Підпорядкування місцевого самоврядування президенту – про що говорить кейс Труханова

Володимир Зеленський, коментуючи рішення про позбавлення громадянства України мера Одеси Геннадія Труханова, пояснював свій крок наміром позбавити Одесу від російського впливу. Хронологічно це рішення збіглося з катастрофічною повінню в Одесі, яка призвела до загибелі людей і значних збитків. Таким чином президент України опинився у виграшній політичній ситуації – не маючи змоги показати результати у своїй конституційній зоні відповідальності – обороні та зовнішній політиці, він скористався перевіреним методом, щоб посилити власні позиції всередині країни.

Боротьба з російським впливом Труханова не у 2022 році, коли існував реальний ризик висадки російського десанту в Одесі, а в 2025 – коли російський десант, який призначався для Одеси, давно доїли здичавілі собаки під Покровськом – виглядає…не дуже переконливо. Особливо враховуючи те, що і вся Одеса, і Володимир Зеленський знали про російський паспорт Труханова ледь не десять років, але виходить, що президент достатньо довіряв Труханову у 2022 році, щоб не створювати в Одесі військову адміністрацію – і різко втратив цю довіру восени 2025.

Історія з паспортом Труханова заслуговує на увагу одразу з двох причин. Перша, абсолютно анекдотична – СБУ, як стверджують журналісти видання The Insider та співзасновник видання Bellingcat Христо Грозєв, опублікувала паспорт нібито Труханова, але з ознаками підроблення, до того ж – з орфографічними помилками. Оригінальний документ з такими реквізитами дійсно існує, але належить громадянці РФ, яка не має стосунку до мера Одеси. Ситуація є божевільною ще й тому, що навіть Труханов не заперечує, що його російський паспорт існував – просто це не той документ, який показала СБУ.

Попри комічність ситуації, це дуже небезпечний епізод – якщо цей провал не потягне за собою наслідків для винуватців, то це стане трендом – ”російські паспорти” “знаходитимуть” у кожного, хто так чи інакше не влаштовує владу. А вже до позбавлених громадянства можна застосувати санкції, арештувавши і конфіскувавши активи. Навіть дивно, що “російський паспорт” раптово не з’явився у Петра Порошенка перед запровадженням санкцій, тому довелось запроваджувати їх з такими порушеннями, що та сама СБУ відмовилась брати в цьому участь.

Друга причина, через яку кейс Труханова заслуговує на увагу, це обставини набуття ним російського громадянства. Це відбулось у 1992 році, коли Труханов проходив службу в російській армії – і, як би це не звучало у 2025 році, саме це є проблемою для Володимира Зеленського. Річ у тім, що формулювання статті 19 закону “Про громадянство України” є дуже чітким – підставою для втрати громадянства України є добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття. Добровільне – за власною заявою, на цьому окремо акцентовано в цій статті.

Річ у тім, що на той час, і для військовослужбовців російської армії зокрема, набуття громадянства не було добровільним – це відбувалось за фактом перебування на військовій службі, чи постійного проживання на території Росії. Такий самий механізм діяв і в Україні – згідно з законом “Про громадянство України” 1991 року, до громадян України автоматично зарахували всіх громадян колишнього СРСР, хто постійно проживав в Україні станом на 24 серпня і 13 листопада (дата набрання законом чинності) 1991 року, а також осіб, які не проживали в Україні станом на ці дати, але до кінця 2004 року подали відповідну заяву і народились або постійно проживали в Україні раніше.

Ця версія має підтвердження і в російських судових та міграційних реєстрах. У 2017 році Труханов, вимагаючи від російського суду скасувати його російський паспорт, наполягав, що ніколи не звертався з заявою про набуття громадянства РФ. Тоді ж суд встановив, що в російських державних структур немає жодних даних про таке звернення. Єдиним, що вдалось достеменно дізнатись в ході того процесу – що в 1992 році Труханов мав прописку в гуртожитку в Московській області, і що його російський паспорт був виданий на заміну паспорта радянського. Ну і те, що принаймні в частині російських баз він вважається громадянином України.

Відтак виходить цікава історія – російський паспорт Труханову видали, ймовірно, автоматично, як військовослужбовцю російської армії та власнику прописки на території РФ (постійне проживання). На той час в Росії вимагалось подати не заяву про набуття громадянства, а заяву про відмову від такого, якщо людина постійно проживала в РФ, але не хотіла ставати її громадянином. 

Також імовірно, що цей паспорт ніяк не заважав Труханову аж до 2017 року, коли з’явився ризик втратити посаду. Тоді Труханов скористався специфікою пострадянського регулювання, щоб відмовитись від російського паспорта у суді, тим самим знівелювавши норму підпункту “г” пункту 1 частини 1 статті 19 закону “Про громадянство України”, яка передбачає, що набуття громадянства іншої держави з огляду на її законодавство, не вважається добровільним, якщо особа не отримала відповідний паспорт.

Якщо, на додачу до сумнівного паспорта, у СБУ немає заяви Труханова про бажання набути громадянства РФ, датованої 1992 роком, тоді вся конструкція з президентським указом розвалюється і Труханов має всі шанси повернути собі як український паспорт, так і посаду мера Одеси. Особливо, якщо зуміє зіграти на невдоволенні одеситів тим, що Київ втручається у їхнє право на місцеве самоврядування.

Тут варто зробити важливу ремарку – русофільський бекграунд і світогляд Труханова не є предметом дискусії. Це такий же очевидний факт, як і те, що Одеса є вкрай важливим економічним і політичним центром півдня України. І саме цей факт і його похідні (наприклад 16 мільярдів гривень у бюджеті міста), ймовірно і став єдиним суттєвим фактором, який вплинув на рішення президента Зеленського, а зовсім не секрет Полішинеля про паспорт чи погляди Труханова. У якого і без російського паспорта є достатньо скелетів у шафі, щоб цілком законно закінчити його політичну кар’єру.

Труханов є ідеальним противником у боротьбі з місцевим самоврядуванням для централізації влади – на відміну від усунутих раніше мерів Чернігова чи Рівного, у русофільських поглядах Труханова не сумнівається взагалі ніхто. Якщо усунення Володимира Атрошенка з посади мера Чернігова рішенням Яворівського райсуду Львівської області викликало скандал навіть у 2023, на тлі загального єднання та віри в успішне продовження осінніх наступів на Харківщині та Херсонщині, то позбавлення посади Труханова було сприйняте цілком схвально.

Саме тому рішення укріпити вертикаль влади коштом місцевого самоврядування на тлі розмов про завершення війни найближчим часом, до яких долучився і сам президент Зеленський, може здаватись дуже вдалим – для тих, кому життєво необхідно зберегти владу, щоб не переїхати з урядового кварталу на Лук’янівку. 

Проблема лише в тому, що про завершення війни і подальші вибори говорять усі, крім головної дійової особи – президента Росії. Який явно не збирається нічого завершувати. І президенту України варто було б зосередитись на тому російському впливі, який знищує Україну прямо зараз.