Що не так з новими контрактами “2–5 років”?

Цього тижня міністр оборони Денис Шмигаль анонсував запровадження нових умов для військовослужбовців – укладання контракту на період від 1 до 5 років з підвищеним грошовим забезпеченням (від 50 000 грн) та гарантією на 1 рік відстрочки від мобілізації за умови укладення контракту на 2 роки і більше. Хоча подібне рішення є доволі очікуваним в умовах значних труднощів з мобілізацією, однак конкретні його умови загрожують створити додаткові проблеми.

Першою, і найголовнішою, з цих проблем є разюча нерівність між тими, хто прийшов до війська у 2022 (а то й раніше) і новими рекрутами. Адже умова 2 роки служби – 1 рік відстрочки стосується всіх, хто підпише нові контракти, однаково. Як наслідок, ті, хто служить з 2022 року, отримають рік відстрочки через 6 років служби, а нинішні цивільні – через 2 роки.

Друга проблема має те ж коріння – за укладання нових контрактів передбачене більше грошове забезпечення і додаткові бонуси, тоді як ні добровольці, ні мобілізовані у 2022-2025 роках не можуть розраховувати на подібні переваги. Це дає всім військовозобов’язаним доволі чіткий сигнал – чим довше ви зволікаєте, тим ймовірно кращі отримаєте умови. Навряд держава хотіла прокомунікувати саме це, але очевидно, що такий меседж стане визначальним для тих, хто взагалі розглядає можливість долучитись до війська. Як наслідок – можна отримати протилежний ефект з залученням людей до війська.

Третя проблема у тому, що нові формати контрактів не вирішують, а поглиблюють причину багатьох негараздів з мобілізацією, яка полягає в запиті на справедливі і рівні умови взаємин з державою. Комунікуючи нові контракти як спосіб запровадження “чітких термінів служби”, Міноборони тільки поглибила конфлікт між тими, хто вже служить, і тими, кого це тільки може торкнутись. 

Найбільша вада підходу Міноборони полягає ще й у тому, що він не лише несправедливий, а й створений людьми, дуже далекими від реального життя військовослужбовців. Соціальна адаптація та реабілітація людини, яка декілька років провела на війні, сама по собі займе не один місяць (навіть не враховуючи проблем зі здоров’ям).

Крім того, у такої людини цілком ймовірно виникнуть проблеми з працевлаштуванням, якщо потенційний роботодавець знатиме, що працівника, якого ще треба заново навчати, через рік знову мобілізують. Як наслідок, створюється соціальна пастка, в якій одні і ті ж люди потрапляють у замкнене коло війни. Не варто думати, що чинні військові чи потенційні рекрути дурні й не розуміють цього.

Очевидно, що логічним рішенням у ситуації, коли влада вже провалила всю роботу щодо менеджменту процесу поповнення війська та ротацій військовослужбовців, є запровадження універсального правила, яке б дозволило бодай частково встановити справедливий механізм залучення до військової служби. Зокрема – замість фіксованого і однакового для всіх часу відстрочки, запровадити час відстрочки, пропорційний часу служби, з коефіцієнтом 100% (чи бодай 50%). 

Наприклад – військовослужбовець, який перебуває на службі з 2022 року, отримує право підписати новий контракт з усіма умовами (забезпечення, виплати, вибір посади і підрозділу), але після дворічної служби отримує від 3 до 6 років відстрочки. Окрему опцію варто запровадити для тих, хто захищав Україну ще до того, як попри всі запевнення президента, повномасштабна війна все ж почалась – в цьому випадку може стати в нагоді однорічний контракт, який наразі не дає права на подальшу відстрочку.

І відповідно, військовозобов’язаний, який тільки починає військову службу, може розраховувати на 1 чи 2 роки відстрочки за дворічним контрактом (наприклад – залежно від посади та умов служби, тил – менше, ЛБЗ – більше). А враховуючи, що однією з найбільших проблем армії є кількість СЗЧ, варто передбачити умову, що факт СЗЧ перериває строки служби і скасовує всі пільги (з невеликим “пільговим” періодом на повернення, впродовж якого ця норма не буде застосована).

Наступною проблемою, яку ідея Міноборони хоч і може частково вирішити, але якщо судити з успіху програми “контракт 18-24”, то лише частково, є кількість людей, яких вдасться залучити до ЗСУ. За логікою Міноборони, люди ухиляються від мобілізації через невигідні умови служби, а якщо це змінити – то проблема вирішиться. Дійсно, той факт, що військовослужбовець має меншу зарплату, ніж вантажник в магазині, є абсурдом і провалом державної політики у сфері національної безпеки і оборони. Однак причиною ухилення від мобілізації є не лише він.

Повторимо – якщо людина на власні очі бачить, що чим довше ухиляєшся, тим кращі умови отримаєш, і паралельно з цим ще й має купу обґрунтованих і не дуже страхів (на кшталт, потрапити в штурмовий полк одразу з ТЦК) – то ніякі гроші її в армію не заманять, бо життя і здоров’я все одно дорожчі, а потім цих грошей все одно запропонують більше.

Тому запровадження нових контрактів має передбачати, що вони стосуються тільки двох категорій людей – тих, хто прийшов їх укласти добровільно, і тих, вже прослужив певний час. Якщо ж людину мобілізували (повісткою чи “бусиком”), то щонайменше рік, два, три їй доведеться служити саме ц цьому статусі, а контракт укласти можна буде лише по закінченню цього періоду і на період наступний.

Звісно, такі умови означатимуть, що держава фактично визначила певний обов’язковий період військової служби для кожного громадянина, чого влада намагається уникати всіма можливими способами. Але ситуація на фронті підказує, що ми не в тій ситуації, коли влада може собі дозволити загравання зі своїми фантомними виборцями.