Відповідальність роботодавця передбачена за використання незадекларованої праці у 2024 році

17 Квітня, 2024 в 10:01

Загальні підстави відповідальності за порушення законодавства про працю визначені статтею 265 Кодексу законів про працю України

Незадекларована праця – це законна оплачувана діяльність, яка повністю або частково не оформлена відповідно до вимог законодавства.

Таку працю також називають неформальною, неофіційною, незареєстрованою, тіньовою, прихованою зайнятістю.

До юридичних осіб та фізосіб-підприємців, які використовують найману працю без оформлення трудових відносин, можуть застосовувати фінансову (ст. 265 Кодексу законів про працю) та адміністративну відповідальність (ст. 41 Кодексу про адміністративні правопорушення).

Фінансова відповідальність застосовується до юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ФОП), якщо вони є роботодавцями, а адміністративна відповідальність – до посадових осіб підприємств, а також до ФОП. Фінансова відповідальність може застосовуватись одночасно з адміністративною.

Стосовно розмірів штрафу за незадекларовану працю. Загальні підстави відповідальності за порушення законодавства про працю визначені статтею 265 Кодексу законів про працю України.

Джерело: Держпраці

Умови притягнення до адміністративної відповідальності та розмір адміністративного штрафу визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Джерело: Держпраці

Також важливо нагадати, різницю між трудовим та цивільно-правовим договорами нагадали у податковій службі Чернівецької області.

Право на працю в Україні реалізується переважно шляхом укладання трудового договору між працівником та роботодавцем. Водночас чимало цивільно-правових договорів теж засновано на трудовій діяльності. Тому трудовий договір треба відрізняти від цивільно-правових договорів: авторського договору, договору підряду, договору доручення та інших цивільно-правових угод, реалізація яких також пов’язана із трудовою діяльністю фізичних осіб. Який договір краще укласти, необхідно визначити самостійно.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Кодексом законів про працю України дано визначення трудового договору.

Так, трудовий договір — це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Сторонами трудового договору є працівник та власник підприємства, установи організації або уповноважений ним орган чи фізична особа.

Щодо умов укладення трудового договору слід зазначити, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Додержання письмової форми є обов’язковим у таких випадках:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім;

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

За трудовим договором ви зобов’язуєтеся виконувати роботу, зазначену в договорі, а роботодавець – виплачувати за це заробітну плату й забезпечувати гідні й безпечні умови праці, передбачені законодавством про працю. Вам мають надати робоче місце, обладнання, засоби індивідуального захисту тощо.

Трудовий договір регулює процес виконання роботи за певною спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, а також вимагає дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку.

З одного боку, найманий працівник залежить від роботодавця. Якщо ви хочете взяти відпустку, залишитися вдома за сімейними обставинами, піти до лікаря протягом робочого дня – маєте отримати дозвіл керівника.

З іншого – працівник має низку соціальних і трудових гарантій:

  • регулярна оплата праці – щонайменше двічі на місяць;
  • нормований робочий час;
  • лікарняні;
  • оплачувані вихідні й відпустки;
  • захист від незаконного звільнення тощо.

Доцільно також зазначити, що укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

Припинення трудового договору — це юридичний факт, що є підставою для припинення трудових правовідносин.

Підставами припинення трудового договору є:

  1. згода сторін;
  2. закінчення строку трудового договору, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;
  3. призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу;
  4. розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу;
  5. переведення працівника за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;
  6. відмова працівника від переведення, та роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці;
  7. набрання законної сили вироку суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;
  8. підстави, передбачені контрактом.

Зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або Дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до Умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників, з якими укладається контракт, визначаються угодою сторін. Розміри виплат не можуть бути меншими, ніж передбачено чинним законодавством, угодами і колективним договором, і залежать від виконання умов контракту.

Тоді як за цивільно-правовим договором (угодою) немає роботодавців і працівників. Є виконавець, який зобов’язується виконати певну роботу або надати послугу, і замовник, який приймає роботу й оплачує її.

Такі взаємовідносини можуть укладатися між будь-якими юридичними або фізичними особами і регулюються Цивільним кодексом України. На них не поширюється дія трудового законодавства.

Цивільно-правовий договір — є основною підставою виникнення зобов’я­зально-правових відносин (зобов’язань), що встановлює певні суб’єк­тивні права i суб’єктивні обов’язки для сторін, які його уклали. Договір можна визначити як угоду двох або кількох осіб, спрямовану на встановлення, змiну або припинення цивiльних правовiдносин.

Тож, цивільно-правовий договір з фізичною особою (договір цивільно-правового характеру) – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (стаття 626 Цивільного кодексу України). Відносини, що виникають з укладенням договорів, є цивільно-правовими і регулюються нормами цивільного законодавства.

Договір вважається дійсним при дотриманні умов: законнiсть дiї; волевиявлення сторiн; дотримання встановленої законом форми договору; правоздатнiсть i дiєздатнiсть сторiн.

Головним елементом кожного договору є воля сторін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить закону.

Основними ознаками договору є:

  • домовленість, тобто для його існування має бути компроміс, збіг волевиявлення учасників;
  • домовленість двох чи більше осіб, тобто з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір;
  • спрямованість на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків.

При укладенні договору сторони є вільними у виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що визначено чинним законодавством (стаття 627 Цивільного кодексу України). Це положення закріплює один з найважливіших принципів договірного регулювання суспільних відносин — принцип свободи договору, який охоплює складові:

  1. свобода в укладенні договору, тобто відсутність будь-яких примусів, щодо того, вступати суб’єктам в договірні відносини, чи ні;
  2. свобода вибору характеру договору, що укладається, а це означає, що сторони самі для себе вирішують, який саме договір їм укладати. При цьому, вони можуть укладати як договір, що передбачений чинним законодавством, так і такий, що ним не передбачений, проте відповідає загальним засадам цивільного законодавства (частина 1 статті 6 Цивільного кодексу України).
  3. вільний вибір контрагента за договором, тобто сторони шукатимуть того контрагента, який максимально підходить їм за тими чи іншими ознаками.
  4. вільний вибір умов договору, що означає, що сторони на власний розсуд визначають зміст цього договору, формують конкретні умови тощо.

Предметом договору є кінцевий результат, а не процес його досягнення. Обидві сторони – незалежні й рівноправні. Замовник не має піклуватися про умови праці, надавати робоче місце й обладнання, оплачувати лікарняні. Виконавець самостійно організовує роботу і відповідає за її вчасне виконання.

Розмір винагороди й термін оплати визначаються угодою сторін, а не законодавством.

Особливості договору:

  • Виконавець не включаються до штату роботодавця. Він самостійно вирішують питання свого виробничого процесу, виконує роботу на свій ризик.
  • Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, (не зобов’язаний дотримуватися графіку роботи, встановленого підприємством) та інші локальні акти підприємства (різного роду положення, колективні договори).
  • Виконавець не має соціальних гарантій працівника, який працює відповідно до трудового договору (права на відпустку, матеріальну допомогу, різного роду компенсації, лікарняні тощо).
  • У трудовій книжці виконавця не робиться запис про оформлення трудових відносин. Стаж роботи підтверджується оригіналом договору.
  • Робота за договором за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію (пункт «а» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

Зазвичай цивільно-правовий договір укладається для виконання разових, а не систематичних робіт.

Зауважимо, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 2340/3415/18 (попри підписання сторонами цивільно-правових договорів, оскільки особи виконували конкретні трудові функції – охоронця, прибиральника, маляра) визначено, що робота мала не індивідуально-визначений характер, а надавалася в процесі виконання трудової функції (тобто не мала кінцевого результату, а носила системний, постійний характер, відтак не була юридично самостійною).

Згідно зі статтею 651 ЦК зміна або розірвання договору можуть здійснюватися:

  • за згодою сторін;
  • за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною й в інших випадках, установлених договором або законом;
  • у разі односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом.

Як правило, будь-який договір може бути змінений або розірваний лише за згодою його сторін. У цьому відбивається принцип свободи договору, адже учасники цивільного обороту є вільними не тільки у вирішенні питань щодо укладення договору, вибору виду договору й визначення його умов. Зміна або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї сторони або в разі односторонньої відмови від договору мають місце, якщо тільки це прямо передбачено в конкретному договорі або в законі щодо даного виду договору.

Раніше ми детально розглянули, що організація трудових відносин в умовах воєнного стану – це особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, котрі працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

  • У період простою між роботодавцем та працівником продовжує діяти трудовий договір. Проте в цей час працівники не виконують свої трудові обов’язки.
  • Набув чинності Закон стосовно надання та використання відпусток: головні зміни.
  • Згідно зі ст. 34 КЗпП простій — призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Підприємство, установа зобов’язані надавати працівникові навчальну відпустку саме в той час, який визначив навчальний заклад.
  • Особливості виконання трудових обовʼязків за сумісництвом.
  • Діти, які працюють, прирівнюються у правах до дорослих, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.