Штраф на 51 000 за мем або як “слуги” вирішили боротись з гомосексуальністю
На початку вересня 2025 року якийсь некромант (чи радше – некрофіл) знайшов у надрах Верховної Ради України законопроєкт № 6327, датований ще листопадом 2021 року… і включив його до порядку денного парламенту під № 4586-ІХ. Все б нічого, навіть попри те, що “довоєнний” законопроєкт чотирирічної давності навряд може залишатись актуальним, якби не зміст цього законопроєкту.
Проєкт передбачає внесення змін до Кодексу про адміністративні правопорушення “щодо відповідальності за пропаганду відхилень від конституційних норм сім’ї, дитинства, материнства і батьківства”. Під “відхиленнями” автори, очікувано, розуміють не “фінансовий план” народжувати дітей заради отримання виплат, чи нормалізацію фізичних покарань дітей, а “пропаганду педофілії, гомосексуалізму та трансгендеризму”.
Законопроєкт передбачає штрафи від 51 000 до 85 000 грн за такі речі як публікація мемів, як наприклад ведмідь, який завдяки анонімним інтернет-форумам набув контексту, пов’язаного з педофілією. Мабуть зайве говорити, що жоден педофіл не використовував цей мем як сигнал чи приманку. Або наприклад демонстрацію роману Володимира Набокова “Лоліта” чи фільму Люка Бессона “Леон”, у яких йдеться про стосунки між повнолітньою особою та особою, що не досягла шістнадцятирічного віку (і Долорес з роману, і Матильді з фільму по 12 років).
Також законопроєкт передбачає штрафи за демонстрацію веселки всіх форм і видів (веселковий прапор є неформальним міжнародним символом ЛГБТ-спільноти), медичну і наукову цензуру (в законопроєкті прямо зазначено, що “пропагандою гомосексуалізму є заперечення підвищеного ризику гомосексуалістів заразитися ВІЛ”), та демонстрацію і поширення картин “Дві жінки” чи “Дружба” Егона Шіле чи “Поцілунок” Пікассо, статуй Гармодія і Арістогітона (а заразом і творів Солона та історії Афін і, особливо, Спарти) чи “Гермафродит, що спить” Берніні, роману “Орландо” Вірджинії Вульф чи популярного у 90-х – 2000-х комедійного серіалу “Поліцейська академія”.
Чуєте цей “русский дух”? Все правильно, все те саме зараз діє в Росії, і не лише теоретично, а й у вигляді цілком практичних вироків. Причому тут автори навіть випередили росіян, бо ті заборонили “пропаганду ЛГБТ” тільки в 2022 році. До слова, перед виборами в Молдові, які виграли проєвропейські сили, деякі фахівці застерігали, що у разі перемоги проросійських партій, вони можуть ухвалити якийсь подібний законопроєкт (як це й зробила влада Грузії), щоб заблокувати рух Молдови (і водночас України, оскільки наші країни рухаються одним блоком) до Європейського Союзу. У Молдові Путіну не вдалось, зате раптово знайшлись союзники у фракції президента України.
Можна припустити, що ключовою проблемою цього законопроєкту є те, що принаймні частину авторів цього потужного документа (це “слуги” Мазурашу, Драбовський, Кузьміних, Культенко і член групи “За майбутнє” М’ялик) 6 років тому Володимир Зеленський позбирав на якихось смітниках і теплотрасах та вписав у виборчий список. Однак це буде надмірним спрощенням. Адже крім авторів, які зареєстрували цей законопроєкт у 2021 році, ще якісь, не менш “цікаві”, люди здогадались поставити його у порядок денний ВР у 2025 році. Адже за цих людей ще й хтось голосував. І цілком імовірно – підтримує подібну “творчість”, яку й оплачує своїми податками.
Тому краще зосередитись на тому, що, по-перше, цей законопроєкт не вирішує жодних проблем. В українському законодавстві вже давним-давно існує кримінальне покарання і за розбещення неповнолітніх, і за домагання до дітей, зокрема онлайн, і за виготовлення та поширення порнографічного контенту за участі дітей (статті 153, 155, 156, 156-1, 301-1, 301-2 КК України). На цьому тлі адміністративний штраф є радше шансом для педофілів уникнути саме кримінальної відповідальності.
По-друге, важливо акцентувати на марнуванні коштів платників податків – через те, що подібний законопроєкт гарантовано викличе різку критику і заблокує рух України до ЄС та європейську допомогу Україні – у всьому, крім того, що потрібно самим європейцям. Що досить сумна перспектива, враховуючи, що українська економіка, разом з зарплатами, пенсіями і всіма соціальними та інфраструктурними витратами зараз існує саме завдяки європейській підтримці.
А внаслідок того, що українська влада перебуває в описаному вище маразмі замість пошуку шляхів забезпечення фінансової стійкості української економіки – ухвалення і навіть поява будь-яких подібних ініціатив є прямим шляхом до того, щоб українці на довгі роки і покоління залишились жити в тому стані, який існує сьогодні. Авторам законопроєкту цей стан може й подобається – адже без нього вони уже рік як повернулись би в ті самі місця, звідки їх забрали до президентської фракції парламенту – але навряд те саме можна сказати про їхніх виборців.
По-третє ж, і це актуально передусім для тих, хто підтримує подібні ідеї навіть попри їхній ідіотизм та всю шкоду, які вони тягнуть за собою – навіть якщо уявити божевільний сценарій, за якого щось подібне буде ухвалене в Україні – це не зменшить ні кількість геїв, лесбійок і трансгендерів, ні кількість згадок про них. Передусім тому, що в умовах повсюдного проникнення інтернету, ні заборонити, ні оштрафувати всіх за все неможливо. Крім того, будь-яка заборона викличе опір і такий опір рано чи пізно перемагає. Що-що, а це українці точно мали б розуміти, бо це наша національна риса.
А найголовніше – боротьба з гомосексуальністю чи трансгендерністю, це як боротьба з зеленим кольором очей. Можна як завгодно довго і масштабно розповідати, що єдиний “нормальний” колір очей – карий, у крайньому разі – сірий, що люди з зеленими, чи голубими очима – латентні злочинці, негідники і навіть нацисти (ми ж уже наслідуємо Росію) – але найбільше, чого вам вдасться досягти – люди з зеленим, чорним чи голубим кольором очей все життя будуть змушені носити кольорові контактні лінзи, боячись за своє життя. При цьому ці люди все одно будуть поряд з вами – просто ви цього точно не знатимете, вони докладуть зусиль.
Жодна пропаганда не може зробити людину ні гомосексуальною, ні гетеросексуальною, як не може додати зросту, відростити природні кучері чи змінити ще якусь вроджену рису. Якби це було інакше, то покоління, яке росло на тій же “Поліцейській академії”, де відвідувачі бару “Голуба устриця” зображені загалом у позитивному контексті, масово перейшло б у гомосексуальність. Як і фанати Ніла Гарріса (Барні Стінсон з “Як я зустрів вашу маму”), Синтії Ніксон (Міранда з “Секс і місто”) чи Закарі Квінто (Спок з “Зоряного шляху” 2009 року).
Якщо цього не відбулось, можна не витрачати мільйони платників податків на популізм. Особливо – напередодні та під час повномасштабної війни.