Про що насправді йдеться у рішенні Європейського суду, яким Україну нібито визнано винною в одеській трагедії 2 травня

Нещодавно ЄСПЛ оприлюднив рішення у справі “В’ячеславова та інші проти України”, у якому йдеться про протести 2 травня 2014 року в Одесі. Тоді вуличне протистояння між проєвропейськими активістами та учасниками проросійських акцій “за федералізацію” завершилося вбивством двох проєвропейських активістів та пожежею в будинку профспілок, в якій загинули та отримали опіки кількадесят учасників проросійського мітингу. Рішення ЄСПЛ щодо тих подій викликало ряд повідомлень про те, що Суд нібито визнав винною Україну в їхній загибелі. 

Такий висновок є не точним, хоча б тому, що у справі “В’ячеславова та інші проти України” на одному боці виступали обидві сторони того протистояння (здебільшого родичі учасників). На перший погляд, це може здатись дивним (хоча ЄСПЛ окремо зауважив, що політичні погляди заявників не є критерієм для оцінок в цій справі), але варто враховувати, що ЄСПЛ оцінює порушення норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод країнами-учасницями, а не винуватість в тому сенсі, який ми маємо на увазі в кримінальному процесі.

Розглядаючи заяву, ЄСПЛ приділив значну увагу контексту подій та кілька разів зауважив, що втручання Російської Федерації у внутрішню політику України та анексія Криму стали передумовою протистояння. Також Суд зауважив, що російська пропаганда докладала значних зусиль для роздмухування протистояння, а ряд посадових осіб чиї дії або бездіяльність перебували у безпосередньому причинно-наслідковому зв’язку з тими подіями, згодом виїхали до Росії. Загалом, Росія чи проросійські сили згадуються близько 70 разів на 106 сторінках рішення.

При цьому, Російська Федерація не була стороною в цій справі, відтак висновки ЄСПЛ щодо ролі РФ у загибелі учасників обох акцій 2 травня (проєвропейської та проросійської) не були продовжені в резолютивній частині цього рішення. Це слід враховувати, оцінюючи його зміст – жодної формальної можливості встановити відповідальність РФ у Суду не було.

Також суд зауважив, що ряд місцевих чиновників, чиї дії та бездіяльність призвели або вплинули на загибель людей в Одесі, не були видані Росією на запити українського слідства, що ускладнило належне розслідування та притягнення винних до відповідальності, що мало вплив на факт порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Право на справедливий суд).

Що стосується України, то ЄСПЛ вирішив, що такі фактори дають підстави говорити про порушення статті 2 (Право на життя) Конвенції: 

1. Поліція Одеси не вжила достатніх заходів для уникнення сутичок та загибелі людей (варто зауважити, що тодішній керівник одеського ГУ МВС Дмитро Фучеджі був одним з тих, хто втік до Росії).
2. Не було вжито належних та своєчасних заходів для гасіння пожежі в будинку профспілок (тодішній керівник одеського ДСНС Володимир Боделан, який перешкоджав своєчасному виїзду спецтехніки на місце пожежі, у 2016 році також виїхав до РФ, хоча до того він не був фігурантом кримінальних проваджень).
3. Місцева влада ймовірно свідомо знищила ряд доказів під виглядом прибирання на місці подій.
4. Окремо Суд зазначив про безпідставну затримку з боку української влади у передачі тіла батька заявниці для поховання.

З огляду на перелічені обставини Суд дійшов до висновку, що з боку української влади було вжито недостатньо заходів для запобігання трагедії, а також неналежно проведено розслідування тих подій, внаслідок чого винних не було притягнуто до відповідальності. 

При цьому Суд відхилив твердження заявників про те, що з боку України були допущені порушення статті 3 (Заборона катування) Конвенції, зауваживши, що окрім об’єктивних страждань, яких може завдати загибель близької людини, в діях української влади не було ознак будь-яких зумисних намірів на спричинення додаткових страждань заявникам.

Суд також постановив виплатити компенсацію для заявників (розміром €12 000, €15 000 та €17 000 на сім’ю або людину), що є значно меншим від їхніх вимог (від €30 000 до €100 000). Одна заявниця не вимагала виплати компенсації за завдану їй шкоду і Суд вирішив, що за таких підстав немає причин для самостійного визначення певної суми.

У підсумку – рішення ЄСПЛ у справі “В’ячеславова та інші проти України” слід сприймати не як доказ безпосередньої винуватості української влади у подіях 2 травня 2014 року в Одесі, а радше як аналіз обставин, які зумовили можливість настання тих подій та перешкодили їх належному розслідуванню. 

ЄСПЛ у своєму рішенні посилався на ряд міжнародних документів, які підтвердили провідну роль Росії у сутичках та загибелі людей в Одесі. Тому в цьому сенсі жодних змін щодо міжнародної оцінки російсько-українського конфлікту, який охоплює події поза часовими та фактичними межами російсько-української війни, рішення Суду не спричинить.

Однак Україні слід врахувати висновки ЄСПЛ в контексті ряду інших подій, зокрема розслідування вбивств учасників Революції гідності, судові провадження щодо яких тривають досі, а деякі вже закриті за закінченням строків давності. Адже неможливість належного притягнення винних до відповідальності в Україні призведе до появи аналогічних рішень ЄСПЛ і в цих справах.