Рада прийняла за основу законопроєкт щодо протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі

12 Травня, 2024 в 11:58

З підтримкою документа Україна досягає імплементації Стамбульської конвенції в національне законодавство

Верховна Рада України 9 травня прийняла у першому читанні проєкт Закону 10249 щодо удосконалення механізму запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі.

З підтримкою документа Україна досягає імплементації Стамбульської конвенції в національне законодавство.

Дуже важливо створити ефективний механізм захисту постраждалих. Саме тому зміни, передбачені законопроектом, є важливими для здорового і демократичного суспільства, адже йдеться про встановлення неможливості застосування заходів примирення, якщо одна зі сторін подружжя вчиняла/вчиняє домашнє насильство, а також проведення медіації у випадках домашнього насильства та насильства за ознакою статі, – поінформувала заступниця голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Євгенія Кравчук.

Проєкт Закону мають доопрацювати до другого читання.

Раніше ми повідомляли, що Міністерство внутрішніх справ України разом з народними депутатами ініціювали зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності для осіб, які вчинили домашнє насильство чи насильство за ознакою статі. Це пов’язано із ратифікацією Стамбульської конвенції.

20 червня 2022 року Верховна Рада України прийняла закон “Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами”. Відповідно до нього Україна взяла на себе низку зобов’язань щодо приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність до положень Конвенції. Зокрема, це стосується і належного розслідування фактів насильства та притягнення кривдників до відповідальності.

Конвенція зобов’язує не лише встановити на законодавчому рівні дефініцію сексуальних домагань, а й передбачити за їх вчинення юридичну відповідальність: кримінальні, адміністративні чи інші правові санкції (на розсуд держави).

У 2023 році Національна поліція України зареєструвала понад 291 тисячу фактів домашнього насильства. Це на 20% більше, ніж у 2022 році. Кількість зареєстрованих кримінальних правопорушень збільшилась на 80% (з 1498 до 2701). Окрім того, виявлено на 36% більше адміністративних правопорушень.

Однак, за прогнозами Аналітичного центру МВС на 2024 рік очікується збільшення кількості адміністративних правопорушень до 21%, а кримінальних до 30%.

Упродовж лише двох місяців 2024 року в Україні зареєстровано на 56% більше кримінальних правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством.

Тому ініційованим МВС та парламентарями законопроєктом № 8329 “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція)” пропонується посилити відповідальність за вчинення домашнього насильства чи насильства за ознакою статі.

Метою законопроєкту є приведення норм КУпАП та Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» у відповідність до положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цим явищем та вдосконалення процесуального порядку розгляду таких справ.

Законопроєктом пропонується передбачити адміністративну відповідальність за сексуальні домагання, які не спричинили тілесних ушкоджень і не пов’язані з проникненням в тіло іншої особи.

У пояснювальній записці до документа, зазначили, що у Конвенції наголошено на необхідності вжиття законодавчих заходів для забезпечення покарання ефективними, пропорційними та переконливими санкціями за вчинення правопорушень.

З метою забезпечення можливості суддям обирати найбільш дієве для конкретного правопорушника стягнення, враховуючи його майновий стан, працевлаштованість, інші обставини, а також забезпечення невідворотності виконання кривдником накладеного стягнення законопроектом пропонується додати до передбачених стягнень у санкції ст. 173-2 КУпАП виправні роботи.

Також для забезпечення ефективності провадження у справах, пов’язаних з домашнім насильством, насильством за ознакою статті або невиконанням термінового заборонного припису, пропонується збільшити строк можливого адміністративного затримання до двадцяти чотирьох годин у необхідних випадках для встановлення особи або з’ясування обставин правопорушення.

Передбачений на сьогодні термін адміністративного затримання – до трьох годин – не є достатнім для всебічного та об’єктивного з’ясування всіх обставин правопорушення та складення необхідних службових і процесуальних документів, що обумовлює уникнення кривдниками передбаченої чинним законодавством відповідальності. Для забезпечення невідворотності відповідальності кривдників доцільно також збільшити строки розгляду судами справ за ст.173-2 КУпАП.

Відповідно до вимог КУпАП, особи, які притягаються до відповідальності, мають право бути належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. Передбачений на сьогодні строк розгляду справ за ст. 173-2 КУпАП – одна доба – недостатній для належного повідомлення судом особи, яка притягається до відповідальності, про місце та час розгляду справи. Тому законопроектом пропонується передбачити, що дані категорії справ мають розглядатися у загальному порядку. У ст. 173-2 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність також за неповідомлення про місце свого тимчасового перебування.

Так, відповідно до ч. 8 ст. 25 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», кривдник, стосовно якого винесено терміновий заборонний припис, згідно з яким він повинен залишити місце спільного проживання (перебування) з постраждалою особою, зобов’язаний повідомити про місце свого тимчасового перебування уповноважений підрозділ органів Національної поліції України за місцем вчинення домашнього насильства.

Враховуючи, що в Конвенції акцентується увага на вжитті необхідних законодавчих заходів для забезпечення того, щоб розслідування здійснювалося без неналежних затримок, зважаючи на закріплений в ній принцип пропорційності, а також з метою розвантаження судів, доречно наділити уповноважені підрозділи органів Національної поліції України правом розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язані з неповідомленням особою, стосовно якої винесено терміновий заборонний припис, про місце свого тимчасового перебування, та, відповідно, відокремити дане діяння в окрему частину ст. 173-2 КУпАП.

Крім того, в Конвенції наголошено на важливості впровадження програм профілактичного втручання, спрямованих на зміну поведінки кривдників, недопущення подальшого вчинення ними насильницьких діянь. У Законах України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» передбачено направлення кривдників на проходження програми для кривдників як спеціальний захід щодо протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі. Законодавством передбачено обов’язковий (за направленням суду) та добровільний (за власною ініціативою) варіанти проходження програм для кривдників.

Зважаючи, що в ст. 39-1 КУпАП направлення кривдників на програми для кривдників є правом, а не обов’язком судді, судді не завжди використовують дану норму. Утім, саме зміна поведінки кривдника є запорукою недопущення повторних випадків насильства.

Тому законопроєктом пропонується зобов’язати суддів під час з’ясування обставин при розгляді справ про вчинення домашнього насильства чи насильства за ознакою статі з’ясовувати, чи підлягає особа направленню на проходження програми для кривдників, та зазначати у постанові суду обґрунтування доцільності або недоцільності такого направлення.

У контексті комплексного підходу до питання запобігання та протидії домашньому насильству Конвенція наряду з належним розслідуванням випадків домашнього насильства та забезпеченням притягнення кривдників до відповідальності, наголошує на важливості скоординованих політик та ефективного механізму взаємодії уповноважених суб’єктів, який включає в себе, зокрема, своєчасне повідомлення про виявлені факти домашнього насильства. Водночас особлива увага в Конвенції приділяється питанням захисту від домашнього насильства дітей, зокрема дітей-свідків, як однієї із уразливих категорій.

На сьогодні практика засвідчує недостатній рівень виявлення таких дітей та належної взаємодії уповноважених суб’єктів, зокрема у питаннях повідомлення про виявлені випадки домашнього насильства відносно дітей або в їх присутності.

Саме своєчасність виявлення постраждалих дітей є запорукою їх дієвого захисту та притягнення кривдників до відповідальності. Тому актуальним постає питання встановлення адміністративної відповідальності за неповідомлення про вчинення домашнього насильства стосовно дитини посадовою особою суб’єкта, що здійснює заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, до уповноважених підрозділів органів Національної поліції України або до колцентру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей.

З метою приведення понятійно-категоріального апарату у відповідність до положень Конвенції слід оновити поняття «насильство за ознакою статі» та «сексуальні домагання», які закріплені в ст. 1 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Зокрема, наявне на сьогодні в Законі Україні «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» визначення сексуальних домагань є вужчим, ніж у розумінні Конвенції, зокрема: 1) стосується виключно осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування; 2) включає дії сексуального характеру, виражені лише словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (доторкання, поплескування), тобто не враховується невербальна форма сексуальних домагань; 3) зазначається, що зазначені дії принижують чи ображають осіб (в Конвенції йде мова також про залякування та ворожість). Запропоновані законопроектом визначення зазначених термінів враховують зазначені аспекти та цілком відповідають понятійно-категоріальному апарату Конвенції.

Законопроєктом пропонується запровадження окремих інструментів, спрямованих на побудову ефективного провадження у справах про адміністративні правопорушення, пов’язаних із домашнім насильством та насильством за ознакою статі.

Зокрема, пропонується зобов’язати суди під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із домашнім насильством, насильством за ознакою статті, невиконання термінового заборонного припису в обов’язковому порядку вирішувати питання про направлення осіб на проходження програми для кривдників з обов’язковим обґрунтуванням такого рішення у постанові про адміністративне правопорушення за даною категорією справ.

Одночасно законопроектом запроваджується адміністративна відповідальність посадових осіб у випадку неповідомлення про вчинення домашнього насильства стосовно дитини (стаття 173-5 КУпАП) та відповідальність за сексуальне домагання (стаття 173-7 КУпАП).

Враховуючи різний суб’єктний склад та правове регулювання домашнього насильства та насильства за ознако статі, склад правопорушення, пов’язаного з насильством за ознакою статі, відокремлюється у нову самостійну норму (стаття 173-6 КУпАП).

Поліцейські наділяються правом розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язані з неповідомленням особою, стосовно якої винесено терміновий заборонний припис, згідно з яким він повинен залишити місце спільного проживання (перебування) з постраждалою особою, уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування (частина друга статті 173-2 КУпАП), що дозволить розвантажити суди.

Змінами до статті 263 КУпАП пропонується збільшити до 24-х годин строк адміністративного затримання осіб у випадках вчинення ними домашнього насильства, насильства за ознакою статі або невиконання термінового заборонного припису, в необхідних випадках, для встановлення особи або з’ясування обставин правопорушення.

Також пропонується збільшити строк розгляду справ за ст. 173-2 КУпАП та встановити його відповідно до ч.1 ст. 277 КУпАП, що сприятиме забезпеченню належного провадження на невідворотності притягнення кривдників до відповідальності.

Передбачається, що прийняття запропонованого акту дозволить привести окремі норми національного законодавства у відповідність до норм Конвенції, сприятиме ефективній реалізації повноважень уповноваженими суб’єктами у сфері протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статті та дозволить забезпечити більш дієвий вплив на кривдників з боку держави.

Проєкт закону ухвалено за основу Верховною Радою України 22 листопада 2023 року. Незабаром документ винесуть на розгляд нардепам для ухвалення в цілому.

Довідка. Насильство – застосування сили до кого-небудь; примусовий вплив на когось, щось.

Фізичне насильство — форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Психологічне насильство — форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.

Економічне насильство — форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Конвенція Ради Європи про запобігання насильству проти жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, або Стамбульська конвенція — міжнародна угода Ради Європи, яка криміналізує та попереджує насильство проти жінок та дівчат та захищає постраждалих.

Мовиться про: домашнє насильство (включно з психологічним та економічним), сексуальне насильство (зґвалтування, зокрема й шлюбні, та сексуальні домагання), убивства честі та інші злочини, виправдовувані «честю» (обливання кислотою, спалювання вдів, вбивства наречених, смерть за посаг), калічення жіночих геніталій, примусові стерилізації, аборти та шлюби, переслідування (сталкінг) та інше насильство, асоційоване зі статтю. Конвенція визначає насильство проти жінок порушенням прав людини та формою дискримінації і пропонує системні та контрольовані стратегії викорінення цих явищ.

Відкрита для підписання 11 травня 2011 у Стамбулі, Туреччина, набула чинності 1 серпня 2014 року і є постійно відкритою до підписання будь-якою країною світу. 12 березня 2012 року Туреччина першою ратифікувала Конвенцію, а вслід за нею — 36 країн з 2013 до 2022 року (Албанія, Андорра, Австрія, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Греція, Грузія, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Молдова, Монако, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Північна Македонія, Польща, Португалія, Румунія, Сан-Марино, Сербія, Словенія, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чорногорія, Швейцарія, Швеція). Станом на квітень 2022 року конвенція підписана 45 країнами та Євросоюзом.

Україна, одна з країн-авторок Конвенції, підписала Конвенцію 7 листопада 2011 року, а ратифікувала — 20 червня 2022 року. 18 липня документи про ратифікацію документу було передано заступнику генерального секретаря Ради Європи Бьорну Берге.

Метою конвенції є запобігання насильству, захист постраждалих і «покінчення з безкарністю злочинців». Конвенція не вимагає узаконення одностатевих шлюбів чи іншої регуляції особистого життя, не стосується сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності чи трансгендерності, а також не регулює сімейні структури: вона не містить визначення «сім’ї» і не сприяє певному типу сімейних умов. Конвенція захищає не лише жінок, а також не регулює релігійні норми чи вірування.

Конвенція надає країнам-учасницям комплексну юридичну базу, стратегії та заходи, засновані на найкращому досвіді запобігання та протидії насильству проти жінок та домашньому насильству. Її основні цілі:

  • захист жінок від усіх видів насильства та запобігання, переслідування і викорінення насильства проти жінок та домашнього насильства;
  • сприяння викоріненню всіх видів дискримінації жінок, сприяння рівноправності між жінками та чоловіками та розширення прав жінок;
  • захист і допомога всім постраждалим від насильства проти жінок та домашнього насильства;
  • сприяння міжнародній співпраці, спрямованій проти цих видів насильства;
  • забезпечення підтримки та допомоги організаціям і правоохоронним органам у співпраці між собою з метою запровадження інтегрованого підходу до викорінення насильства проти жінок та домашнього насильства.

Конвенція включає 81 статтю, згруповану у 12 розділів. Структура базується на «чотирьох П»: Попередження (Prevention), Захист та підтримка постраждалих (Protection and support of victims), Суд над злочинцями (Prosecution of offenders) та Загальні принципи (Integrated Policies). Для кожної області передбачаються блоки специфічних заходів. Конвенція також встановлює обов’язки стосовно збору даних та підтримки досліджень насильства проти жінок (Стаття 11).

У Преамбулі містяться заклики до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Європейської соціальної хартії та Конвенції проти торгівлі людьми (Convention on Action against Trafficking in Human Beings), посилання на Міжнародне право прав людини (ООН) та Римський статут Міжнародного кримінального суду. У Статті 2 вказано, що положення Конвенції мають застосовуватись у період миру та збройних конфліктів у ситуаціях насильства проти жінок та домашнього насильства. Стаття 3 визначає ключові терміни (насильство проти жінок, домашнє насильство, гендер, насильство проти жінок за гендерною ознакою, жертва).

Стаття 4 забороняє дискримінуючі формулювання: застосування положень Конвенції партіями, зокрема для захисту прав постраждалих від насильства, має бути захищеним від дискримінації на будь-який підставі, як-то стать, гендер, раса, колір шкіри, мова чи інші переконання, національна приналежність, належність до національних меншин, власність, народження, сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, вік, стан здров’я, інвалідність, шлюбний, мігрантський, біженський чи інший статус.

Розділ III присвячений запобіганню насильству, Розділ IV — захисту та підтримці жертв (постраждалих від сексуального насильства, дітей-свідків) спеціальними допоміжними службами, повідомленнями з боку персоналу, що працює із жінками (медики, соціальні працівники, психологи). Розділ V — описує матеріальне право (відшкодування, опіка), VI — Розслідування, кримінальне переслідування, процесуальне право та захисні заходи, VII — Міграція та притулки, IX — Система контролю для забезпечення ефективності впровадження Конвенції, Х — Зв’язок з іншими міжнародними актами, XI — Прикінцеві положення.