“План Трампа”з точки зору українського законодавства і реальності

Чергове коло миротворчої активності президента США та поява у медіа пунктів нібито плану завершення війни в Україні викликали бурхливі обговорення про те, наскільки прийнятними є ці умови. І хоч говорити про будь-яку угоду сьогодні є дуже передчасним (хоча б тому, що Росія не демонструє згоди її укласти), варто розглянути як ті чи інші пункти анонсованого “мирного договору” будуть втілені в життя на практиці. Адже підписання та ратифікація угоди є лише початком.

Для аналізу “плану Трампа” скористаємось тими пунктами, які оприлюднило американське видання Axios (хоча в адміністрації Трампа припускають, що деякі пункти можуть змінитись після переговорів України та США).

1. Підтвердження суверенітету України.

Вочевидь йдеться про те, що підписанти визнають суверенітет України, однак цей факт і не заперечувався. Між Україною та РФ досі діє Алма-Атинська декларація від 21.12.1991, в якій країни-підписанти визнали суверенітет і наявні на той час кордони одна одної. Що не завадило Росії анексувати частини території України у 2014 та 2022 роках.

2. Всеосяжна угода про ненапад між Росією, Україною та Європою. Всі суперечності останніх 30 років вважатимуться врегульованими.

Перш за все – що таке “Європа” у цьому контексті? Це Європейський союз, чи всі країни, які географічно розташовані у Європі?

Крім того, подібна угода між Україною, Росією та Великою Британією вже існує – вона називається Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5.12.1994 (Будапештський). За його умовами РФ, серед інших, зобов’язалась поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, а також утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Крім того, що означає “всі” суперечності? Питання українсько-польських відносин чи належність Миколи Гоголя до української чи російської літератури теж врегулюються? Подальші коментарі мабуть зайві.

3. Росія не вдиратиметься у сусідні країни, а НАТО не розширюватиметься далі.

Окрім очевидних зауважень з попередніх пунктів цей потребуватиме одностайної підтримки від усіх членів НАТО, включно зі скасуванням рішення Бухарестського саміту НАТО 2008 року, яким зафіксовано незворотність курсу України до членства в Альянсі. Від  України ж очікується внесення змін до преамбули та статей 85, 102, 116 Конституції України. Такий законопроєкт має бути поданий президентом або 150 народними депутатами та схвалення 226 і 300 нардепами послідовно на двох чергових сесіях Верховної Ради.

4. Між Росією та НАТО за посередництва США буде проведено діалог для розв’язання всіх безпекових питань та створення умов для деескалації з метою забезпечення глобальної безпеки та розширення можливостей для співпраці й майбутнього економічного розвитку.

Не стосується України напряму, але потенційно вплине на нас з огляду на те, що Росія продовжує вважати усі колишні республіки СРСР своєю зоною впливу.

5. Надійні гарантії безпеки для України.

Американські медіа спекулюють на тому, що ці гарантії дорівнюватимуть за змістом статті 5 Північноатлантичного договору. Ця стаття звучить так: “Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх: і, відповідно, вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них, реалізуючи своє законне право на самооборону, підтверджене Статтею 51 Статуту ООН, надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні”. 

Попри поширене уявлення, 5 стаття не передбачає негайної військової відповіді на агресію. Такий варіант є можливим, але не обов’язковим. Фактично ж 5 стаття має на увазі, що саме США, як найбільша ядерна держава світу і виступить на боці жертви агресії. Однак сьогодні політика США значно відрізняється від тієї, яка проводилась у момент укладення Північноатлантичного договору – навіть щодо дійсних членів НАТО, відтак його чи прирівняні до нього гарантії більше не можуть вважатися надійним захистом від агресії – принамні до зміни президента США.

6. Обмеження чисельності української армії до 600 000 осіб.

Чисельність ЗСУ регулюється нормами пункту 22 статті 85 Конституції України, статті 4 закону “Про Збройні Сили України” та законом “Про чисельність Збройних Сил України”. Останній передбачає, що чисельність ЗСУ не перевищує 261 000 осіб, у тому числі 215 000 військовослужбовців, а в особливий період збільшується на кількість особового складу, призваного на військову службу на виконання указів Президента України про мобілізацію. Станом на січень 2025 року чисельність ЗСУ становила 880 тисяч осіб. 

Відтак, у випадку нової агресії РФ, Україна змушена буде захищатися з армією, утричі меншою за нинішню, враховуючи жорстку нестачу особового складу, яка існує на цей час.

7. Україна закріпить у своїй Конституції, що ніколи не приєднається до НАТО, а НАТО внесе до свого статуту, що ніколи не прийме Україну до Альянсу.

Цікаво те, що та сама умова вже згадувалась під номером 3 цього списку. Окрім того, що повторення цієї вимоги саме по собі заслуговує на увагу, а сам повтор є нехарактерним для завершеного і парафованого документа, додати тут нічого, крім описаного у п. 3.

8. Війська НАТО не розміщуватимуться на території України.

Цей пункт фактично вже закріплений у статті 17 Конституції України, яка забороняє розміщення на території України іноземних військових баз, за винятком уточнення саме щодо НАТО. Втім, виникає також питання щодо розміщення військ країн НАТО для проведення спільних навчань, адже це суттєве обмеження українського суверенітету. 

Ну й те, що не існує ніяких “військ НАТО”, лише війська окремих країн, які можуть діяти в рамках структур НАТО, вкладається в загальний тон документу, який сформульований вкрай непрофесійно.

9. Європейські винищувачі будуть розміщені у Польщі.

Те ж саме, що в попередньому пункті – про які саме винищувачі йдеться – ті, що належать країнам Європи і які й так не розміщені в Україні, чи ті, що передані Україні і належать ЗСУ – і тоді Україна фактично залишається без авіації, що є навіть більшою проблемою, ніж обмеження чисельності ЗСУ. Фактично, це є “демілітаризацією” України, як того вимагала Росія ще у 2022 році.

Якщо йдеться про другий варіант, тоді Польща має бути стороною угоди і надати офіційний дозвіл на розміщення українських систем озброєння на власній території. Це очевидний для будь-якого юриста чи політика аспект, який ніяк не окреслений у “плані”.

10. Гарантії США (відшкодування за надані гарантії та умови їхнього відкликання).

Один з найбільш “загадкових” пунктів, який фактично означає, що США отримають негайну та безпосередню вигоду від самого укладення цієї угоди, а також зможуть самоусунутись від виконання наданих гарантій, посилаючись на пункт “якщо Україна вдереться до Росії, вона втратить гарантії”.

Щодо пункту “якщо Росія вдереться в Україну, окрім рішучої скоординованої військової відповіді, будуть відновлені всі глобальні санкції, а визнання нових територій та інші переваги цієї угоди буде скасовано” виникають очевидні запитання – то США таки гарантують військову відповідь Росії у разі поновлення агресії? Це не розкривається в опублікованому документі. А також – якщо йдеться про відновлення глобальних сакцій, то очевидно, що учасниками угоди мають бути всі країни та структури, які й запроваджували ці санкції, інакше цей пункт є нікчемним.

Також викликає запитання пункт “якщо Україна безпричинно випустить ракету по Москві чи Санкт-Петербургу, гарантії безпеки визнаються недійсними” – тобто, бити по Воронежу чи Енгельсу можна, лише Москву і Петербург не чіпати?

11. Україна може стати членом ЄС та отримати короткостроковий преференційний доступ до європейського ринку на час, поки це питання буде розглядатись.

Очевидне запитання – чи є одностайне рішення ЄС про прийняття України, а до того – надання преференційного доступу до ринку ЄС? Якщо цього рішення немає (а його немає і його блокує передусім Угорщина, а також Польща та ще деякі країни), то цей пункт нікчемний і ніяк не залежить ні від США, ні від Росії.

12. Глобальний пакет заходів із відновлення України.

Цей пункт включає цілий перелік заходів економічної співпраці між Україною та США, однак не містить головного – зобов’язань з боку США чи інших держав та структур щодо фактичного надання інвестицій. Іншими словами, йдеться виключно про обіцянки без будь-яких конкретних кроків.

13. Зняття санкцій та повернення РФ до світової економіки.

Пункт передбачає поступове зняття санкцій та надання Росії доступу до західних ринків. Жодних вимог до України не висувається, однак цей пункт фактично передбачає легалізацію окупації територій України в міжнародному праві, оскільки значна частина санкцій накладена внаслідок окупації Криму Росією.

14. Використання заморожених активів РФ.

Як і в попередніх пунктах – передбачається, що згода на вилучення коштів, які перебувають у розпорядженні Бельгії та формально належать Росії – вже отримана, що не так. 

При цьому на Європу (знову ж таки – що таке “Європа” у цьому сенсі) покладається обов’язок додати ще 100 мільярдів доларів на проєкти, якими управлятимуть США і вони ж отримають 50% коштів від доходів, а частину коштів інвестують в американо-російський спільни фонд. Загадкою залишається те, навіщо “Європі” на це погоджуватись.

15. Створення спільної американсько-російської робочої групи з питань безпеки для сприяння виконання і забезпечення дотримання всіх умов угоди.

Фактично цей пункт є прихованою відмовою України від власного суверенітету з передачею його США та РФ, оскільки про участь України не згадується. Вочевидь мається на увазі, що українська влада (ця, чи наступна) зобов’язується виконати будь-які узгоджені цією робочою групою вимоги.

16. РФ на законодавчому рівні закріпить політику ненападу на Європу та Україну.

Ще одне повторення уже наявних умов. В російському законодавстві досі є нормативно-правові акти, які закріплюють визнання суверенітету і територіальної цілісності України, що не завадило Росії анексувати частину наших територій у 2014 та у 2022 роках – включно з тими, які Росія фактично не окупувала.

17. США та РФ домовляться про продовження терміну дії договорів про нерозповсюдження та контроль над ядерною зброєю, зокрема Договору скорочення стратегічних наступальних озброєнь.

Незрозуміло, який стосунок цей пункт має до України з огляду на закріплений без’ядерний статус, якого Україна дотримується.

18. Україна погоджується залишатися без’ядерною державою відповідно до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Україна і не заявляла про наміри змінити без’ядерний статус і не має реальних можливостей здійснити це в осяжній перспективі. Водночас, через недосконалість документу та пункт про американо-російську групу з контролю за виконанням цієї угоди, існує ризик, що Росія вимагатиме доступу до певних стратегічних об’єктів України, мотивуючи це контролем за дотриманням цього пункту.

19. Запорізьку атомну електростанцію буде введено в експлуатацію під наглядом МАГАТЕ, а вироблену електроенергію розподілятимуть між Росією та Україною порівну – 50/50.

З точки зору Росії, ЗАЕС розташована на суверенній території РФ, відтак будь-який контроль, нагляд та розподіл ресурсів від неї є посяганням на сувереніте Російської Федерації. Згода на це створює загрозу майбутнього кримінального переслідування для тих функціонерів російської влади, які будуть залучені до укладення цієї угоди, відтак неочевидно, навіщо Росії погоджуватись ділитись тим, що вона і так має, та ще й з далекосяжними ризиками.

З боку ж України цей пункт вимагатиме внесення відповідних змін до Конституції, зокрема розділу І “Загальні засади” в частині поширення суверенітету на всю територію України. Такі зміни можуть бути запропоновані президентом або 300 нардепами і можуть набути чинності лише після всеукраїнського референдуму. Вочевидь припускається, що Росія погодиться ризикнути, і зупинить бойові дії на декілька місяців чи років, або ж Україна зможе провести референдум в умовах щоденних обстрілів.

20. Обидві країни зобов’язуються реалізувати освітні програми в школах і суспільстві, спрямовані на сприяння взаєморозумінню, толерантності до різних культур та подолання расизму й упереджень, зокрема уся нацистська ідеологія та пов’язана з нею діяльність мають бути відкинуті та заборонені.

Окрім очевидного рефрену з “цілями СВО” щодо “денацифікації”, привертає увагу питання пункт щодо расизму – про які саме раси йдеться, враховуючи, що українці і росіяни належать до однієї? Крім того, в Україні ще до повномасштабного вторгнення РФ діяло законодавство про заборону нацистської ідеології, яке зберігає чинність. Відтак виникає питання – про яку саме “нацистську ідеологію” йдеться, з точки зору США?

Цей пункт також вимагає від РФ змінити власні освітні програми, тобто обмежує її суверенітет, що повертає нас до застережень, висловлених у попередньому пункті – якщо Росія не вважає себе такою, що програла війну, що змусить її погодитись на подібні умови?

21. Визнання Криму, Донецької та Луганської областей де-факто російськими, замороження лінії зіткнення в Херсонській та Запорізькій областях, відмова Росії від окупованих територій в інших областях.

Перш за все – Крим, Донецька і Луганська області і так є де-факто російськими, бо їх контролює російська армія і ніякого додаткового визнання не потребує. А інші території України, які записані в російській конституції, російська армія захопити наразі не може.

Знову ж таки, з точки зору РФ, Крим, Донецька, Луганська, Запорізька та Зерсонська області є такою ж суверенною територією РФ, як і Курська, Тверська чи Московська. Формальна відмова від цих територій означає посягання на територіальну цілісність РФ, з точки зору російського права, що створює загрозу кримінального переслідування як самого Путіна, так і його оточення у разі змін в балансі влади в Росії – наприклад, якщо наступник Путіна зіткнеться з кризою і потребуватиме винних, щоб покласти відповідальність за кризу на них.

Відтак згода на подібні умови можлива тільки тоді, коли Росія опиниться перед загрозою неминучого краху держави внаслідок обвалу економіки через воєнний тягар. І навіть в таких умовах просте припинення бойових дій без будь-яких формальних домовленостей є більш пріоритетним виходом для російської влади, ніж підписання собі вироку.

З боку ж України подібне визнання матиме схожі наслідки, і якщо нардепи мають конституційний імунітет, то у президента такого немає, тобто підписуючи фактичну відмову від контролю над частиною українських територій Володимир Зеленський ризикує стати об’єктом кримінального переслідування – як він сам вчинив щодо свого попередника через значно невинніші речі.

22. Після узгодження майбутніх територіальних домовленостей РФ та Україна зобов’язуються не змінювати їх силовими методами. Будь-які гарантії безпеки не застосовуватимуться у разі порушення цього зобов’язання.

Чергове повторення вже наявних пунктів з тією відмінністю, що йдеться про “узгодження” територіальних домовленостей – при тому, що вони вже зазначеній у цій же угоді. При цьому є важливий нюанс – незалежно від того, хто саме вдасться до сили для зміни територіальних домовленостей, скасовуються лише гарантії безпеки (які передбачені лише для України), але не запроваджуються санкції (проти Росії).

23. Росія не перешкоджатиме Україні використовувати річку Дніпро для комерційної діяльності, а також будуть досягнуті домовленості про вільне транспортування зерна Чорним морем.

Пункт повертає нас до “зернової угоди”, укладеної за посередництва Туреччини і порушеної Росією, після чого Сили оборони України вжили власних заходів щодо забезпечення коридору для транспортування зерна. Однак якщо йдеться про мирну угоду, то виникає запитання – про які домовленості може йтись в умовах припинення бойових дій? Транспортні маршрути не пролягають через територіальні води РФ, українські порти не перебувають під контролем Росії.

Видається, що пункт має на меті вирішити проблему, яку сам і створює.

24. Створення гуманітарного комітету для вирішення неврегульованих питань – обмін полонених і тіл загиблих, повернення цивільних заручників і викрадених Росією дітей, возз’єднання сімей, полегшення страждань жертв конфлікту.

У цьому пункті привертають увагу два аспекти. Перший – повернення дітей, примусово вивезених до Росії. Багато з них уже набули (примусово) російського громадянства або були всиновлені. Виконання цього пункту вимагатиме видворення громадян РФ за мері Росії, всупереч російському законодавству, та скасування процедур усиновлення – що фактично є визнанням незаконності обох процесів. Малоймовірно, щоб Росія погодилась виконати щось подібне, в кращому разі можна розраховувати на дуже вибіркове виконання цього пункту.

Другий же аспект ще цікавіший – оскільки бойові дії частково відбувались і на території РФ (наступ на Курщині, удари по військових та інфраструктурних об’єктах), то за умовами цього пункту росіяни так само зможуть претендувати на якусь компенсацію, як і українці, які стали жертвами російської агресії. Вочевидь таку компенсацію має виплатити Україна, оскільки проєкт угоди не передбачає жодних фондів та донорів для цього. Відтак, Верховній Раді доведеться внести відповідну статтю витрат в наступні закони про державний бюджет України.

25. Україна проведе вибори через 100 днів.

Статтею 78 Виборчого кодексу України передбачено, що позачергові вибори Президента України відбуваються в останню неділю 90-денного строку з дня їх призначення ВР, а статтею 20 – що рішення щодо призначення виборів ухвалюється не пізніше місяця з дня припинення воєнного стану. Схожим чином унормовано порядок проведення позачергових виборів Верховної Ради України – через 60 днів після оприлюднення відповідного указу президента. 

Відтак, теоретично існує можливість виконання цього пункту угоди, за однієї умови – Росія погодиться на припинення вогню в день її укладення і дотримуватиметься його впродовж наступних 100 днів. Проблема лише в тому, що наразі Росія не погоджується на жодне припинення вогню до виконання її умов – які перевищують навіть ті, що описані в цьому плані.

26. Усі сторони, залучені до цього конфлікту, отримають повну амністію за свої дії під час війни та погодяться не висувати жодних претензій і не розглядати жодних скарг у майбутньому.

Амністія в Україні оголошується спеціальним законом, в межах та на умовах, визначених законом України “Про застосування амністії в Україні”. Останній передбачає ряд винятків, до яких амністію не може бути застосовано – засуджених до довічного позбавлення волі; засуджених за злочини проти основ національної безпеки України, терористичний акт, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; засуджених за злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб; засуджених за умисне вбивство, катування тощо – майже весь спектр злочинів, вчинених російськими солдатами в Україні. 

Відтак Верховна Рада муситиме проголосувати за виняток у чинному законі саме для російських солдатів, та ухвалити спеціальний закон про амністію для них, а президент має підписати це.

27. Угода має юридично зобов’язуючий характер, а її виконання контролюватиме та гарантуватиме Рада миру на чолі з президентом Дональдом Трампом. За порушення передбачено запровадження санкцій.

Вочевидь, йдеться про утворення ще якоїсь структури, крім уже згаданої американо-російської “робочої групи з питань безпеки для сприяння виконання і забезпечення дотримання всіх умов угоди” – суто для Дональда Трампа і за прикладом структури, утвореної після перемир’я в Газі. 

Ані склад, ані порядок роботи цієї структури в плані не уточнюються, однак видається, що її рішення матимуть обов’язкових характер і для України, і для Росії, що повертає нас до питання згоди РФ з обмеженням її суверенітету, оскільки там не вважають, що програли війну.

28. Після того як усі сторони погодяться з цим документом, перемир’я набуде чинності негайно після відведення військ обох сторін на узгоджені позиції для початку виконання угоди.

Окрім того, що план не містить жодних даних про те, куди саме чиї війська слід відводити, втілення цього пункту очікує вся перелічена вище сукупність проблем з попередніми пунктами.

На додачу, Росія послідовно відмовляється від припинення вогню до укладення угоди, однак не погоджується на жоден з запропонованих варіантів мирної угоди, крім власних. Відтак виникає найголовніша проблема – президенту США потрібне якомога швидше припинення вогню, а Росії потрібно продовжувати війну до моменту, коли Україна погодиться на всі її (а не Трампа) вимоги. Якимось чином “план Трампа” (а фактично – Віткоффа) виявився значно ближчим до позиції Путіна, ніж до позиції Трампа.

 

Підсумовуючи все перелічене можна ще дуже багато сказати як про зміст цього плану, так і про перспективи його втілення в існуючому вигляді. Однак найкраще про “план Трампа” уже сказав один з європейських чиновників, коментуючи ідею одержання США доходів від заморожених в ЄС російських грошей: “Віткоффу потрібен психіатр”.