Рада врегулювала працю домашніх працівників

Документ розроблено з метою врегулювання питання зайнятості та офіційного працевлаштування домашніх працівників, забезпечення соціального захисту домашніх працівників, імплементація в національне законодавство положень Конвенції Міжнародної організації праці № 189 про домашніх працівників, зниження рівня незадекларованої праці

25 квітня Верховна Рада ухвалила Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання праці домашніх працівників” (законопроєкт № 5695).

У пояснювальній записці до документа, зауважується, що Міжнародною організацією праці на Генеральній конференції 16.06.2011 було ухвалено Конвенцію про домашніх працівників № 189 (далі – Конвенція № 189).

Конвенція № 189 вперше визначила поняття домашньої праці та домашніх працівників, закріпила основоположні стандарти та гарантії для осіб, які на умовах трудового договору займаються домашньою працею, передбачила засоби для забезпечення домашнім працівникам гідних умов праці, а також захисту від дискримінації, різноманітних форм насильства та втручання в особисте життя домашніх працівників.

В сучасних проявах домашня праця – глобальне та трудомістке явище, яке дуже часто окрім використання потенціалу членів домашнього господарства, потребує залучення додаткових трудових ресурсів. Робота, пов’язана з доглядом домашнього господарства – незалежно від того, виконується вона оплачуваним найманим працівником або членом домашнього господарства в рамках сімейних обов’язків, необхідна для ефективного функціонування економіки. Збільшення частки жінок у складі робочої сили, зміни в організації праці та її інтенсифікація, відсутність ефективних політичних заходів, спрямованих на поєднання трудових і сімейних обов’язків, скорочення обсягу послуг по догляду, що надаються державою, фемінізація міжнародної міграції та старіння суспільства – все це в останні роки збільшило попит на послуги з обслуговування домашнього господарства на умовах трудового договору.

Проблема регулювання діяльності працівників, які на умовах трудового договору виконують роботу з обслуговування домашнього господарства на сьогодні має глобальний характер та є актуальною для багатьох країн світу.

За оцінками Держстату, в Україні загальна кількість працівників, які надають побутові та персональні послуги в сім’ях, становить близько 162 тис. осіб. Попри законодавчу урегульованість питання поширення загальнообов’язкового соціального страхування на дану категорію працюючих осіб, роботодавці не реєструють та не сплачують за них внески.

На сьогодні більша частина таких осіб перебувають у тіньовому секторі економіки, не мають належного рівня соціального забезпечення, не можуть розраховувати на передбачені законодавством про працю гарантії своїх трудових прав, зазвичай не отримують достойної та справедливої оплати праці, позбавлені державного захисту від дискримінації, насильницьких та інших дій, що порушують їх честь та гідність з боку роботодавця.

Однією з головних причин неформальної зайнятості домашніх працівників є перш за все відсутність належного регулювання їх діяльності законодавством про працю. Своєю чергою норми чинного Кодексу законів про працю (далі – КЗпП) хоч і передбачають можливість укладення трудового договору між працівником та фізичною особою, однак жодним чином не враховують особливостей правового статусу домашніх працівників та його правового регулювання з урахуванням характеру домашньої праці та умов, в яких домашні працівники виконують свої трудові функції.

Окрім цього, специфіка праці домашніх працівників вимагає передбачення для даної категорії осіб окрім загальних, ще й спеціальних режимів робочого часу та відпочинку, належного врегулювання питання щодо нерозголошення домашнім працівником конфіденційної інформації про членів домашнього господарства, а також передбачення особливих процедур та додаткових підстав для припинення трудового договору з домашнім працівником.

Особливим аспектом, що характеризує використання трудового потенціалу домашніх працівників, є характерний гендерний дисбаланс домашніх працівників. Так, за даними Міжнародної організації праці, частка жінок серед домашніх працівників становить близько 80%. Прийняття законопроєкту дозволить забезпечити на законодавчому рівні жінкам, які виконують домашню працю в межах трудових відносин, захист від будь-яких проявів гендерної дискримінації в трудових правовідносинах.

У зв’язку із зазначеним, потребують окремого законодавчого урегулювання трудові аспекти роботи домашніх працівників та їх відносини з роботодавцем, а також створення умов для їх виходу з неформального сектору та забезпечення соціального захисту.

Зокрема передбачена можливість закріпити в трудовому договорі надання житла такому працівнику, а також впроваджується заборона відраховувати плату за таке житло з боку роботодавця.

Також врегульовано робочий час та час відпочинку домашніх працівників: запроваджені гарантії стосовно праці домашніх працівників при надурочних роботах, залученні до чергування або при супроводженні членів домашнього господарства на їх відпочинок.

Закон пропонує, зокрема визначити, що:

• Домашня праця – це робота, яка виконується на умовах трудового договору (контракту) з метою обслуговування домогосподарства.
• Не вважається домашньою працею робота для домогосподарства, яка здійснюється людиною нерегулярно та не більше 40 годин на місяць.
• Домашній працівник – фізична особа, яка займається домашньою працею в рамках трудових відносин з роботодавцем.
• З домашніми працівниками укладається трудовий договір, який є основним документом, що засвідчує виникнення, зміну та припинення трудових відносин та визначає права та обов’язки сторін, а також є підставою для допуску домашнього працівника до роботи після здійснення роботодавцем повідомлення центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, про прийняття домашнього працівника на роботу в порядку, встановленому урядом.
• Трудовий договір укладається в письмовій формі у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу і зберігаються у кожної із сторін.
• Не допускається прийняття на роботу домашніми працівниками осіб, молодше 16 років.

Передбачається, що прийняття проєкту акта забезпечить врегулювання питання неофіційної зайнятості домашніх працівників, створить належну нормативно-правову базу для офіційного працевлаштування даної категорії осіб, дозволить врахувати всю специфіку та особливості умов праці домашніх працівників, підвищить рівень соціальної захищеності даної категорії населення, а також створить всі умови для ратифікації Конвенції № 189.

Критерієм ефективності оцінки результатів реалізації акта є детінізація праці домашніх працівників, а також підвищення рівня їх соціальної захищеності.

Раніше ми детально розглянули, що організація трудових відносин в умовах воєнного стану – це особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, котрі працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

• У період простою між роботодавцем та працівником продовжує діяти трудовий договір. Проте в цей час працівники не виконують свої трудові обов’язки.
• Набув чинності Закон стосовно надання та використання відпусток: головні зміни.
• Згідно зі ст. 34 КЗпП простій — призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Підприємство, установа зобов’язані надавати працівникові навчальну відпустку саме в той час, який визначив навчальний заклад.
• Особливості виконання трудових обовʼязків за сумісництвом.
• Діти, які працюють, прирівнюються у правах до дорослих, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.