Шлюб з іноземцем: що потрібно знати

23 Березня, 2026 в 09:26

Кохання не має кордонів, але реєстрація шлюбу із громадянином іншої держави – це не лише романтика, а й чітко визначена юридична процедура

Іноземці та особи без громадянства, котрі перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (стаття 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»). Водночас реєстрація шлюбу з іноземцями має певні особливості, пояснили у Мін’юсті.

Поняття шлюбу

Шлюб – це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. Шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя. Він не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією і законами України.

Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Вони мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу (статті 21, 25, 27, 36 Сімейного кодексу України (далі – Кодекс)).

Куди звернутися із заявою про реєстрацію шлюбу та які документи подати

Заяву про реєстрацію шлюбу жінка та чоловік подають особисто до будь-якого органу ДРАЦС за їхнім вибором (стаття 28 Кодексу).

Під час особистого подання заяви жінка та чоловік пред’являють паспорт або паспортний документ (паспортний документ іноземця, документ, що посвідчує особу без громадянства) (пункт 3 глави 2 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5, (далі – Правила)). Якщо іноземець має громадянство декількох країн, також пред’являються відповідні паспортні документи.

У разі якщо жінка та/або чоловік є іноземцем чи особою без громадянства, такими жінкою та/або чоловіком пред’являються документи, що підтверджують законність перебування на території України.

Орган державної реєстрації актів цивільного стану, до якого подано заяву про державну реєстрацію шлюбу, надсилає запит до територіального органу Державної міграційної служби України за місцем подання такої заяви з метою перевірки законності перебування іноземця або особи без громадянства на території України станом на день державної реєстрації шлюбу (пункт 8 глави 2 розділу ІІІ Правил).

Якщо жінка та/або чоловік перебували у шлюбі, відомості про документ, що підтверджує припинення попереднього шлюбу (свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть іншого з подружжя в попередньому шлюбі тощо), зазначаються в заяві про державну реєстрацію шлюбу.

Якщо таким документом є документ про підтвердження припинення попереднього шлюбу, що передбачений законодавством іноземної держави та виданий її компетентним органом, такий документ пред’являється відповідним заявником (пункт 9 глави 2 розділу ІІІ Правил).

Документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України (стаття 13 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Пунктом 7 глави 1 розділу ІІ Правил передбачено, що документи, складені іноземною мовою, подаються/пред’являються для державної реєстрації актів цивільного стану разом з їх перекладами на українську мову, засвідченими в установленому порядку, які залишаються у справах органу державної реєстрації актів цивільного стану, який прийняв заяву.

Крім того, зазначаємо, що органи ДРАЦС повідомляють компетентні органи іноземних держав, з якими Україною укладено договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах, про державну реєстрацію актів цивільного стану громадян таких держав, якщо правилами договорів передбачено надання зазначених відомостей (пункт 8 розділу І Правил).

Чи можна подати заяву через представника чи надіслати поштою

Якщо жінка та/або чоловік не можуть через поважну причину особисто подати заяву про державну реєстрацію шлюбу, така заява, справжність підпису (підписів) на якій засвідчено нотаріально, може бути подана:
– їхніми представниками, що діють на підставі нотаріально посвідченої довіреності;
– надіслана засобами поштового зв’язку (пункт 1 глави 2 розділу ІІІ Правил).

У разі якщо жінка та/або чоловік є іноземцем чи особою без громадянства і заява про державну реєстрацію шлюбу подається представником або надсилається засобами поштового зв’язку, до заяви додаються копії паспортних документів та документів, що підтверджують законність перебування на території України, засвідчені нотаріально, та їх переклади на українську мову, засвідчені в установленому порядку (пункт 8 глави 2 розділу ІІІ Правил).

Ознайомлення наречених з їхніми правами та обов’язками

Посадова особа органу ДРАЦС під час особистого подання заяви про державну реєстрацію шлюбу жінкою та чоловіком зобов’язана їх ознайомити:
– з умовами і порядком державної реєстрації шлюбу;
– їхніми правами та обов’язками як майбутніх подружжя і батьків;
– обов’язком повідомити один одному про стан свого здоров’я;
– попередити наречених про відповідальність за приховання відомостей про наявність перешкод для державної реєстрації шлюбу (пункт 12 глави 2 розділу ІІІ Правил).

Державна реєстрація шлюбу

Державна реєстрація шлюбу проводиться у присутності нареченої та нареченого з пред’явленням для посвідчення їх особи і віку паспортів громадянина України або паспортних документів іноземця чи документа, що посвідчує особу без громадянства (стаття 14 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).

Наслідки утаювання обставин, що перешкоджають реєстрації шлюбу, або повідомлення завідомо неправдивих відомостей

Положеннями статті 2121 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність за утаювання обставин, що перешкоджають реєстрації шлюбу, або повідомлення завідомо неправдивих відомостей державним органам реєстрації актів цивільного стану, що тягне за собою накладення штрафу від одного до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Крім того, відповідно до статті 39 Кодексу шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі, є недійсним. За заявою особи орган державної реєстрації припиняє (визнає недійсною) дію актового запису про шлюб. Якщо шлюб зареєстровано з особою, яка вже перебуває у шлюбі, то в разі припинення попереднього шлюбу до припинення (визнання недійсною) дії актового запису щодо повторного шлюбу повторний шлюб стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу.

Також може бути підставою для визнання шлюбу недійсним приховування відомостей про стан здоров’я одним з наречених, наслідком чого може стати (стало) порушення фізичного або психічного здоров’я іншого нареченого чи їхніх нащадків, (стаття 30 Кодексу).

Варто зазначити, що згідно з Кодексом ще  однією із підстав для  визнання шлюбу недійсним є його фіктивність. (Докладніше про фіктивний шлюб у нашому матеріалі).

Правові наслідки недійсності шлюбу

Недійсний шлюб (стаття 39 Кодексу), а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов’язків подружжя, а також прав та обов’язків, які встановлені для подружжя іншими законами України.

Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності.

Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами.

Якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню відповідно до Цивільного кодексу України, але не більш як за останні три роки.

Особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у зв’язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і може бути виселена.

Особа, яка у зв’язку з реєстрацією недійсного шлюбу змінила своє прізвище, вважається такою, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави.

Правові наслідки, встановлені частинами другою – п’ятою цієї статті, застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від органу державної реєстрації актів цивільного стану (cтаття 45 Кодексу).

Особливі правові наслідки недійсності шлюбу

Якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право:
– на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя;
– на проживання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв’язку з недійсним шлюбом;
– на аліменти відповідно до статей 75, 84, 86 і 88 Кодексу;
– на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу (стаття 46 Кодексу).

Права та обов’язки батьків і дитини, яка народилася у недійсному шлюбі

Недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов’язків батьків і дитини, яка народилася у цьому шлюбі (стаття 47 Кодексу).

Зауважимо, у статті 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено, що припинення шлюбу та його правові наслідки визначає право, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу. А правові наслідки шлюбу, у випадку бажання його розірвати між громадянами різних держав визначає право держави, в якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один із подружжя все ще проживає у цій державі, а за відсутності такого – правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв’язок іншим чином.

У разі укладення шлюбу громадянина України з громадянином (підданим) іншої держави, при розлученні в Україні застосовуватимуть норми Сімейного кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України.

Так, за законодавством України шлюб із іноземцем можна розірвати в органах державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) або ж у судовому порядку.

На що слід акцентувати при розірванні шлюбу з іноземцем розповів адвокат, медіатор, керівник практики приватних клієнтів, CEO АО «Мітракс» Юрій Бабенко.

  1. Як розлучитись з іноземцем без судового процесу, а в яких випадках суду не уникнути?

У разі укладення шлюбу громадянина України з громадянином іншої держави, при розлученні в Україні застосовуватимуть норми Сімейного кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України.

Розірвати шлюб з іноземцем можливо двома способами:

  1. У РАЦСі
  2. У судовому порядку.

Окремо зауважимо, порядок розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану регулюють статті 106 та 107 Сімейного кодексу України. Передбачається, що розірвання шлюбу може бути здійснено таким способом у випадку спільної згоди обох із подружжя та за відсутності спільних дітей.

Так, подружжя має право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану, за місцем проживання (реєстрації) одного з них, відповідну заяву про розірвання шлюбу. Її подають до органів ДРАЦС разом із усіма необхідними документами (документи, що посвідчують особу, свідоцтво про шлюб, посвідка проживання та ін.).

У разі, якщо один із подружжя через поважні причини не може подати заяву до органів ДРАЦС (ч. 1 ст. 106 Сімейного кодексу України), другий з подружжя може зробити це від його імені. Для цього людині, яка не може бути присутньою при поданні заяви на розлучення, потрібно самостійно заповнити свою частину заяви, завірити її у нотаріуса та передати іншому з подружжя. А у випадку, якщо один із подружжя не перебуває в Україні, документ пересилають тому з подружжя, хто є громадянином (підданим) іншої держави, який перекладає його мовою тієї країни, представником якої він є і заповнює свою частину. Далі заяву завіряє нотаріус і при необхідності її легалізують. Отримавши назад документ, українська сторона повинна здійснити його переклад і завірити у нотаріуса.

Розірвання шлюбу з іноземцем у судовому порядку відбувається, якщо:

  • у подружжя є спільні неповнолітні діти
  • відсутня згода на розірвання шлюбу одного з подружжя або її неможливо отримати.

У випадку, якщо один із подружжя проти розлучення, то частина 1 статті 110 Сімейного кодексу, передбачає можливість розірвання шлюбу з ініціативи одного з подружжя. Для цього одному з подружжя, який бажає розлучитися, необхідно звернутися до суду з позовною заявою про розлучення.

Позовні заяви про розірвання шлюбу подаються до суду за місцем проживання відповідача. Однак у випадку, якщо відповідач на момент розірвання шлюбу проживає за межами України, позови про розірвання шлюбу можуть пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або, якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача або, якщо за домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Рішення суду, що набрало законної сили буде документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу. Свідоцтво про розірвання шлюбу в такому випадку не видається.

  1. Як визначити підсудність у спорах про розірвання шлюбу з іноземним елементом?

Питання підсудності визначається міжнародними угодами, зокрема двосторонніми договорами України про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах. До них віднесено наступні договори:

  • Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах;
  • Конвенція про визнання рішень про розлучення та про окреме проживання подружжя, прийнята Гаазькою конференцією з міжнародного приватного права у 1970 році;
  • інші двосторонні договори.

Компетенція судів з вирішення справ про розірвання шлюбу може визначатися за такими критеріями:

  • 1) суд держави спільного громадянства подружжя;
  • 2) суд держави громадянства одного з подружжя;
  • 3) суд держави місця проживання одного з подружжя;
  • 4) суд держави останнього спільного місця проживання подружжя.

Між цими критеріями міжнародної підсудності немає субординації, вони є альтернативними.

Український суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо в суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави розглядається справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав – таке правило передбачено статтею 75 Закону України «Про міжнародне приватне право». Законну перевагу в продовженні судового процесу має суд тієї держави, який відкрив провадження у справі першим.

Підсудність в Україні за загальним правилом визначається за місцем реєстрації або перебування відповідача. Також вона може визначатись за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

Якщо місце проживання чи перебування невідоме, існує декілька альтернативних варіантів для визначення підсудності в Україні:

  • Домовленість у договорі. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них;
  • Поважні причини. Відповідач на момент розірвання шлюбу проживає за межами України, позови про розірвання шлюбу можуть пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача.

У деяких випадках, визначити підсудність в Україні може Верховний Суд:

  • якщо обидві сторони є громадянами України, але проживають за її межами;
  • якщо один із подружжя – громадянин України, а інший – іноземець або особа без громадянства, і вони обидва проживають за межами України.
  1. Як визначити підсудність, якщо відповідач перебуває на тимчасово окупованій території?

Справи, що розглядалися судами, які опинилися на окупованих територіях, передаються в інші суди, що розташовані на території, підконтрольній українській владі. На офіційному вебсайті Верховного Суду до ознайомлення доступне Розпорядження про визначення територіальної підсудності справ, перелік судів, територіальну підсудність яких було змінено у зв’язку з неможливістю здійснювати правосуддя в умовах воєнного стану. Якщо ж місцезнаходження відповідача неможливо встановити, його виклик здійснюється шляхом оголошення на офіційному вебсайті судової влади.

Раніше ми повідомляли, що перебування подружжя за межами України не є перешкодою для розірвання шлюбу. З метою забезпечення доступності громадян до адміністративних послуг у сфері ДРАЦС і в межах реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2023 № 66 «Про забезпечення здійснення закордонними дипломатичними установами України повноважень у сфері державної реєстрації актів цивільного стану в умовах воєнного стану» українці за кордоном отримують доступ до потрібних послуг у закордонних дипломатичних установах — посольствах або консульствах.

Звісно, кожна ситуація потребує індивідуального розгляду та підходу, але основні шляхи розірвання шлюбу для пари, яка перебувають поза межами Батьківщини, визначено законодавством.

Перший спосіб підходить подружжям, які не мають спільних неповнолітніх дітей та перебувають в одній країні — вони разом мають звернутися до найближчого дипломатичного представництва України за кордоном та подати спільну заяву про розірвання шлюбу.

Важливо: українським законодавством не передбачено онлайн-процедура розірвання шлюбу в органах державної реєстрації актів цивільного стану, або в органах, яким делеговано такі повноваження.

Другий спосіб стане в пригоді парам, в яких є спільні неповнолітні діти, або ж чоловік та дружина не можуть подати спільну заяву про розірвання шлюбу, наприклад, через перебування в різних містах чи державах, або ж коли розірвання шлюбу ініційовано лише однією стороною. У такому випадку єдиним способом розірвання шлюбу за законодавством України залишається його розірвання в судовому порядку. І звертаємо увагу, що подружжя може скористатись онлайн-сервісом подачі заяв до системи Електронного суду.

Ще одним способом розірвання шлюбу може стати звернення до компетентних органів країни перебування. У цьому випадку процедура розірвання шлюбу відбудеться за законодавством тієї держави, в якій перебуває подружжя.

Громадяни України, котрі перебувають за кордоном та вирішили розлучитися, можуть це зробити не виїжджаючи з країни.

Окрім того,  розглянули питання розірвання шлюбу — як процесу розірвання подружнього зв’язку. Слід відрізняти від визнання шлюбу недійсним (тобто таким, що від початку не мав законної сили, підстав, був складений з порушенням норм закону). У більшості країн вимагає участі уповноважених осіб: наприклад, суду, де встановлюються поділ майна, опіка над дітьми, порядок їх відвідування, аліменти та суміжні питання.

  • Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції роз’яснює питання поділу майна при розлученні.
  • У разі внесення одним із подружжя як вкладу в статутний капітал ТОВ коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка зробила вклад у статутний капітал ТОВ, набуває право на частку учасника цього товариства.
  • Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
  • Також пояснили, що особиста приватна власність – це майно, яке належить лише одному із подружжя, і на яке не поширюється сімейно-правовий принцип спільності майна подружжя. Відповідно до Цивільного кодексу України кожен власник користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
  • Особисті немайнові права та обов’язки подружжя – це врегульовані нормами сімейного права відносини стосовно особистих немайнових благ та інтересів осіб, шлюб між якими укладено у встановленому законом порядку, характерними рисами яких є невідчужуваність, безстроковість, безоплатність, особистісність та немайновість.
  • Шлюбний договір — це юридична угода, яку укладають за власним бажанням осіб, що вступають або перебувають у шлюбі.