Свято популізму і марнотратства – уряд дозволив витратити 3 мільярди на кешбек від держави в умовах браку 500 мільярдів на армію

Ідея президентсько-урядової програми “вітчизняного кешбеку” зародилась у нетрях Банкової ще на початку цього року – наприкінці лютого Володимир Зеленський анонсував програму стимулювання споживання української продукції, шляхом повернення покупцям частини її вартості (кешбек). Проте, на заваді цьому піар-атракціону за гроші українців став дефіцит бюджету – для забезпечення армії не вистачало, на той час, близько 300 мільярдів гривень, які влада мала намір зібрати шляхом значного підвищення податків.

Через цю перешкоду ідея з кешбеком пів року пролежала без руху, хоч до неї періодично й повертались представники влади. Міністр фінансів Сергій Марченко наприкінці липня навіть примудрився дати інтерв’ю, в якому демонстрував щире нерозуміння та навіть обурення через те, що йому нагадують про півтрильйонний дефіцит бюджету в контексті ідеї витратити ще 3 мільярди гривень в порожнечу та заяв про те, що скорочувати бюджетні видатки вже нема куди. Там же він чомусь називає ідею з кешбеком “урядовою”, хоча ініціатива належала саме президенту.

За пів року фінансова ситуація тільки погіршилась (адже якихось рішучих дій для її покращення ні уряд, ні президент, ні парламент не квапились робити), але вкотре з’ясувалось, що “якщо дуже хочеться, то можна” і 20 серпня Кабмін таки проголосував за впровадження експериментального проєкту про “український кешбек”.

Як це працюватиме.

У програмі беруть участь ті продавці, які перебувають на загальній системі оподаткування (тобто ФОПам участь автоматично заборонена) і зареєстровані за 30 днів до приєднання до проєкту. 

Кешбек (у розмірі 10% від вартості) можна буде отримати за купівлю товарів українського виробництва (крім підакцизних) – продавець повинен зазначити відповідні штрих-коди у фіскальному чеку. Нарахування коштів (від 2 до 3000 грн) відбуватиметься на спеціальну банківську картку, а оператором транзакцій в межах програми буде Ощадбанк.

Найголовніше – стаючи учасником програми (покупцем), ви зобов’язані надати дозвіл на розкриття банківської таємниці і передачу даних про ваші транзакції з вашого банківського рахунку (не того, на який надходитимуть кошти від кешбеку).

Кошти, отримані з кешбеку заборонено переводити в готівку, їх можна буде витратити лише на придбання товарів та послуг, перелік яких затвердив Кабмін. 

Сума отриманого кешбеку оподатковується за ставкою 19,5% (ПДФО+ВЗ), а дозвіл на розкриття банківської таємниці означає доступ податківців до цих даних. Законопроєкт, який звільняє їх від оподаткування, хоч і зареєстрований у Верховній Раді, але поки не отримав навіть висновку профільного комітету.

Що з цією програмою не так.

Передусім і вкотре – на цей атракціон банально немає грошей. В період повномасштабної війни та напередодні значного підвищення податків, держава хоче роздати 3 мільярди гривень без очевидної мети та доведеної ефективності. 

Доводи уряду про підтримку українського бізнесу не витримують жодної критики, адже український бізнес страждає передусім через корумпованість чиновників, надміру забюрократизовані процедури, свавілля правоохоронних та контролюючих органів, нестачу робочої сили, складність отримання інвестицій та воєнні ризики, а не через брак зацікавленості з боку споживачів. Влада просто вигадала собі проблему, для того, щоб її “героїчно” побороти за гроші українців.

Є ще один вкрай цинічний аспект ідеї з кешбеком в контексті браку грошей на армію. За даними “Економічної правди”, профінансувати витрати на кешбек мають з Фонду соціального страхування на випадок безробіття. Гроші в ньому накопичились завдяки відрахуванням з зарплат військових, які загалом дещо вищі, ніж середні по країні. І замість того, щоб спрямувати надлишок на потреби військових, влада вирішила цими грішми заплатити за власні політично-економічні експерименти.

Друге – у нинішньому форматі програма українського кешбеку дає значні неринкові переваги великим торговельним мережам перед малим і середнім бізнесом, адже за правилами, визначеними урядом, продавцями можуть бути лише суб’єкти господарювання на загальному податку. Наслідком цього може стати подальше посилення домінування великого ритейлу, занепад менших учасників ринку, втрата робочих місць і доходів, зменшення конкуренції та, як наслідок, зростання цін. Знову ж таки – за гроші платників податків.

Третє – механізм реалізації програми передбачає безальтернативну відмову її учасників від збереження банківської таємниці. І з огляду на спірність публічних аргументів, саме можливість отримати інформацію про рух коштів на рахунках може бути реальною, а не декларативною метою програми. Тим паче, що влада системно чинить спроби знівелювати принцип збереження банківської таємниці та послідовно шукає способи отримання безперешкодного доступу до рахунків українців.

Непрямим доказом цього задуму є те, що згідно з умовами програми, максимальна сума кешбеку на місяць становить 3000 грн. Тобто, при 10% ставці людина має витратити 30 000 грн для того, щоб отримати 3000 грн у вигляді кешбеку. За даними Держстату, середня зарплата в Україні становить 18 903 грн. Навіть якщо всі ці гроші будуть витрачені в межах програми (а це не так), то вони принесуть лише 1890,3 грн кешбеку, що майже вдвічі менше порогової суми. 

Проте, якщо людина фактично витрачає більше, ніж заробляє, і при цьому сама погодилась розкрити банківську таємницю щодо себе, це дозволить податківцям згодом донарахувати податкові зобов’язання та штрафні санкції на цю різницю. А для учасників програми означатиме необхідність обґрунтувати таку розбіжність, якщо вони захочуть уникнути сплати додаткових платежів на користь держави.

Четверте – адміністрування програми створить додаткове навантаження на працівників органів та установ, які будуть до неї залучені. З огляду на кадрові проблеми в державному секторі, це відобразиться на якості роботи за іншими напрямками, потенційно більш важливими для стабільного функціонування держави в умовах війни та економічної нестабільності.

П’яте – аргументи уряду на кшталт “кешбек формує додатковий попит на українські товари, це створює робочі місця і забезпечує податкові надходження” є сумнівними, через невідому тривалість дії програми, обсяги реального (а не розрахункового) кешбеку, та навіть спроможність бюджету оплачувати ці витрати.

Відтак розширювати виробництво в умовах непрогнозованої економічної ситуації, з розрахунку на те, що попит зросте, але при цьому ціни і купівельна спроможність населення залишаться стабільними, в умовах війни та залежності від зовнішнього фінансування – вкрай ризиковано, тому що такі витрати мають довгий період окупності. Навряд бізнес знехтує економічними факторами на користь голослівних заяв міністрів.

Підсумовуючи – запровадження кешбеку на вироблені в Україні товари є вкрай сумнівною ідеєю для стимулювання економіки та внутрішнього виробництва. Передусім через те, що це рішення ніяк не впливає на реальні причини проблем українського бізнесу. 

Водночас через незначний вплив на економіку (навіть в уряді очікують приросту не більше, ніж на 0,25% ВВП внаслідок її запровадження), програма українського кешбеку не зможе компенсувати тих проблем, які впродовж багатьох років гальмували розвиток українського виробництва – незахищеності інвестицій, свавілля чиновницького та правоохоронного апарату, надмірної забюрократизованості процедур, пов’язаних з державою та загальної недовіри громадян і бізнесу до державних інституцій.

P.S. У травні цього року міністр з питань стратегічних галузей промисловості Олександр Камишін повідомив, що українські підприємства спроможні виготовити зброї (від бронетехніки до БПЛА) на втричі більшу суму, ніж надає держава. У серпні керівник фонду “Повернись живим” Тарас Чмут зазначив, що 4 українських компанії перенесли виробництво БПЛА за кордон і надалі працюватимуть та сплачуватимуть податки там. Причиною такого рішення є обмеженість і зарегульованість українського ринку зброї, зокрема заборона експорту на тлі неспроможності чи небажання держави купувати її в достатніх обсягах.

В умовах повномасштабної війни здається очевидним рішення спрямувати “зайвих” 3 мільярди гривень (і ще 6 мільярдів у 2025 році) саме на зброю власного виробництва, а не на кешбек за житомирські шкарпетки. Проте, у влади вочевидь є інші пріоритети.