належить продавцеві, перш ніж інвестувати.
Ну і нарешті громадський контроль і медіа – відкриті реєстри є незамінним інструментом, який дає змогу відстежувати зв’язки між чиновниками і майном. ЄДР, земельний кадастр та реєстр нерухомого майна дають змогу журналістам перевірити кінцевих бенефіціарів, частки у власності компаній і об’єкти нерухомості, оформлені через “прокладки”. Цей механізм фактично знищується, адже замість миттєвої перевірки доведеться тижнями чекати на те, що потрібну інформацію нададуть на запит – а якщо реалістично дивитись на речі, то судитись за доступ до формально відкритої інформації. Це повертає розслідувальну журналістику в часи Януковича, коли перелізання через паркан і сидіння годинами в засідці з камерою було чи не єдиною можливістю дізнатись, кому ж належить те чи інше майно.
Чи допоможе закриття публічних реєстрів захиститись від росіян
Мабуть, зайве пояснювати, що наприкінці 2025 року, на четвертому році повномасштабної частини та 11 році російсько-української війни, росіяни встигли отримати і публічну, і непублічну частину всіх можливих реєстрів. І навіть не тому, що в них є гроші на платний доступ до того ж OpendataBot, а просто внаслідок зламу цих реєстрів, навіть не одноразового.
Додамо сюди те, що росіяни мають можливість вести візуальну розвідку з дронів та супутників над всією територією України, мають численних агентів на місцях і можуть банально підкупити тих осіб, які зберігають доступ до реєстрів. Не зайвим буде пригадати й той факт, що навчальні центри армії почали переводити під землю в середині 2025, а не 2022 року, після кількох десятків ракетних ударів по них. Так “швидкість” реакції на очевидну і кричущу проблему зайвий раз свідчить, що не безпека оборонних підприємств є основним мотивом рішення про закриття публічних реєстрів.