Русифікація правосуддя – як для політичних справ в Україні переймають російські репресивні практики
Оскільки мова у цьому матеріалі піде про черговий етап справи Петра Порошенка, в якій його намагаються звинуватити у державній зраді, почати варто зі спойлера – Порошенку у цій справі реальне покарання не загрожує. Просто тому, що події, про які йдеться у фабулі справи, відбулися понад 15 років тому, тобто за межами максимального строку давності, встановленого статтею 49 Кримінального кодексу.
Через те, що жодне з можливих звинувачень не передбачає довічного позбавлення волі, тобто не робить справу “безстроковою”, то нічого крім політичного скандалу для чинної влади та контенту (і грошей) для анонімних Telegram-каналів ця справа не принесе. Іншими словами – мета не виправдає засобів, навіть якщо комусь такий підхід може здатись допустимим.
Подальший текст можна читати, замінюючи прізвище “Порошенко” на будь-яке інше, тому що як показує російська практика, до якої вдається ДБР у цій справі, такий підхід можна застосувати до кого завгодно. Включаючи й самого Володимира Зеленського – як показує вже українська практика у справах Юлії Тимошенко та Віктора Януковича.
Тепер до суті – а саме висновку комісійної судової військової експертизи у кримінальному провадженні, яке стосується обставин укладення Харківських угод 21-27 квітня 2010 року, підписаних Януковичем і Медвєдєвим. Термін перебування Чорноморського флоту РФ в Криму продовжили з 2017 до 2042 року, в обмін Україна отримала знижку на газ. Оскільки Росія анексувала Крим у 2014 році, угоди фактично не були виконані, а Росія денонсувала їх 31 березня 2014 року. Іронія ситуації в тому, що в Україні вони досі залишаються чинними.
Скриншот з висновку експертизи у справі Харківських угод
Порошенку, який на момент укладення угод не обіймав жодної посади в тодішньому уряді, у цій справі інкримінують…насправді, досить складно сказати, що саме. За версією слідства, він брав участь у підготовці цих угод – тим, що за два тижні, які він пробув на посаді очільника МЗС за каденції Януковича (вона почалась 25 лютого 2010, а Порошенко пішов у відставку 11 березня 2010 року), виконував роботу міністра закордонних справ – підписував офіційні листи, вів протокольні перемовини та робив публічні заяви, зокрема щодо технічних аспектів цих угод.
Скриншот з висновку експертизи у справі Харківських угод
На думку слідства, це робить Порошенка причетним до укладення Харківських угод, які в майбутньому завдали Україні економічних збитків (пам’ятаємо, що до виконання цих угод не дійшло) та послужили для нарощування Росією сил в Криму для подальшої окупації (не зовсім зрозуміло, про що йдеться, бо російська армія і флот базувались в Криму не з 2010 року, а з 90-х).
Щоб обґрунтувати свою позицію, Державне бюро розслідувань звернулось до Науково-дослідного центру судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства внутрішніх справ з питаннями про те, чи відповідали дії Петра Порошенка ряду норм Конституції, закону “Про дипломатичну службу”, “Про міжнародні договори України”, “Про Збройні сили України”, ряду підзаконних актів на кшталт відомчих Положень та навіть Віденській конвенції про право міжнародних договорів.
І якби ця справа не була політичною, то на цьому експертиза і закінчилась би. Тому що статті 101 і 242 Кримінального процесуального кодексу України, як і стаття 14 закону “Про судову експертизу” прямо забороняють експерту вирішувати питання права – оскільки це є прерогативою виключно суду (а щодо відповідності Конституції – лише одного конкретного суду, Конституційного). Тому будь-який неупереджений експерт повернув би слідчому його клопотання разом з матеріалами справи, принагідно пояснивши некомпетентність такого запиту.
Однак в політичній справі експерт може бути впевненим, що його не притягнуть ні до дисциплінарної відповідальності через надання висновку за межами сфери спеціальних знань експерта і розгляд питань, які закон забороняє передавати на вирішення експерту, ні до кримінальної відповідальності за статтею 384 ККУ – за надання завідомо неправдивого висновку. Принаймні – доки не зміниться влада.
За таких умов інститут судової експертизи перетворюється на фікцію, роль якої – підтвердити все, що вигадають слідчий і прокурор, та зняти відповідальність з судді (це так не працює, але цим себе часто заспокоюють). Саме за таким принципом працює російська система покарань у провадженнях “про дискредитацію…”. Експерт надає слідству висновок, що ваші слова, наприклад, про неефективну чи корумповану владу є не демонстрацією вашої громадянської позиції чи просто емоційною реакцією – а мають на меті саме “дискредитацію” органів державної влади чи “розхитування” суспільства. Після чого суд просто призначає покарання в межах діапазону, визначеного кримінальним законодавством. Різниця хіба в тому, що в Росії цей процес налагоджений на всіх ланках, а в Україні далеко не кожен суддя погодиться брати участь у подібному цирку.
Про те, що кваліфікація експертів, залучених до проведення експертизи у цій справі, не відповідає змісту самої експертизи, зайве й говорити, тому що відповідної кваліфікації просто не існує, і не може існувати. Тому той факт, що до розгляду питань, пов’язаних з відповідністю Конституції, законам та міжнародним договорам України залучили фахівців з питань військових досліджень, електроприладів, вибухових пристроїв, балістики та пожежної безпеки, просто додає ще один штрих до загальної картини абсурду та зневаги до закону з боку ДБР і самих експертів.
Не можна сказати, що фальсифікація експертиз чи використання правоохоронної та судової системи з політичними мотивами є чимось новим в Україні. Власне, на початку вже згадувалась історія Юлії Тимошенко, яка таки була засуджена до позбавлення волі суддею Родіоном Кірєєвим і реабілітована після повалення режиму Януковича (сам суддя після цього втік до Росії). Питання лише в тому, навіщо Володимир Зеленський хоче повторити шлях найбільшого лузера в історії української політики?