Особливості виконання трудових обовʼязків за сумісництвом
Працівники, котрі працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Одначе, не усі види діяльності передбачають варіант додатково оплачуваної роботи
Робота за сумісництвом — виконання працівником, крім основної, додаткової регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.
Згідно з ч.2 статті 21 Кодексу законів про працю України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної та творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Це дозволяє працівникам, крім основного трудового договору, додатково укладати трудові договори (угоди) за сумісництвом.
Відповідно до вимог ст. 102-1 КЗпП та ст. 19 Закону України «Про оплату праці» сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця – фізичної особи.
Види сумісництва
- Зовнішнє сумісництво: робота виконується на іншому підприємстві чи в суб’єкта підприємництва (якщо працівник працює на двох (або кількох) підприємствах, одне з яких є основним місцем роботи, а друге — місцем роботи за сумісництвом). Трудова книжка зберігається на підприємстві за основним місцем роботи працівника.
- Внутрішнє сумісництво: робота виконується на тому самому підприємстві (працівник працює як основний працівник і як сумісник, але роботу за сумісництвом здійснює у вільний від основної роботи час). Трудова книжка зберігається на тому самому підприємстві. У разі внутрішнього сумісництва основною вважається посада з найбільшим обсягом виконуваних робіт порівняно з іншими посадами.
У Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області акцентували, що відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що передбачає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Оплата праці за сумісництвом регулюється КЗпП.
Працівники, котрі працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Водночас, наголошується, що особа не може виконувати свої трудові обов’язки одночасно за основним місцем роботи й місцем роботи за сумісництвом.
Своєю чергою, Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці розповідає, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем – фізичною особою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець – фізична особа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Щодо обмежень працювати за сумісництвом варто зазначити, що зі ст. 102-1 КЗпП виключено норму, що умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, організацій визначає Кабінет Міністрів України, а Кабінетом Міністрів 22 листопада 2022 року (постанова КМУ від 22.11.2022 №1306) визнано такими, що втратили чинність:
- постанову КМУ від 03.04.1993 №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій»,
- постанову КМУ від 04.03.2015 №81 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції»,
- наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.1993 №43 «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій».
Зазначеним нормативними актами, зокрема, встановлювались обмеження щодо тривалості роботи за сумісництвом – не більше чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна була перевищувати половини місячної норми робочого часу.
Так, обмеження щодо тривалості робочого часу на роботі за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій скасовані.
Тоді як Закон України «Про запобігання корупції» зобов’язує застосовувати обмеження щодо роботи за сумісництвом до окремих категорій працівників та визначає умови, коли такі обмеження застосовуються.
Аби такі обмеження в умовах воєнного стану були відповідними та однаковими для всіх, у НАДС надали роз’яснення у Методичних рекомендаціях. З 3.08.2022 набрав чинності Закон №2381-ІХ, яким внесено зміни до Закону №1700-VII та який встановлює особливості застосування обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності у період дії воєнного стану.
Зокрема, Законом №2381-ІХ доповнено новим пунктом 28 розділ ХІІІ «Прикінцеві положення» Закону №1700-VII, у якому визначено, на кого з посадовців на період дії воєнного стану не поширюється обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, встановлене п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону «Про запобігання корупції», та за яких умов.
Особливості застосування обмежень у період дії воєнного стану стосуються лише окремих категорій осіб за одночасного дотримання таких умов:
- заборона працювати за сумісництвом та/або займатись підприємництвом не поширюється лише на державних службовців категорій «Б» та «В» та посадових осіб місцевого самоврядування, посади яких віднесені до четвертої – сьомої категорій (пп. 4.1 п. 4 Роз’яснень);
- вказані особи перебувають у відпустці без збереження заробітної плати або у простої (пп. 4.3 п. 4 Роз’яснень);
- дозволяється отримувати дохід лише від юридичних осіб приватного права або фізичних осіб – підприємців, стосовно яких відповідні державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування протягом останнього року не здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих юридичних осіб або фізичних осіб – підприємців (пп. 4.4 п. 4 Роз’яснень);
- зайняття іншою оплачуваною чи підприємницькою діяльністю слід припинити протягом 15 робочих днів з дня припинення простою або закінчення відпустки (пп. 4.5 п. 4 Роз’яснень).
Також законодавство дозволяє, згідно з ч. 2 ст. 21 КЗпП, встановити колективним або трудовим договором окремі обмеження для роботи за сумісництвом. Встановлення відповідних обмежень обґрунтовується у випадках, коли робота за сумісництвом не може бути поєднана з роботою за основним місцем роботи, веде до надмірного перевантаження і перевтоми працівника, при виконанні важких робіт та робіт зі шкідливими й небезпечними умовами праці та з урахуванням інших умов.
Наприклад: водій транспортних засобів, працюючи за основним місцем роботи за підсумованого обліку робочого часу 10 годин, вирішив працювати водієм на іншому підприємстві у нічну зміну. Цілком очевидно, що таке рішення працівника може становити загрозу не лише для його власного здоров’я, однак також створює небезпеку для інших.
Приймаючи рішення про укладення трудового договору про роботу за сумісництвом, сторонам трудового договору варто детально обговорити та визначити всі умови, об’єктивно оцінити можливості працівника виконувати роботу без ризику створення загрози для безпеки і здоров’я на робочому місці, а також завдання шкоди здоров’ю працівника або інтересам виробництва.
- Згідно зі статтею 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” право на призначення пенсії за віком мають чоловіки та жінки після досягнення 60, 63 або 65 років.
- На що вплинуть нові розміри мінімальної зарплати та прожиткового мінімуму: роз’яснення ДПС.
- З 1 грудня митне оформлення гуманітарної допомоги, а також товарів військового призначення та подвійного використання, що ввозяться як гуманітарна допомога, здійснюватиметься за новим порядком.