Обмеження НБУ на перекази з картки на картку є перекладанням відповідальності зі злочинців на всіх українців

Рішення Національного банку України про запровадження обмежень на Р2Р-перекази (між картками) сумою 100 000 гривень і 30 вихідними платежами на місяць, викликало очікувану бурю реакцій та запитань, передусім про те, що буде зі зборами для військових. Доки НБУ готує роз’яснення та рекомендації для банків та волонтерів, проаналізуємо рішення регулятора в більш загальному контексті.

Передусім слід зазначити, що ліміти на перекази між картками Національний банк України вирішив встановити не з власної ініціативи, а виконуючи рішення РНБО, введене в дію указом Володимира Зеленського № 234/2024 від 20 квітня 2024 року. Рішення це було ухвалене як реакція на масове поширення азартних ігор серед військовослужбовців та відповідну петицію про запровадження обмежень для індустрії азартних ігор. Тож розглядати нововведення, ініційовані НБУ, слід в межах загальної картини та участі одразу кількох державних інституцій, а не виключно банківського регулятора.

Пояснюючи логіку свого рішення в Нацбанку зазначили, що воно спрямоване передусім на боротьбу з “дропами” – схемою розгалуження платежів через мережу карток фізосіб, у якій кошти, які мали б оподатковуватись, проводяться як перекази з картки на картку. Як наслідок, держава не отримує податки, а онлайн-казино, зокрема нелегальні, мають змогу працювати, уникаючи контролю з боку держави. Нардеп Ярослав Железняк додає, що в такий спосіб організували свою роботу тіньовий ринок тютюнових виробів та наркоторговці.

Ці аргументи безумовно мають підґрунтя – описані схеми ухилення від сплати податків та контролю з боку держави дійсно існують та активно використовуються. Вони дійсно заподіюють шкоди бюджету (наскільки значної в абсолютних та відносних величинах – інше питання) і в нинішніх умовах державі важлива кожна копійка. Проте механізм, яким ці копійки вирішили спрямувати до бюджету, викликає чимало запитань.

Передусім, якщо вже зайшла мова за онлайн-гемблінг, то варто розмежувати легальні азартні ігри та нелегальні. Стосовно перших профільним законом давно передбачена система онлайн-моніторингу, яка мала б контролювати обсяг ставок та виплат за результатами ігор, а відтак – зробити використання дроп-схеми беззмістовною, адже контролюючий орган від початку до кінця знатиме обсяг транзакцій між кожним гравцем та кожним організатором ігор. Крім того, виграші в азартних іграх також оподатковуються, отже створення прозорої системи моніторингу збільшило б податкові надходження з азартних ігор. 

Проте, хоч така система мала бути запущена ще у 2022 році, однак з абсолютно неочевидних (хоча й цілком зрозумілих) причин, вона не працює досі. Як наслідок, замість того, щоб виконати норму закону та належно контролювати легальних організаторів азартних ігор та гравців, держава створює незручності для всіх українців.

Що ж до нелегальних азартних ігор, то в цьому випадку Державна система онлайн-моніторингу дійсно безсила – очевидно, що ті, хто з самого початку обрав роботу в тіні, не збираються до неї підключатись. Однак, ні про яке оподаткування їхньої діяльності теж не йдеться, бо держава уже визначила – або ви працюєте так, як передбачає закон, або не будете працюєте взагалі. Тобто перед тим, як зайде мова про податки, організатор азартних ігор має довести відповідність вимогам, які встановлює цей закон – інакше він не зможе працювати. 

Відтак, замість того, щоб створити механізми боротьби з організаторами нелегальних азартних ігор, способи блокування їхніх рахунків (адже рахунок, на відміну від сайту казино, не скопіюєш на іншому домені) та налагодити ефективний моніторинг – держава створює незручності для всіх українців.

Все сказане вище стосується і нелегального обігу тютюнових виробів, пального, алкоголю, і ринку наркотиків. Адже ми не сперечаємось про те, яку ставку податку має платити наркоторговець, щоб легально працювати і наскільки ці гроші потрібні державі (навіть у часи, коли державі потрібні буквально будь-які гроші, щоб вижити). Ми (держава) безальтернативно декларуємо, що не хочемо ні наркоторговців, ні їхніх податків.

Якщо продовжити порівняння з більш “класичними” злочинами, то обмеження, які запровадив НБУ, це приблизний аналог обов’язку для кожного українця відсидіти за ґратами 3 дні на місяць, тому що так у злодіїв буде менше часу на крадіжки. Все це при тому, що робота НБУ, ДПС, РНБО, МВС, ОГП, ДБР і так далі, уже оплачена з податків тих українців, яких обмежили у праві розпоряджатися їхнім майном лише тому, що всі ці структури не змогли виконати свою роботу – виявити та притягнути до відповідальності порушників. Або не захотіли виконати її ефективно, з якихось непублічних причин.

Йдеться про класичний приклад колективної відповідальності, у якому держава прямо декларує, що не має значення, наскільки добросовісною була ваша поведінка. Згідно з підрахунками НБУ, обмеження у 30 операцій на місяць не відчують 98,44% клієнтів банків, а обмеження у 100 000 грн на місяць не зачепить 95% клієнтів. Однак, а в чому полягає порушення цих 1,56% та 5% клієнтів банків? Нацбанк не зазначив, що це та кількість людей, які є учасниками “дроп-схем”, відтак – чим вони завинили і чому не зможуть розпоряджатись своїми коштами так, як вважають за потрібне?

Крім того, серед наведених НБУ аргументів так і не прозвучав головний – про те, що обмеження 100 000 грн / 30 платежів гарантовано зроблять “дроп-схеми” економічно недоцільними. Адже якщо цього не відбудеться, то чи слід очікувати посилення обмежень? І до якого рівня – 30 000 грн / 10 платежів, чи 10 000 грн та 5 переказів? Чи доведеться повідомляти банк заздалегідь про наміри переказати дружині, чоловіку чи дитині 1000 грн, щоб там встигли перевірити, чи ви не переказуєте гроші нелегального онлайн-казино? І доводити, що ті 120 гривень, які ви переказали вчора – це повернуті колезі гроші за каву, а не купівля безакцизних цигарок?

Це вкрай небезпечна практика, адже цей шлях приводить до висновку – якщо відповідальність несуть всі, але порушники крім відповідальності мають ще й зиск, то вигідніше бути порушником. Зазвичай, всі держави намагаються переконати своїх громадян у тому, що вигідніше бути саме законослухняними. Але в української влади, напевно, інше бачення, навіть попри те, що українська влада щойно сама визнала власну неспроможність покарати порушників.

До рішення НБУ є й суто практичні запитання. Як зазначалось, на думку НБУ 95% – 98,44% українців взагалі не відчують обмежень. Нардеп Ярослав Железняк пішов ще далі і надав конкретні приклади – на кшталт студента з доходом до 20 000 грн, який за місяць у двох банках провів транзакцій на 300 000 грн; чи безробітного чоловіка, який з доходом 8 000 грн, переказав 1, 8 млн грн за 453 транзакції. Всі ці дані (якщо вони не вигадані) означають те, що банки (і принаймні окремі представники влади), мають дані як щодо історії руху коштів по рахунку конкретної людини, так і щодо динаміки руху коштів, соціального статусу клієнта, його рівня доходів, місця проживання тощо. 

Отже, виникає запитання – за наявності таких даних та можливості моніторити їх, що заважає НБУ разом з банками застосовувати обмеження адресно – щодо тих, чиї картки демонструють нетипову активність. Наприклад – клієнт банку, студент з доходом 20 000 грн на місяць, раптово починає оперувати сотнями тисяч гривень за той же період. Чому б не запитати у нього про законність джерел походження цих коштів, на час надання відповіді обмеживши користування карткою і заморозивши кошти на рахунку? 

На додачу, голова НБУ Андрій Пишний в інтерв’ю Радіо NV також зазначив, що обмеження стосуються не людини, а картки. Тобто, одна людина може мати 3 різні картки, що дасть їй ліміт 300 000 грн / 90 транзакцій сумарно. Повертаючись до прикладу з студентом, який при доході 20 000 грн, переказав за місяць 300 000 грн, бачимо, що йому обмеження НБУ не заважатимуть майже ніяк (доведеться лише отримати картку у третьому банку), отже щонайменше частина учасників “дроп-схем” уже на старті уникла проблем.

Якщо з’ясується, що кошти отримані законно і з них сплачені податки – чудово, можна привітати людину з фінансовим успіхом. Якщо ж ні – держава отримує свої штрафи, банк припиняє обслуговування цього клієнта (як варіант – на певний строк), з незаконної схеми вибивається один з елементів (якщо порушник вирішить поліпшити своє становище – то правоохоронці отримують інформацію про роботу схеми), а законослухняні громадяни можуть вільно розпоряджатись своїми грішми. Тим паче, що за словами Ярослава Железняка, уже створено типовий “портрет” учасника таких схем, отже банки мають критерії моніторингу поведінки. 

На тлі цього, слова керівника НБУ про політику банків “знай свого клієнта” звучать дуже іронічно, якщо не сказати – глузливо. Адже при всьому знанні клієнтів банків, НБУ створив перешкоди для всіх без винятку, а не для тих, хто здійснює підозрілі операції.

Будь-які обмеження та “заборони всього і для всіх”, це шлях найменшого спротиву і найменшої (в кращому випадку) ефективності, оформлений в “революційному” стилі “щоб не крали – заборонимо володіти майном”. Україна впродовж довгих років рухалась в напрямку максимального переходу економіки в безготівковий формат, тому це робить обіг коштів дешевшим, прозорішим, підтримує банківську систему і саме по собі генерує цілі ніші соціальної та економічної активності, які були б неможливими в більш “готівковій” економіці. Та й чиновники не забували похвалитись, як багато всього і як швидко у нас можна оплатити карткою через додаток у смартфоні.  

Проте весь цей прогрес та комфорт в один момент опинились під загрозою через те, що влада не може, або не хоче, вдаватись до системних методів боротьби з економічними правопорушеннями, обираючи шлях “простих рішень”, тягар яких перекладає на законослухняних громадян.