“Прокрастинація” на мільйони – як президент подарував мільйони гривень міжнародним спонсорам війни

Понад місяць тому Верховна Рада України ухвалила “євроінтеграційний” законопроєкт № 11090, спрямований на поступове збільшення акцизного збору з тютюнових виробів та прив’язку його розміру до курсу євро. 9 грудня цей законопроєкт було направлено на підпис президенту…де його й “поклали у шухляду” більше, ніж на місяць, хоча Конституція дає президенту не більше, ніж 15 днів на те, щоб визначитись – підписувати закон, чи повернути його нардепам з пропозицією внести правки.

З набранням чинності цим законом Україна привела б власну акцизну політику у відповідність до стандартів ЄС, виконала вимоги статей 349, 353 Угоди про асоціацію з ЄС та виконала рекомендації МВФ. Власне, затверджена урядом Національна стратегія доходів до 2030 року, також передбачає прив’язку акцизів на тютюнові вироби до євро та наближення ставок до рівня, визначеного Директивою 2011/64/ЄС.

Але, що значно важливіше в поточній ситуації – до державного бюджету вдалось би зібрати ще кількасот мільйонів гривень, не обтяжених тими обмеженнями, які накладаються на міжнародну допомогу. Тобто кошти, які можна безперешкодно спрямувати на фінансування воєнних витрат. За підрахунками народного депутата Ярослава Железняка, якби цей закон, як і передбачалось, набрав чинності 1 січня, він приніс би до бюджету 327 мільйонів гривень лише у цьому ж місяці.

У висновку бюджетного комітету ВР до законопроєкту № 11090 наведені скромніші цифри – всього 612 мільйонів гривень на весь 2025 рік, але вже 5 мільярдів у 2026 та зростання до 13 мільярдів у 2028 році. Втім, підрахунки бюджетного комітету були проведені у квітні 2024 року і навіть з урахуванням самого лише орієнтовного курсу євро (39,66 грн) можна стверджувати, що вдалось би зібрати більше, адже поточний курс євро за НБУ, до якого прив’язується акцизний збір, складає 43,55 грн.

Варто також зазначити, що кожна з наведених сум могла б бути ще більшою, якби уряд і нардепи з якогось дива не вирішили “подарувати” 20% знижку на акциз для виробників ТВЕНів (IQOS, glo та аналоги). Мотивували це нібито вимогою МВФ, однак сам Міжнародний валютний фонд нічого подібного не вимагав, лише зазначив, що для ТВЕНів нижча ставка акцизу є допустимою. 

Але “допустимо” не означає “обов’язково”, особливо в ситуації, коли гроші потрібні настільки, що держава підіймає податки буквально для всіх і цього все одно не вистачає. Втім, уряд вирішив продемонструвати цю незрозумілу щедрість тютюновим компаніям, а в залі знайшлось лише 148 нардепів, які підтримали поправку про вирівнювання акцизів на ТВЕНи і звичайні сигарети.

Як би то не було, станом на середину січня 2025 року держбюджет України отримав від цього закону рівно 0 (нуль) гривень 0 (нуль) копійок, адже з 9 грудня 2024 року цей закон лежить в Офісі президента та очікує на підпис Володимира Зеленського. 

Згідно з статтею 94 Конституції України, у президента було 15 днів на те, щоб визначитись з тим, підписувати закон, чи повернути до Верховної Ради з власними пропозиціями (наприклад – таки вирівняти ставки акцизу на ТВЕНи до загального рівня). Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 11-рп/98 від 7 липня 1998 року, цей строк вимірюється у календарних днях, отже 24 грудня був останній день 15-денного строку на його підписання чи ветування. 

Натомість маємо ситуацію в якій, виключно внаслідок бездіяльності президента, закон, який мав набрати чинності з 1 січня 2025 року, лежить десь в шухлядках ОП. А ті кошти, які мали б надійти до державного бюджету і, в перспективі, на потреби оборони – залишаються у виробників тютюну. Останні, на додачу до всього цього – внесені НАЗК до переліку міжнародних спонсорів війни, оскільки продовжують вести бізнес в Росії.

Гірка іронія ситуації ще й у тому, що на відміну від “податкового” закону, з яким президент теж зволікав півтора місяця, № 11090 навряд чи викличе значний суспільний негатив. Звісно, нікому не подобається зростання цін, але зростання цін на сигарети – не той випадок, коли можна говорити про суспільне невдоволення. І звісно ж, ніяке невдоволення не є виправданням для порушення Конституції.

До слова, щодо останньої. В частині 3 статті 94 Конституції встановлено, якщо наданий президенту строк на підписання закону закінчився – то “закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений”. Внаслідок того, що в Конституції залишається прогалина щодо того, ким саме має бути підписаний закон у такому випадку, і як діяти, якщо президент цього не робить – виникає й можливість подібного саботажу роботи Верховної Ради президентом. У цьому випадку – на користь третіх осіб, які вже встигли непогано “зекономити”.