Росія за 2024 рік мала 4 підстави для ядерного удару, але натомість змінила ядерну доктрину

Хоча інформація про нову ядерну доктрину РФ, яка передбачає значно більше підстав для нанесення ядерного удару, з’явилась в ЗМІ декілька місяців тому, указ про її запровадження Путін підписав лише після того, як США зняли заборону на ракетні удари по території РФ ракетами ATACMS. Хоча політичний мотив такого рішення російської влади є очевидним, однак його ефект виявився далеким від того, на який в Росії сподівались.

Донедавна умови та порядок застосування Росією ядерної зброї були визначені указом президента РФ № 355 від 2.6.2020 “Про основи державної політики РФ в області ядерного стримування”. У пункті 18 Розділу ІІІ “старий” указ передбачав 4 підстави для застосування Росією ядерної зброї:

1. Напад на Росію або її союзників із застосуванням балістичних (не лише ядерних) ракет;
2. Застосування проти РФ або її союзників ядерної зброї;
3. Вплив противника на критично важливі державні або(!) воєнні (цікаве формулювання, чи не так?) об’єкти РФ, виведення з ладу яких призведе до зриву ядерної відповіді;
4. Агресія проти РФ із застосуванням звичайної (неядерної) зброї, яка ставить під загрозу саме існування держави.

Якщо ви уважно слідкуєте за новинами, то можете пригадати, що впродовж російсько-української війни формальні підстави для застосування ядерної доктрини виникали уже щонайменше 4 рази:

1. У квітні 2024 року українські військові знищили стратегічний ядерний бомбардувальник Ту-22М3. Літки такого типу входять до “ядерної тріади” РФ (ракетні сили наземного базування, морського, та авіаційного) – що є “впливом противника на критично важливі воєнні об’єкти РФ”.
2. В травні цього ж року дрон пошкодив загоризонтну радіолокаційну станцію “Воронеж-ДМ”, розташовану біля Армавіра у Краснодарському краї РФ – такі РЛС призначені для відстеження пусків ворожих ракет, а отже удар по ній теж підпадає під згаданий вище пункт.
3. Восени 2022 року Путін підписав конституційні закони про включення Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей України до складу РФ. Оскільки в них йшлося не про ті території, які Росія контролює фактично, а про області в цілому, то, з російського погляду, міста Херсон та Запоріжжя є “окупованими Україною територіями РФ”, а ЗСУ – “вдерлись на територію Росії та утримують контроль над її частиною”. Це, звісно, звучить як наркотичні марення, але, знову ж таки, з російського погляду, це підпадає під четвертий пункт з переліку вище, оскільки ставить під загрозу існування російської держави у визначених нею кордонах.
4. Ну а щоб росіянам було “простіше” пояснити свій збочений світогляд Заходу, ЗСУ в цьому році увійшли й на міжнародно визнано територію РФ і вже пів року почуваються в Курській області Російської Федерації як у себе вдома, утворили там окупаційну адміністрацію та все, що слід утворювати в таких випадках згідно з нормами міжнародного права.
5. Ну а про те, що ЗСУ регулярно атакують цілі на окупованих територіях західними ракетами – марно й нагадувати, хоча формально це теж мало б повертати нас до пункту 3 у цьому переліку.

Як бачимо, у Путіна (а рішення про застосування ядерної зброї ухвалюється президентом РФ особисто) був навіть вибір – що саме назвати підставою для ядерного удару. Проте, замість застосування ядерної зброї російська влада вирішила розширити перелік підстав для її застосування. 

До чотирьох підстав, перелічених на початку, додалась п’ята, закріплена у пункті 19 нового указу Путіна: надходження достовірної інформації про масований зліт засобів повітряно-космічного нападу (літаки стратегічної та тактичної авіації, крилаті ракети, безпілотні, гіперзвукові та інші літальні апарати) та перетині ними державного кордону РФ.

Цікаво звучить, чи не так? За логікою цього пункту, навіть не наступний приліт БПЛА в нафтопереробний завод чи на склад озброєння російської армії, а просто перетин кордону якоюсь кількістю українських дронів (чи ракет) матиме наслідком ядерний удар з боку РФ. Чи ні? 

Якщо поглянути на указ президента РФ № 991 від 19.11.2024 “Про затвердження основ державної політики РФ в області ядерного стримування”, яким і затверджено нову ядерну доктрину, то побачимо таке:

1. Пункт 9 розділу ІІ – ядерне стримування здійснюється щодо держав, які надають контрольовану ними територію, повітряний та (або) морський простір та ресурси для підготовки та здійснення агресії проти РФ. Іншими словами – проведення навчань українських військових на території Великої Британії в РФ відтепер вважається підставою для застосування заходів ядерного стримування.
2. Пункт 11 розділу ІІ – агресія проти РФ та (або) її союзників з боку будь-якої неядерної держави за участю або за підтримки ядерної держави розглядається як їх спільний напад. Цей пункт фактично є документальним закріпленням частих заяв російської влади про те, що “проти Росії” воює не Україна, а НАТО. 
3. Пункт 15 розділу ІІ – основними воєнними небезпеками, які залежно від зміни військово-політичної та стратегічної ситуаці можуть перерости у воєнні загрози проти РФ і для нейтралізації яких здійснюється ядерне стримування, є: 

• наявність у потенційного противника та розгортання ним засобів ПРО, крилатих і балістичних ракет середньої та меншої дальності, високоточної неядерної та гіперзвукової зброї, ударних безпілотних апаратів, які можуть бути застосовані проти РФ; 
• створення нових або розширення наявних воєнних коаліцій (блоків, союзів), що призводять до наближення їхньої воєнної інфраструктури до кордонів РФ;
• дії, спрямовані на ізоляцію частини території РФ, зокрема на блокування доступу до життєво важливих транспортних комунікацій;
• дії, спрямовані ураження екологічно небезпечних об’єктів РФ, які можуть призвести до техногенних, екологічних чи соціальних катастроф;
• планування та проведення потенційним противником масштабних військових навчань поблизу кордонів РФ.

Це неповний перелік, але навіть з наведеного бачимо, що російська влада офіційно заявляє, що підставою для заходів, перелік яких включає застосування ядерної зброї вона вважатиме буквально будь-що, зокрема ті дії, які ніяк не стосуються самої Росії і є суверенним правом інших держав.

Можливо саме тому США та Франція в перший же день після запровадження нової ядерної доктрини РФ заявили, що не бачать причин реагувати на це. Іншими словами – Росія перегнула з погрозами, довівши їх до того рівня, коли потрібно або втілювати погрози, або визнати блеф.

Залишається запитання – чи є нова російська ядерна доктрина стовідсотковим блефом? Найімовірніше, що ні. 

Росія в будь-якому випадку зберігає спроможності для ядерного удару і може спробувати їх втілити – тоді, коли режим Путіна відчує реальну загрозу для себе. Не для Росії, а саме для правлячого режиму. Це підтверджує ключова норма нової ядерної доктрини, яка пояснює сам термін “ядерне стримування”. 

У пункті 3 розділу І зазначено, що державна політика РФ у сфері ядерного стримування є сукупністю скоординованих, об’єднаних спільним задумом політичних, військових, військово-технічних, дипломатичних, економічних, інформаційних та інших здійснюваних з опорою на сили та засоби ядерного стримування заходів щодо запобігання агресії проти Російської Федерації та (або) її союзників. 

Це означає, що не лише застосування ядерної зброї, а й погрози російських дипломатів, заяви у ЗМІ та різноманітні ІПСО – це і є “ядерне стримування” в новій інтерпретації російської влади. Таке розмивання поняття може здатись безглуздим, однак воно має сенс – згідно з пунктом 22 розділу IV того ж указу, загальне керівництво політикою ядерного стримування здійснює президент РФ, а згідно з пунктом 7 розділу І – норми ядерної доктрини є обов’язковими для виконання всіма органами державної влади, що беруть участь в організації ядерного стримування.

Іншими словами, шляхом ядерних погроз і шантажу усього світу Путін вкотре укріпив формальні підстави свого контролю над російським державним апаратом, дедалі більше занурюючись в парадигму маніяка, у якій весь світ – це вороги, які тільки й думають, як знищити Росію.