Питання порядку та способів призначення аліментів: роз’яснення Мін’юст

9 Січня, 2024 в 13:03

Аліменти – це кошти для харчування, одягу та інші побутові потреби, які закон зобов’язує виплачувати одного з подружжя іншому. Відсутність офіційних доходів у батьків не позбавляють їх від обов’язку утримувати неповнолітню дитину, а лише дають додаткові «пільги» при визначенні розміру та стягненні аліментів

Одним із найголовніших та найважливіших обов’язків батьків, що випливає не тільки з усталених моральних принципів нашого суспільства, а й чинного законодавства, є моральне виховання та матеріальне утримання дитини. Це, зокрема, виявляється в забезпеченні неповнолітньої дитини мінімально необхідними благами, що потрібні для її життя та виховання.

Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Батьки зобов’язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), чи визнаний шлюб недійсним, чи позбавлені вони батьківських прав, чи дитина від них відібрана тимчасово без позбавлення батьківських прав.

Обов’язок закріплений в Конституції України (статті 51, 52), а також в Сімейному кодексі України (статті 180-201), нагадали у Мін’юсті.

Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, або за рішенням суду.

Так, за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі, виходячи із інтересів дитини.

Тоді як за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Аліменти, спрямовані на утримання дитини, повинні бути достатніми і, разом з тим, співрозмірними з урахуванням мети аліментного зобов’язання.

При визначенні розміру аліментів суд враховує:

стан здоров’я та матеріальне становище дитини;
стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів;
наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
інші обставини, що мають істотне значення.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Так, розмір аліментів визначається виключно судом і у кожному конкретному випадку окремо.

Крім того, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них.

Визначення розміру аліментів

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Також слід зазначити, що відповідно до Переліку видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів на дітей (постанова Кабінету Міністрів України № 146), утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом бухгалтеріями (розрахунковими відділами), за місцем роботи у розмірах, встановлених рішеннями судів.

Порядок виконання судових рішень про стягнення аліментів

Примусове виконання судових рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове рішення. Порядок стягнення аліментів визначено Законом України «Про виконавче провадження».

У разі неможливості стягнення аліментів із заробітної плати чи інших доходів боржника протягом трьох місяців підряд, якщо боржник не працює і не одержує доходів, стягнення звертається на майно боржника.

Крім того, у випадку, коли батьки злісно ухиляються від виконання аліментного обов’язку, до них застосовується кримінальна відповідальність. Так, згідно зі статтею 164 Кримінального кодексу України за злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин або виправними роботами на строк до одного року, або обмеженням волі на строк до двох років.

Однак досить складно довести, що батько чи мати злісно ухиляються від сплати аліментів. Пояснюється це тим, що при демократизації суспільних відносин на громадян не покладається обов’язок працювати, тому деякі батьки посилаються на те, що вони не можуть знайти роботу і не виконують своїх обов’язків, а при відсутності в них майна навіть державні виконавці не здатні виконати рішення суду про примусове стягнення з них аліментів.

Також слід звернути увагу на те, що якщо у платника аліментів немає реальної можливості виплачувати аліменти, то мають притягуватися до участі інші родичі дитини. Слід зазначити, що поняттям «родичі» охоплюються такі особи, як баба, дід, прабаба, прадід, повнорідні брат і сестра (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).

Згідно зі статтею 265 СК баба, дід зобов’язані утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх внуків, якщо у них немає матері, батька або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання, за умови, що баба, дід можуть надавати матеріальну допомогу.

У разі неможливості надавання такої допомоги, держава несе обов’язок щодо надання дитині матеріального забезпечення, який може виконуватися різними способами. Одним із таких способів є призначення тимчасової державної матеріальної допомоги дитині у випадках, коли місце проживання її батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину.

Участь батьків у додаткових витратах на дитину

Участь батьків у додаткових витратах на дитину регламентована статтею 185 Сімейного кодексу України, відповідно до якої, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов’язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Водночас, розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Виходячи з цього положення, додаткові витрати на дитину характеризуються наступними особливостями:

На відміну від аліментів, за своїм цільовим призначенням додаткові витрати не є коштами спрямованими на утримання дитини.
Сплачуються вони лише у зв’язку із настання в житті дитини певних особливих обставин, перелік яких не є вичерпним і встановлюється індивідуально у кожному конктретному випадку.
Додаткові витрати на дитину підлягають до сплати незалежно від вирішення питання про сплату аліментів на утримання дитини, відсутності вимог про сплату аліментів чи припинення права на аліменти;
Обов’язок батьків брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами, діє тільки до повноліття, тобто, до досягнення дитиною 18 років. Щодо повнолітніх сина чи дочки положення ст. 185 СК України не застосовується.
Розмір додаткових витрат визначається за домовленістю між батьками або ж, в разі спору з цього питання, за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Визначення обставин, що можуть бути визнані істотними, закон відносить до компетенції суду.
Розмір додаткових витрат на дитину визначається у твердій грошовій сумі, залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину з урахуванням того, що батьки, не залежно від того з ким проживає дитина, несуть обов’язок сплати таких витрат у рівних частках.

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей дитини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки МСЕК, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров’я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо).

У випадку зміни особливих обставин, на яких ґрунтувалося рішення суду про стягнення додаткових витрат на дитину, кожна із сторін вправі звернутися до суду з відповідною вимогою – збільшення або зменшення суми додаткових витрат.

Цільове використання аліментів

За загальним правилом аліменти на дитину, є власністю того з батьків, на ім’я якого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням (частина перша статті 179 Сімейного кодексу України). Правило про цільове використання аліментів поширюється і на інших осіб, які мають право розпоряджатися аліментами (сама неповнолітня дитина, опікун). Під цільовим призначенням водночас потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.

Однак, враховуючи, що на практиці виникають ситуації, коли в силу певних причин аліменти на дитину використовуються не за цільовим призначенням, платник аліментів має право звернутися до органу опіки та піклування про перевірку цільового використання аліментів. У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України (стаття 186 Сімейного кодексу України).

Порядок стягнення заборгованості

Статтею 194 Сімейного кодексу України передбачено, що аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред’явленню виконавчого листа до виконання.

Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Згідно пункту 7 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів. Також, пунктом 9 розділу ХVI «Інструкції з організації примусового виконання рішень», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 встановлено, що виконавець закінчує виконавче провадження про стягнення аліментів після закінчення передбаченого законом строку їх стягнення за умови, що суму аліментів стягнено в повному обсязі. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття.

Згідно пункту 10 розділу ХVI Інструкції, у разі наявності заборгованості, яка виникла на момент закінчення встановленого строку для стягнення аліментів, її стягнення проводиться у загальному порядку, визначеному Законом.

Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду визначений статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до частини 3 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

Виконавець зобов’язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов’язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі:

надходження виконавчого документа на виконання від стягувача;
подання заяви стягувачем або боржником;
надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи – підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи;
надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби;
закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до частини 8 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» суд вирішує питання заборгованості лише у разі спору про її розмір.

Частиною 2 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, згідно частини 9 статті 71 Закону України “Про виконавче провадження”, державний виконавець виносить вмотивовані постанови:

про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України – до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;
про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами – до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;
про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, – до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;
про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання – до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Слід зазначити, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України зупиняється дія постанов державних виконавців про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями українського виробництва для відстрілу патронів, спорядженими гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії.

Несплата аліментів на утримання дитини, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за 6 місяців з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання тягне за собою виконання суспільно корисних робіт на строк від 120 до 240 годин. Повторне протягом року вчинення правопорушення тягне за собою виконання суспільно корисних робіт на строк від 240 до 360 годин.

Однак вищевказані засоби впливу на боржника не є вичерпними, оскільки державний виконавець, на підставі частини 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

У разі відсутності спору про розмір заборгованості зі сплати аліментів, які вже стягнуті рішенням суду, відсутні і правові підстави для повторного стягнення вказаної заборгованості рішенням суду. Заборгованість з аліментів стягується саме виконавцем відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», а не на підставі рішення суду про стягнення заборгованості.

Відповідальність за прострочення сплати аліментів

Відповідальність за прострочення сплати аліментів встановлена частиною першою статті 196 Сімейного кодексу України, а саме: «У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості».

У разі застосування до особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих таких заходів примусового виконання (Дивитись додатково: п. 2.4 та п. 4.2 даної консультації).

Отже, повинні бути в наявності дві складові для застосування вказаної відповідальності:

Заборгованість виникла зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками (нотаріально посвідченого договору про сплату аліментів на дитину згідно з частиною першою статті 189 СК України;
Наявність винних дій особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, що призвели до виникнення заборгованості.

Відповідальність, застосовується не тільки щодо аліментів на дитину, а і щодо стягнення аліментів іншим особам, які визначені СК України (частина п’ята статті 194 СК України).

Для стягнення неустойки згідно статті 196 СК України заінтересованій особі (стягувачу) слід вчинити наступні дії:

довідатись про розмір заборгованості за аліментами;
розрахувати розмір неустойки за прострочення сплати аліментів;
скласти позовну заяву та звернутись до відповідного суду в відповідності до вимог, установлених ЦПК України.

За несплату аліментів у відсотках від суми заборгованості до боржників застосовуються такі штрафи:

понад 1 рік – 20%;
понад 2 роки – 30%;
понад 3 роки – 50%.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови:

1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України;

2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами;

3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями українського виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії;

4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання.

Після сплати заборгованості обмеження знімають у повному обсязі.

Адміністративна відповідальність. Згідно зі ст. 183^-1 КУпАП, несплата аліментів на утримання дитини, одного з подружжя, батьків або інших членів сім’ї, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання, — тягне за собою виконання суспільно корисних робіт на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин.

Кримінальна відповідальність. Згідно зі ст. 164 ККУ, злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, — карається громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім (частина третя статті 196 СК України).

До відповідальності не можна притягнути платника аліментів, якщо заборгованість за аліментами утворилася з незалежних від платника аліментів причин, зокрема, у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками тощо (пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).

Порядок сплати аліментів після повноліття

Відповідно до ст. 199 «Сімейного кодексу України», якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення 23- х років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Способи сплати аліментів у добровільному порядку:

Батьки укладають між собою договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначають розмір та строки виплати. Якщо розмір аліментів визначено у твердій грошовій сумі, до договору необхідно включати умови про індексацію, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. Такий договір укладається письмово та нотаріально посвідчується.

Один із батьків подає за місцем своєї роботи заяву про відрахування аліментів на дитину у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві.

Якщо домовитися не вдалося – необхідно звертатися до суду.

Право звернення до суду із заявою про стягнення аліментів на утримання дитини, що продовжує навчання, має той з батьків, з ким проживає дитина, або безпосередньо сама дитина, яка навчається.

Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Відповідно до ст. 200 Сімейного кодексу України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і у частці від заробітку платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Згідно ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частині від доходу (заробітку) або в твердій грошовій сумі.

При визначенні розміру аліментів суд враховує:

стан здоров’я та матеріальне становище дитини;
стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів;
наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, зокрема рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, зокрема на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів недоведено джерело походження коштів;
інші обставини, що мають істотне значення.

Порядок стягнення аліментів з-за кордону

За наявності рішення суду України про стягнення аліментів

У разі якщо особа (боржник) перебуває або отримує доходи за кордоном, зацікавлена особа (стягувач) має право звернутися до компетентних органів цієї держави з клопотанням про визнання та виконання рішення суду України про стягнення аліментів.

Україна є стороною низки багатосторонніх міжнародних договорів, що регулюють питання стягнення аліментів за кордоном:

Конвенції про стягнення аліментів за кордоном 1956 року,
Конвенції про визнання і виконання рішень стосовно зобов’язань про утримання 1973 року,
Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання 2007 року.

Україна також є стороною багатьох двосторонніх міжнародних договорів про правову допомогу у цивільних справах, положення яких передбачають взаємне визнання і виконання судових рішень у цивільних справах, і на підставі яких можливо вирішити питання про визнання та виконання рішень судів на території іноземних держав. Перелік міжнародних договорів з питань міжнародно-правового співробітництва у цивільних та кримінальних справах розміщено на офіційному сайті Мін’юсту Перевірити чинність договорів у відносинах з певною державою можна за посиланням.

До 29 грудня 2023 року для України діє Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року у редакції Протоколу до неї, що регулює питання стягнення аліментів і визнання судових рішень у цивільних справах (зокрема щодо аліментів) у відносинах з державами СНД (за винятком РФ і РБ, у відносинах з якими дію цієї Конвенції зупинено).

Для належного виконання положень зазначених міжнародних договорів затверджені:

Інструкція про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затверджена спільним наказом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 № 1092/5/54;
Інструкція про виконання в Україні Конвенції про стягнення аліментів за кордоном, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2006 № 121/5;
Інструкція про виконання в Україні Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15.09.2017 №2904/5.

З метою звернення з клопотанням про визнання та виконання рішення суду України до компетентного органу запитуваної держави заінтересована особа звертається до суду України, який ухвалив рішення, для отримання документів, передбачених міжнародним договором України.

У більшості випадків це:

засвідчена належним чином копія судового рішення;
довідка про те, що рішення набрало законної сили, якщо це не випливає безпосередньо з тексту рішення;
довідка стосовно виконання частини рішення або невиконання рішення на території України;
якщо відповідач не брав участі в судовому засіданні – довідка про те, що відповідач був належним чином повідомлений про день та час судового розгляду, та копії документів справи, що підтверджують повідомлення відповідача належним чином про час та місце судового розгляду справи.

Документи, що надає суд України, засвідчуються підписом судді і скріплюються гербовою печаткою суду України.

До клопотання та документів, що до нього додаються, надається їх переклад на мову запитуваної держави або на мову, визначену міжнародним договором України.

У разі, якщо згідно з міжнародним договором України клопотання подається заінтересованою особою до суду України, який ухвалив рішення, такий суд надсилає клопотання та додані до нього документи до Мін’юсту через міжрегіональне управління або його відповідний структурний підрозділ для направлення до компетентного органу іноземної держави. Клопотання про визнання і виконання рішення може бути подане безпосередньо до компетентного суду іноземної держави.

Рішення суду України підлягає виконанню на території іноземної держави після визнання та надання компетентним органом цієї держави дозволу на його виконання. Виконується рішення на території іноземної державі відповідно до законодавства цієї держави.

У разі відсутності судового рішення про стягнення аліментів

Згідно з частиною четвертою статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» однією з підстав визначення підсудності справ судам України є факт проживання позивача у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства в Україні.

Згідно зі статтею 77 цього Закону підсудність судам України є виключною, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні.

Статтею 28 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

За наявності відповідних підстав для визначення підсудності справи судам України заявник має право звернутися до суду України із позовною заявою і після винесення судом України такого рішення можливо звертатися до компетентних органів іноземної держави з клопотанням про визнання та виконання рішення суду України.

У інших випадках вбачається доцільним звертатися до держави, суди (органи) якої компетентні розглядати справу про стягнення аліментів.

Стосовно осіб, які перебувають на території РФ

Між Україною та РФ відсутні чинні міжнародні договори, які б регулювали питання співробітництва компетентних органів щодо взаємного визнання та виконання судових рішень у цивільних справах.

За відсутності міжнародного договору питання щодо виконання рішення суду України на території іноземної держави на основі принципу взаємності може бути порушено, якщо це передбачено законодавством іноземної держави.

Зацікавлена особа може звернутись з клопотанням про визнання та виконання рішення суду України до компетентних органів іноземної держави безпосередньо або за посередництвом адвоката (участь адвоката може бути передбачена як обов’язкова законодавством іноземної держави в окремих категоріях справ).

При розгляді компетентними органами будь-якої держави питання про визнання і виконання іноземного судового рішення, до увагу береться компетенція суду, що постановив рішення, підтвердження про участь боржника у розгляді справи або його належне повідомлення про розгляд справи і про вручення боржнику копії рішення.

Справа про визнання і виконання іноземного судового рішення розглядається, якщо на території відповідної держави проживає боржник або знаходиться належне йому майно.

Перелік документів, що надаються разом з клопотанням про визнання і виконання, а також вимоги щодо їх засвідчення, за відсутності міжнародного договору визначаються законодавством тієї держави, де вимагається виконання.

Припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно

Відповідно до ст.190 Сімейного кодексу України батьки дитини мають право укласти між собою договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку із передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку та ін.).

Такий договір можна укласти лише з дозволу органів опіки та піклування. Дитина може брати участь в укладенні договору, якщо вона досягла 14 років. Договір про припинення права на аліменти посвідчується нотаріально та підлягає державній реєстрації.

Укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов’язку брати участь у додаткових витратах на дитину.

З метою забезпечення охорони майнових прав неповнолітньої дитини, яка стала власником нерухомого майна на підставі договору про припинення права на аліменти для дитини, та забезпечення її утримання, встановлено правило про неможливість звернення стягнення на це майно. Майно, одержане дитиною за цим договором, може бути відчужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування.

Укладений договір про припинення права на аліменти для дитини визнається судом недійсним за вимогою відчужувача нерухомого майна у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини. У разі визнання договору недійсним у відчужувача відновлюється право власності на нерухоме майно.

За позовом відчужувача нерухомого майна договір може бути розірваний у разі невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов’язку по її утриманню.

Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або ж дитина і той з батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності.

Закон не визначає розмірів часток у праві спільної часткової власності.У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов’язується самостійно її утримувати.

Раніше ми повідомляли про позицію колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 28.09.2023 у справі №495/922/21. Так, злісне невиконання особою свого обов’язку зі сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (ст. 164 КК), що підтверджується сукупністю зібраних доказів, не може виправдовуватися відсутністю в засудженого можливостей для працевлаштування водієм міжнародних перевезень внаслідок обмеження права виїзду чоловіків за межі України, якщо так чи інакше без будь-яких об’єктивних перешкод особа не вчиняє жодних заходів для працевлаштування в межах України, ігноруючи тривало та пасивно виконання покладених на неї обов’язків зі сплати аліментів на утримання дітей.

Тоді як заборгованість зі сплати аліментів не є підставою для збільшення частки в майні одного з подружжя, однак у разі зростання заборгованості за аліментами сторони не позбавлені можливості в порядку статті 190 СК України укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно, зазначив Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 521/11825/20.

Станом на 15 грудня 2023 року в реєстрі нараховувалося 192 150 боржників по аліментах, свідчать дані з Єдиного реєстру боржників.
Прожитковий мінімум на одну особу з розрахунку на місяць встановлено єдиний на весь 2024 рік.
Законодавством передбачено заходи примусового виконання рішень, які застосовуються до боржника за несплату аліментів.
Злісне невиконання обов’язку зі сплати аліментів, коли платник виправдовує це відсутністю роботи – позиція ККС.