Посилання на вебсайт від роботодавця не дає змоги встановити, що вакантні посади доведені до відома працівника: позиція ВС

3 Квітня, 2024 в 13:23

За посилання на вебсайт неможливо достеменно встановити, які саме вакансії на той період перебували на вказаному відповідачем інтернет-ресурсі, чи були там усі наявні в той час вакантні посади, чи ознайомлювався позивач із зазначеним переліком вакансій і чи мав позивач узагалі доступ до вказаного інтернет-ресурсу

Відповідно до ч. 2 ст. 83 Цивільного процесуального кодексу України передбачається, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Докази є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Доказами у цивільному процесі можуть бути:

  1. письмові, речові та електронні докази;
  2. висновки експертів;
  3. показаннями свідків.

Письмові докази — це будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Речові докази — це предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

Висновок експерта — це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.

Визнання доказу недопустимим — це не обов’язок, а право суду. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Крім того, суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

Так, при звільненні працівника у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України) посилання роботодавця на інтернет-ресурс і зазначення, що працівник може ознайомитися з актуальним списком вакантних посад та обрати посаду відповідно до спеціальності, кваліфікації і досвіду за відповідним посиланням, не є належним доказом виконання роботодавцем своїх обов’язків, передбачених ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, щодо працевлаштування працівника.

Відповідний висновок з метою забезпечення єдності судової практики зробила Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у Постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21 (провадження № 61-13363сво23), розглянувши справу за позовом працівника, звільненого на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням штату, про поновлення на роботі.

Відповідно до обставин справи позивач перебував у трудових відносинах із банком. Банк направив працівнику повідомлення про його наступне вивільнення через скорочення штату внаслідок проведення реорганізації та запропонував йому розглянути список вакантних посад, розміщений на вебсайті установи.

Районний суд задовольнив позов, а суд апеляційної інстанції змінив це рішення в частині розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Розглянувши справу, ОП КЦС ВС зауважила, що за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав обов’язок щодо працевлаштування працівника, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з’явилися на підприємстві протягом усього періоду та існували на день звільнення.

Посилання роботодавця на інтернет-ресурс і зазначення, що працівник може ознайомитися з актуальним списком вакантних посад та обрати посаду відповідно до спеціальності, кваліфікації і досвіду за відповідним посиланням, не є належним доказом виконання відповідачем своїх обов’язків, передбачених ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, оскільки неможливо достеменно встановити, які саме вакансії на той період перебували на вказаному відповідачем інтернет-ресурсі, чи були там усі наявні в той час вакантні посади, чи ознайомлювався позивач із зазначеним переліком вакансій і чи мав позивач узагалі доступ до вказаного інтернет-ресурсу. Тому посилання роботодавця на інтернет-ресурс не дає змоги встановити, що вакантні посади (інша робота) були доведені до відома працівника.

Окрім того, обґрунтованими є висновки судів про те, що пропозиція працівнику, вивільнюваному на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, працевлаштуватися на загальних умовах на роботу в новоствореному підрозділі суперечить змісту ст. 49-2 КЗпП України.

  • Процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (зокрема текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК), який, своєю чергою, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК).
  • 1 січня 2024 року набрав чинності Закон України від 09.08.2023 № 3295-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства про захист економічної конкуренції та діяльності Антимонопольного комітету України». Законом внесено зміни, зокрема, до Господарського процесуального кодексу України.
  • Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі № 569/4466/23 (провадження № 61-6986св23) дотримується позиції, що при зверненні з заявою про визнання фізичної особи недієздатною вимога про необхідність подавати разом із заявою докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, не повинна застосовуватися.
  • Фахівці Господарського суду Волинської області акцентували, що з 1 січня 2024 року відповідно до законів «Про судовий збір» і «Про Державний бюджет України на 2024 рік» змінюються ставки судового збору.
  • Виконавче провадження в Україні — виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
  • Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі № 569/4466/23 (провадження № 61-6986св23) дотримується позиції, що при зверненні з заявою про визнання фізичної особи недієздатною вимога про необхідність подавати разом із заявою докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, не повинна застосовуватися.
  • Як визначено статтею 81 Земельного кодексу України, громадяни набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.