Поділ майна при розлученні: чи обов’язково порівну?

Спільна сумісна власність подружжя – майно, яке набуте подружжям за час шлюбу (або під час спільного проживання однією сім’єю), крім речей індивідуального користування

Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції роз’яснює питання поділу майна при розлученні.

Майнове питання все ж постає перед більшістю пар після прийняття рішення про розірвання шлюбу. І, слід зауважити, що досить поширена думка про обов’язковий розподіл «порівну» – дещо хибна.

Статтею 69 Сімейного кодексу України закріплено право чоловіка та дружини на поділ майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, і такий поділ можливо здійснити без розірвання шлюбу. Поділ може здійснюватись за взаємною згодою шляхом укладення договору про поділ майна подружжя або в судовому порядку.

За загальним правилом майно, яке було набуте подружжям під час шлюбу, належить їм обом на праві спільної сумісної власності, навіть з урахуванням того, що один з подружжя не заробляв на придбання тих чи інших речей.

Спільна сумісна власність подружжя – майно, яке набуте подружжям за час шлюбу (або під час спільного проживання однією сім’єю), крім речей індивідуального користування.

Частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними, шлюбним договором або не збільшено судом.

Суди дуже рідко відходять від цього принципу збільшення частки, позаяк потрібно мати реальні докази того, що чоловік або дружина взагалі не працювали та не намагались працювати під час шлюбу, зловживали спиртними напоями, вчиняли сварки або вчиняли правочини щодо спірного майна без згоди іншого подружжя.

Майно, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі. Водночас суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя.

Наразі українське законодавство передбачає перелік майна, яке не підлягає поділу. Серед них:

• майно, отримане до шлюбу;
• спадкове майно або майно, одержане від дарування;
• житло чи земельна ділянка, набуті внаслідок приватизації;
• речі, придбані за особисті кошти під час шлюбу;
• особисті речі, зокрема коштовності;
• премії та нагороди за особисті заслуги;
• відшкодування за втрату або пошкодження майна;
• виплати за страхування життя та здоров’я.

Також, суд може визнати майно, набуте під час проживання подружжя окремо, особистою власністю дружини або чоловіка в разі фактичного розриву шлюбних відносин.

Окремо варто акцентувати, що відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України, якщо чоловік та жінка проживають однією сім’єю, але не перебувають в шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачене письмовим договором укладеним між ними.

Майно, придбане подружжям у цивільному шлюбі за спільні кошти, зазвичай оформлюється на когось одного з подружжя, що відіграє дуже важливу роль.

Майно, оформлене на одного з учасників вільних відносин, є виключно його майном, оскільки факт проживання сім’єю не встановлений і все майно є приватною власністю особи, яка є набувачем майна. Інша сторона позбавлена права на це майно, якщо в судовому порядку не доведе, що воно є спільною власністю.

Звернення до суду про поділ спільного майна «цивільного подружжя» здійснюється в порядку подання позовної заяви до суду та має певні особливості:

• необхідність довести суду факт проживання однією сім’єю;
• довести суду, що майно, набуте в період цивільного шлюбу є спільною сумісною власністю;
• переконати суд у необхідності поділу майна відповідно до вимог чинного законодавства, що регулюють спільну сумісну власність подружжя.

Тому, при поданні позову про поділ спільного майна «цивільного подружжя» обов’язково необхідно ставити ще одну вимогу про встановлення факту проживання однією сім’єю.

Раніше ми розглянули питання розірвання шлюбу — як процесу розірвання подружнього зв’язку. Слід відрізняти від визнання шлюбу недійсним (тобто таким, що від початку не мав законної сили, підстав, був складений з порушенням норм закону). У більшості країн вимагає участі уповноважених осіб: наприклад, суду, де встановлюються поділ майна, опіка над дітьми, порядок їх відвідування, аліменти та суміжні питання.

• Станом на 15 грудня 2023 року в реєстрі нараховувалося 192 150 боржників по аліментах, свідчать дані з Єдиного реєстру боржників.
• Прожитковий мінімум на одну особу з розрахунку на місяць встановлено єдиний на весь 2024 рік.
• Законодавством передбачено заходи примусового виконання рішень, які застосовуються до боржника за несплату аліментів.
• Злісне невиконання обов’язку зі сплати аліментів, коли платник виправдовує це відсутністю роботи – позиція ККС.