Управління майном дитини: що дозволено та заборонено батькам
Якщо дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, то батьки здійснюють управління майном, з їх врахуванням
Майном, яке належить малолітній дитині, тобто дитині віком до 14 років, управляють батьки без спеціального на те повноваження. Вони зобов’язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.
Майнові відносини усередині родини здатні як покращити стосунки між її членами, так і ускладнити. Тому, користуючись своїми правами, слід не забувати про їх межі та регламентований законом порядок.
Згідно з Сімейним кодексом України, батьки мають право здійснювати управління майном своєї малолітньої дитини, дозвіл для цього не потрібний. Проте дорослі зобов’язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Якщо дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, то батьки здійснюють управління майном, з їх врахуванням.
Разом з тим, є дії, котрі батьки не можуть вчиняти без дозволу органу опіки та піклування:
- відмовитися від прав на майно малолітньої дитини, у тому числі речових прав на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації;
- видавати письмові зобов’язання від імені малолітньої дитини;
- вчиняти правочини щодо:
- об’єкта житлової нерухомості та/або земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт, власником або користувачем яких є малолітня дитина;
- відчуження (у тому числі шляхом міни або внесення (передачі) до статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи чи як вступного, членського та/або цільового внеску члена кооперативу), поділу, виділу нерухомого майна, об’єкта незавершеного будівництва, майбутнього об’єкта нерухомості, іншого цінного майна, зокрема транспортних засобів, власником якого є малолітня дитина.
Органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, котрі визначені у статті 177 Сімейного кодексу України.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо житлових приміщень не допускається. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Зауважуємо, що відповідно до статті 720 Цивільного кодексу України батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей.
Згідно з частиною третьою статті 177 Кодексу батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.
Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло (частина четверта статті 177 Кодексу).
Відповідно до частини п’ятої статті 177 Кодексу органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що:
– мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав відповідно до статті 164 Кодексу;
– судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав відповідно до статті 170 цього Кодексу;
– до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними у статті 165 цього Кодексу;
– особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;
– між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;
– між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);
– вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.
Рішення органів опіки та піклування може бути оскаржено до суду відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України у шестимісячний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини шостої статті 177 Кодексу при вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.
На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків.
Якщо той з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені в абзаці другому цієї частини, можуть бути вчинені без його згоди.
Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом (частина сьома статті 177 Кодексу).
Після припинення управління батьки зобов’язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.
Неналежне виконання батьками своїх обов’язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов’язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном (частина восьма – дев’ята статті 177 Кодексу).
Зазначаємо, що згідно зі статтею 178 Кодексу дохід, одержаний від використання майна малолітньої дитини, батьки мають право використовувати на виховання та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім’ї.
Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до Цивільного кодексу України.
У Мінсоцполітики зауважили, що відповідно до статті 179 Кодексу аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Крім того, вона має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
Раніше ми детально пояснили питання рівності батьків у правах та обов’язках. Відповідно до частини першої статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
- Усі діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним — так закріплено у ст. 52 Конституції України. Факт народження дитини породжує виникнення біологічного та морального зв’язку між нею та її батьком і матір’ю. Юридичне значення факт походження набуває лише з моменту його державної реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану.
- Злісне невиконання обов’язку зі сплати аліментів, коли платник виправдовує це відсутністю роботи – позиція ККС.
- З початку війни тисячі українських дітей зазнають каліцтва, стають жертвами насильства, викрадення, незаконного вивезення. На законодавчому рівні Україна вживає всіх необхідних заходів для забезпечення прав дітей, які постраждали від збройного конфлікту. Координаційний центр з надання правничої допомоги роз’яснив порядок надання статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.
- Оспорювання батьківства – це невизнання особою реєстрації себе як батька дитини. Особа, яка записана батьком дитини згідно з положеннями Сімейного кодексу України, має право оспорити своє батьківство, пред’явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини.