Нардепи дозволили звільняти працівників, які мають знайомих на окупованих територіях

25 квітня цього року Верховна Рада ухвалила законопроєкт № 7731, який дозволяє звільнити будь-якого працівника за те, що той не повідомив роботодавця про наявність зв’язків з людьми, які живуть чи прописані в Росії, чи на окупованій території України – якщо такий обов’язок передбачений правилами внутрішнього трудового розпорядку. Для багатьох підприємств (не лише державних) такі правила є обов’язковими. Зараз цей законопроєкт чекає підпису президента і лише від нього залежить, чи опиняться мільйони українців під загрозою звільнення за минулі контакти з мешканцями окупованих територій.

Той законопроєкт, який з’явився у Верховній Раді під номером 7731 у вересні 2022 року, передбачав, що в Кодексі законів про працю з’явиться одна додаткова підстава для звільнення, яка буде застосовуватись виключно щодо працівників стратегічно важливих державних підприємств (та об’єктів критичної інфраструктури), які продемонстрували підтримку держави-агресора (вчинили відповідний проступок).

Логіка такої норми була ще більш-менш зрозумілою – створити механізм, який дозволить реагувати на можливість доступу працівника, який явно підтримує ворога, до стратегічно важливих даних. Причому робити це оперативніше, ніж можливо в межах кримінального провадження (та враховуючи, що в діях особи, суто формально, може не бути складу саме кримінального правопорушення). Варто підкреслити – перша версія законопроєкту № 7731 стосувалась тих, хто вже безпосередньо продемонстрував підтримку РФ і тільки їх.

Проте в процесі розгляду Верховною Радою зміст цього законопроєкту докорінно змінився – настільки, що його існування вже не можна виправдати ані логікою воєнного часу, ані будь-якими ризиками.

У другому читанні народні депутати ухвалили вже нову редакцію законопроєкту № 7731, яка дозволяє звільнити працівника (вже не стратегічно важливого та державного підприємства, а будь-якого) за те, що ця людина:

1. була засуджена за злочин проти основ національної безпеки України (але крім випадків, коли суд призначив «умовне» покарання);
2. не повідомила роботодавця про наявність зв’язків з людьми, місце постійного проживання (перебування, реєстрації) яких знаходиться на території держави-агресора або тимчасово окупованій території України – якщо такий обов’язок передбачений правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Щодо першого пункту, то він просто безглуздий, адже його зміст повністю нівелює первісну логіку законопроєкту – тепер роботодавець не тільки не зможе оперативно усунути потенційні ризики передачі стратегічної інформації ворогу від працівника, який підтримує Росію, а й не зможе цього зробити навіть після місяців слідства та судового розгляду справи – якщо такому працівнику буде призначене покарання з випробуванням (так зване «умовне»).

А ось другий пункт є не те що безглуздим чи нелогічним – це буквально легальний репресивний інструмент щодо величезної кількості людей, які жодним чином не виявили навіть натяку – не те що на підтримку, а й на позитивне чи хоч нейтральне ставлення до агресора. При цьому, застереження щодо наявності відповідної умови в правилах внутрішнього трудового розпорядку (які затверджуються трудовим колективом за поданням роботодавця і представником профспілки), не є надійним запобіжником від зловживань і не виправдовує безглуздість самого законопроєкту. Тим паче, що ці правила є обов’язковими для всіх стратегічно важливих підприємств (тобто тих, працівники яких мають право на бронювання від мобілізації), а до цього переліку останнім часом потрапили як мережі супермаркетів, так і пересувні цирки і телеканали (що створює додаткові ризики посилення цензури під загрозою звільнення).

По-перше, йдеться про пряму дискримінація частини українців з боку держави – тих, стосовно яких держава цілковито провалила свою функцію щодо захисту власних громадян від зовнішньої агресії. Адже ухваленим законопроєктом № 7731 держава непрямо називає всіх, хто залишився на окупованих територіях України – колаборантами, дійсними чи потенційними. Це суперечить не лише базовим нормам права і моралі, а й державній політиці щодо реінтеграції окупованих територій, заради якої українські платники податків щорічно зі своєї кишені оплачують існування цілого міністерства на чолі з Іриною Верещук (яке не спромоглось на жодну публічну заяву щодо неприпустимості ухвалення подібного законопроєкту).

По-друге, про які саме «зв’язки» йдеться? «Друзі» в соцмережах – це «зв’язки»? Збережений номер телефону людини, яка зареєстрована (прописана) в окупованому Бердянську – це «зв’язки»? Наявність родича на окупованих територіях, це «зв’язки»? І до якого ступеня споріднення – це мають бути батьки, брати, бабуся, племінники, дядько? Чи, може, брат вашого діда, з яким ви навіть ні разу не бачились, але знаєте про його існування – теж вважається «зв’язками»? А якщо ви є підписниками сторінки про котиків в Instagram разом з людиною, яка з будь-яких причин залишається в окупованому Мелітополі – це «зв’язки»? А якщо ви спілкуєтесь у месенджері з кимось, хто не зміг виїхати з Нової Каховки через догляд за лежачим родичем? Можливо ви були на святкуванні дня народження вашого колеги, де спілкувались з кимось, хто втік з окупації, але не зміг змінити місце реєстрації – вам треба повідомляти про цей «зв’язок» вашого роботодавця – мережу супермаркетів, щоб не втратити роботу касира? А якщо у вас таких “зв’язків” є більше одного і про якийсь ви просто забули, але повідомили про всіх інших – це є порушенням, чи ні?

Відповідь на всі перелічені питання мав би давати закон, в чому й полягає суть основоположного принципу правової визначеності. Але жодної з цих відповідей в тексті законопроєкту № 7731 немає, що дає змогу кожному роботодавцю трактувати його на свій розсуд. А відтак – звільнити неугодного працівника за суто формальними причинами. Або погрожувати звільненням. Рівень ницості, потрібний для того, щоб в нинішніх економічних умовах створювати подібний інструмент, навіть важко осягнути.

По-третє, яку саму інформацію повідомляти роботодавцю? Адже «у мене є родичі/друзі/знайомі на окупованих територіях» і «моя сестра «П.І.Б. рік народження» постійно проживає/зареєстрована за адресою: Херсонська область, місто Нова Каховка, вулиця Історична, будинок 41, квартира 8» – це два різні види інформації. І чи буде вважатись порушенням, якщо ви повідомите лише першу, але побоюючись за безпеку своєї сестри не повідомите другу? Норми закону будуть дотримані, чи роботодавець все ще матиме право вас звільнити коли захоче? Законопроєкт № 7731 не дає жодної відповіді на це питання.

По-четверте, що роботодавець має робити з наданою йому інформацією і де гарантії, що вона не потрапить до росіян? Уявіть – ви дотримуєтесь вимог закону і згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку повідомляєте роботодавця, що ваша тітка живе в окупованому Лисичанську. Ви давно не спілкуєтесь, можливо її вже немає в живих, але про її місце проживання вам відомо достеменно. 

За місяць вам приходить СМС з невідомого номера про те, що потрібно надіслати фото ТЕЦ у вашому місті певному телеграм-боту, інакше з вашою тіткою в Лисичанську станеться щось погане. А ви бачили репортажі з Бучі, Ізюма та Херсона і добре розумієте, що саме може статись. Відтак, нардепи поставили вас перед дилемою – ризикнути життям та здоров’ям, хай не дуже близької, але рідної вам людини, чи скоїти злочин проти національної безпеки, вашої власної моралі та поставити під удар життя десятків цивільних у вашому місті – без будь-яких гарантій допомоги рідній людині.

У законі № 7731 не передбачено ані порядку поводження з настільки чутливою інформацією, як дані про зв’язки з людьми на окупованих територіях (її потрібно зберігати, передати в СБУ, ще щось?); ані відповідальності за порушення цього порядку; ані механізмів, які б дозволили уникнути потрапляння цієї інформації до росіян. Можливо, його автори і ті, хто за нього голосував, вважають, що колаборантами і зрадниками можуть бути тільки ті, хто внаслідок провалу державної оборонної політики опинився на окупованих територіях, чи ті, хто має там рідних і близьких – але ні в якому разі не керівники, менеджмент чи власники підприємств, установ і організацій. В такому разі їм варто згадати про свого колегу – нардепа від «Слуги народу» Олексія Ковальова, який одним з перших перейшов на бік росіян в перші тижні російського вторгнення. Тоді у «Слузі народу» обмежились лише виключенням його з фракції, не ініціюючи ні кримінального провадження, ні позбавлення мандата – аж доки сам Ковальов не опублікував відео з спільного з окупантами заходу і це не помітили журналісти, не залишивши «монобільшості» вибору.

Це далеко не єдині наслідки тієї дурні (варто називати речі своїми іменами), яку Верховна Рада України проголосувала з подачі колективу авторів на чолі з «слугою» Галиною Третьяковою – авторкою сумнозвісного виразу про «дітей дуже низької якості», які нібито виростають в малозабезпечених сім’ях. На випадок, якщо ви гадаєте, що тоді йшлося про обмовку або «вирваний контекст», то варто знати, що після скандалу через її слова, нардепка від «Слуги народу» Галина Третьякова подала заявку на реєстрацію товарного знака «Неякісні діти». Це може свідчити про те, що пані Третьякова не те що не шкодує про свої слова, а навіть пишається ними.

Системні спроби Галини Третьякової підкреслити «другосортність» тих чи інших українців, вкупі з цілковитою вірою в свої дії, не те щоб є чимось унікальним. Зрештою, історія знає приклади репресій євреїв нацистами чи українців більшовиками – і перші, і другі знищували мільйони людей з абсолютною вірою у власну правоту та свої ідеали, та вкрай рідко розкаювались, навіть побачивши, що справа їхнього життя виявилась найстрашнішим злочином, який бачило людство.

Значно важливішим є те, що знайшлись ще 233 народних обранці, жоден з яких не спромігся бодай задати запитання – «А чи не дурню ми зараз робимо? Які будуть наслідки? Чи є ризики заподіяння необґрунтованої шкоди?» Створена ними загроза для власних виборців варта того, щоб зафіксувати їхні імена окремо:

Фракція «Слуги народу» (185 з 235): Аліксійчук Олександр Васильович, Ананченко Михайло Олегович, Арахамія Давид Георгійович, Арсенюк Олег Олексійович, Бабак Сергій Віталійович, Бакумов Олександр Сергійович,  Безгін Віталій Юрійович, Безугла Мар’яна Володимирівна, Березін Максим Юрійович, Богданець Андрій Володимирович, Богуцька Єлізавета Петрівна, Божков Олександр Валерійович, Бондар Ганна Вячеславівна, Бондаренко Олег Володимирович, Борзова Ірина Наумівна, Брагар Євгеній Вадимович, Булах Лада Валентинівна, Бунін Сергій Валерійович, Вагнєр Вікторія Олександрівна, Василевська-Смаглюк Ольга Михайлівна, Васильєв Ігор Сергійович, Васюк Олександр Олександрович, Ватрас Володимир Антонович, Веніславський Федір Володимирович, Вінтоняк Олена Василівна, Вірастюк Василь Ярославович, Войцехівський Віталій Олександрович, Воронов Володимир Анатолійович, Гайду Олександр Васильович, Галайчук Вадим Сергійович, Галушко Микола Леонідович, Гевко Володимир Леонідович, Герман Денис Вадимович, Герус Андрій Михайлович, Гетманцев Данило Олександрович, Горбенко Руслан Олександрович, Горобець Олександр Сергійович, Гривко Сергій Дмитрович, Гринчук Оксана Анатоліївна, Гришина Юлія Миколаївна, Грищенко Тетяна Миколаївна, Грищук Роман Павлович, Гузенко Максим Васильович, Гурін Дмитро Олександрович, Дануца Олександр Анатолійович, Демченко Сергій Олексійович, Дирдін Максим Євгенович, Діденко Юлія Олександрівна, Драбовський Анатолій Григорович, Дубнов Артем Васильович, Дунда Олег Андрійович, Жупанин Андрій Вікторович, Заблоцький Мар’ян Богданович, Забуранна Леся Валентинівна, Завітневич Олександр Михайлович, Задорожний Андрій Вікторович, Задорожній Микола Миколайович, Заремський Максим Валентинович, Заславський Юрій Іванович, Захарченко Володимир Васильович,  Здебський Юрій Вікторович, Зуб Валерій Олексійович, Зуєв Максим Сергійович, Іванов Володимир Ілліч, Іонушас Сергій Костянтинович, Кабанов Олександр Євгенійович, Калаур Іван Романович, Кальченко Сергій Віталійович, Камельчук Юрій Олександрович, Каптєлов Роман Володимирович, Касай Геннадій Олександрович, Качура Олександр Анатолійович, Кириченко Микола Олександрович, Кисилевський Дмитро Давидович, Кицак Богдан Вікторович, Клочко Андрій Андрійович, Коваль Ольга Володимирівна, Ковальов Артем Володимирович, Ковальчук Олександр Володимирович, Козак Володимир Васильович, Козир Сергій В’ячеславович, Колебошин Сергій Валерійович, Колєв Олег Вікторович, Колісник Анна Сергіївна, Колюх Валерій Вікторович, Копитін Ігор Володимирович, Кормишкіна Ірина Валеріївна, Короленко-Усова Валентина Юріївна, Корявченков Юрій Валерійович, Кострійчук Сергій Володимирович, Костюк Дмитро Сергійович, Костюх Анатолій Вячеславович, Кравчук Євгенія Михайлівна, Красов Олексій Ігорович, Крейденко Володимир Вікторович, Криворучкіна Олена Володимирівна, Кривошеєв Ігор Сергійович, Крячко Михайло Валерійович, Кузбит Юрій Михайлович, Кузнєцов Олексій Олександрович, Кузьміних Сергій Володимирович, Культенко Артем Валерійович, Кунаєв Артем Юрійович, Куницький Олександр Олегович, Лаба Михайло Михайлович, Леонов Олексій Олександрович, Лис Олена Георгіївна, Литвиненко Сергій Анатолійович, Літвінов Олександр Миколайович, Лічман Ганна Василівна, Локтіонова Наталія Валентинівна, Любота Дмитро Валерійович, Ляшенко Анастасія Олексіївна, Мандзій Сергій Володимирович, Маріковський Олександр Валерійович, Марусяк Олег Романович, Марченко Людмила Іванівна, Матусевич Олександр Борисович, Мельник Павло Вікторович, Мережко Олександр Олександрович, Мисягін Юрій Михайлович, Михайлюк Галина Олегівна, Мовчан Олексій Васильович, Мотовиловець Андрій Вікторович, Мошенець Олена Володимирівна, Мулик Роман Миронович, Мурдій Ігор Юрійович, Нагаєвський Артем Сергійович, Нальотов Дмитро Олександрович, Наталуха Дмитро Андрійович, Негулевський Ігор Петрович, Неклюдов Владлен Михайлович, Нікітіна Марина Вікторівна, Овчинникова Юлія Юріївна, Одарченко Андрій Миколайович, Остапенко Анатолій Дмитрович, Павліш Павло Васильович, Павловський Петро Іванович, Павлюк Максим Васильович, Пасічний Олександр Станіславович, Пашковський Максим Ігорович, Перебийніс Максим Вікторович, Петруняк Євген Васильович, Підласа Роксолана Андріївна, Подгорна Вікторія Валентинівна, Потураєв Микита Русланович, Припутень Дмитро Сергійович, Прощук Едуард Петрович, Пуртова Анна Анатоліївна, Пушкаренко Арсеній Михайлович, Радіна Анастасія Олегівна, Радуцький Михайло Борисович, Рєпіна Елла Анатоліївна, Руденко Ольга Сергіївна, Салійчук Олександр В’ячеславович, Санченко Олександр Володимирович, Семінський Олег Валерійович, Скрипка Тетяна Василівна, Сова Олександр Георгійович, Соломчук Дмитро Вікторович, Стернійчук Валерій Олександрович, Стефанчук Микола Олексійович, Стріхарський Андрій Петрович, Струневич Вадим Олегович, Сушко Павло Миколайович, Тарарін Микола Олександрович, Тарасенко Тарас Петрович, Тимофійчук Володимир Ярославович, Ткаченко Максим Миколайович, Ткаченко Олександр Михайлович, Третьякова Галина Миколаївна, Устенко Олексій Олегович, Федієнко Олександр Павлович, Фролов Павло Валерійович, Халімон Павло Віталійович, Циба Тетьяна Вікторівна, Чернявський Степан Миколайович, Чорноморов Артем Олегович, Швачко Антон Олексійович, Швець Сергій Федорович, Шинкаренко Іван Анатолійович, Шипайло Остап Ігорович, Шол Маргарита Віталіївна, Штепа Сергій Сергійович, Шуляк Олена Олексіївна, Юраш Святослав Андрійович, Якименко Павло Віталійович, Янченко Галина Ігорівна, Яременко Богдан Васильович, Ясько Єлизавета Олексіївна. 

Депутатська група «Платформа за життя та мир» (1 з 22): Загородній Юрій Іванович.

Фракція «Голос» (11 з 20): Железняк Ярослав Іванович, Клименко Юлія Леонідівна, Лозинський Роман Михайлович, Макаров Олег Анатолійович, Осадчук Андрій Петрович, Рудик Кіра Олександрівна, Рущишин Ярослав Іванович, Совсун Інна Романівна, Хлапук Максим Миколайович, Шараськін Андрій Андрійович, Юрчишин Ярослав Романович.

Депутатська група «Довіра» (12 з 19): Арешонков Володимир Юрійович, Білозір Лариса Миколаївна, Вельможний Сергій Анатолійович, Горват Роберт Іванович, Кіссе Антон Іванович, Кіт Андрій Богданович, Кулініч Олег Іванович, Кучер Микола Іванович, Люшняк Микола Володимирович, Мінько Сергій Анатолійович, Приходько Борис Вікторович, Сухов Олександр Сергійович.

Депутатська група «Відновлення України» (11 з 18): Воронько Олег Євгенійович,  Гнатенко Валерій Сергійович, Гунько Анатолій Григорович, Іванісов Роман Валерійович, Ковальов Олександр Іванович, Лукашев Олександр Анатолійович, Мороз Володимир Вікторович, Приходько Наталія Ігорівна, Славицька Антоніна Керимівна, Юрченко Олександр Миколайович, Яковенко Євген Геннадійович.

Депутатська група «Партія «За майбутнє» (7 з 17): Гузь Ігор Володимирович, Лабазюк Сергій Петрович, Молоток Ігор Федорович, М’ялик Віктор Ничипорович, Торохтій Богдан Григорович, Чайківський Іван Адамович, Шаповалов Юрій Анатолійович.

Позафракційні (7 з 19): Гриб Вікторія Олександрівна, Довгий Олесь Станіславович, Кондратюк Олена Костянтинівна, Корнієнко Олександр Сергійович, Магера Сергій Васильович, Стефанчук Руслан Олексійович, Тищенко Микола Миколайович. 

Станом на 7 травня 2024 року законопроєкт № 7731 очікує підпису Володимира Зеленського, на що стаття 94 Конституції України дає йому 15 днів. З них минула уже половина і приблизно за тиждень президент має вирішити – стати на бік людей, які потрапили у Верховну Раду завдяки йому та його особистій популярності у 2019 році й абсолютно втратили зв’язок з реальністю у 2024-му, чи застосувати право вето і стати на бік українців, яким він присягав захищати їхні права і свободи та діяти в їхніх інтересах.