Слуги та ОПЗЖ вкотре намагаються обмежити роботу ЗМІ, погрожуючи в’язницею

18 грудня народні депутати спробували знову (уже втретє) протягнути законопроєкт № 10242 про посилення кримінального покарання за оприлюднення конфіденційної інформації з публічних реєстрів. Він спрямований, зокрема, проти медіа та тих, хто оприлюднює факти про корупцію і незаконне збагачення чиновників. І попри те, що провідні українські ЗМІ та партнери України виступили проти ухвалення цього законопроєкту в його поточному вигляді, влада вперто продовжує гнути свою лінію – вочевидь, бажаючи уникнути низки нових корупційних скандалів на тлі підготовки до майбутніх виборів.

Законопроєкт № 10242 намагалися протягнути уже втретє – після того, як двічі він був провалений після скандалу. Цього разу до голосування не дійшло, як і до розгляду близько 1600 правок, поданих до законопроєкту. Проте ця ганебна історія не закінчена – № 10242 залишається на столі спікера Верховної Ради і може бути внесений до порядку денного в момент, коли громадські діячі та медіа будуть зайняті чимось іншим.

Скандал з цим законопроєктом спричинило значне посилення відповідальності, яке він встановлює за втручання в роботу публічних реєстрів в період дії воєнного стану. Серед іншого пропонується внести зміни до статей 361 і 361-2 КК України та встановити відповідальність у вигляді позбавлення волі до 5 років за оприлюднення інформації з держреєстрів з обмеженим доступом.

Іншими словами – якщо хтось отримає і оприлюднить, наприклад, дані з реєстрів Держприкордонслужби про те, скільки військовозобов’язаних з 24 лютого 2022 року виїхали за кордон попри заборону – така людина може бути опинитись у в’язниці на 5 років, у разі прийняття законопроєкту № 10242. А разом з нею, як співучасники, всі, хто якось був причетний до цього (наприклад головний редактор, власник видання, той хто надав інформацію журналістам тощо). Те саме стосується і даних про зняття з військового обліку, даних про майно у родичів та наближених осіб чиновників і так далі.

Мотиви впертості влади з протягуванням цього законопроєкту є досить очевидними –  журналісти регулярно публікують інформацію, яка викликає дуже неприємні відчуття у чиновників. То про нардепів від “Слуги народу”, які виїхали за кордон і не повернулись, і не були притягнуті до відповідальності (навіть після того, як президент публічно вимагав цього в Офісу генпрокурора). То про корупційні статки заступників голови Офісу президента і прокурорів. То про корупцію на воєнних закупівлях…

Додатковим штрихом до портрета чиновників, які під час повномасштабної війни Росії проти України значно більше сил приділяють боротьбі з українськими журналістами, а не з проросійськими політиками, які вже дозволяють собі публічно засуджувати процеси дерусифікації та звинувачувати українців у тому, що Росія напала на Україну, є перелік авторів законопроєкту. Серед них – нардепи від нібито забороненої проросійської ОПЗЖ та президентської фракції “Слуги народу”, бажання та інтереси яких збігаються настільки часто, що можна сміливо стверджувати, що колишня “монобільшість” СН уже остаточно трансформувалась в парламентську коаліцію “Слуга народу”+ОПЗЖ.

І незалежно від того, чи вдасться владі врешті посилити обмеження для свободи слова в Україні та протягнути №10242, чи й цього разу на заваді стане розголос і, ймовірно, позиція західних партнерів, які комунікують з представниками медіа та громадянського суспільства в Україні, можна сміливо стверджувати – йдеться не про якийсь випадковий ексцес групи нардепів, а про системні спроби обмежити право на свободу слова в Україні та приховати масштаби корупції, користуючись воєнним станом і тим, що значна частина людей з активною громадянською позицією зараз воюють проти росіян та не можуть захищати Україну на два фронти одразу. Тому якою б не була доля цього законопроєкту – будуть і наступні, створені з таким же умислом.

Цей процес викликає очевидні асоціації з тим, що впродовж років відбувалося в Росії та Білорусі, що може привести до хибного висновку – якщо владі вдасться реалізувати цю та інші схожі ініціативи, то наслідком цього стане побудова росії в Україні. Але це не так.

Якщо влада не припинить спроби задовольняти свої ситуативні та корупційні інтереси ціною екзистенційних інтересів українців, то ніякої України, ні демократичної, ні європейської, ні “російської” – не буде. Як не буде українців і української влади, навіть тієї, яка може вважати, що Росія дозволить Україні існувати, перетворивши її на ще одну лукашенківську Білорусь. За подібну дурість заплатять всі – і ті, хто зараз при владі, і ті, хто зараз захищає Україну, і ті, хто вважає, що їх це не торкнеться, якщо “не висовуватись”.