НААУ: Публічне звинувачення у злочині – не оціночне судження

7 Жовтня, 2024 в 08:33

При розв’язання питання про порушення права на презумпцію невинуватості необхідно брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, у якому вони були зроблені

Посилання на конкретну фізичну особу у контексті її звʼязку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливе лише у разі, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного.

Такого висновку дійшов Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі № 484/2781/19, зазначила Вікторія Кучерявенко, членкиня Ради Комітету НААУ з питань цивільного права та процесу.

На засіданні бюро парторганізації депутат поширив інформацію про здійснення колегою замаху на його життя з мотивів помсти. Вважаючи поширену інформацію такою, що не відповідає дійсності та завдає шкоди честі, гідності, діловій репутації, другий депутат звернувся до суду із позовом. Серед іншого, він просив суд визнати поширену інформацію недостовірною та стягнути на його користь компенсацію за завдану моральну шкоду.

Задовольняючи ці вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що поширена відповідачем інформація не містила припущень і була викладена в стверджувальній формі. У виступі особа прямо називалася та пов`язувалася  у свідомості однопартійців з кримінальними діями. Водночас суду не було надано доказів про те, що позивачем скоєно замах на життя відповідача, хоча за ст. 81 ЦПК такий обов`язок покладено саме на відповідача. Крім цього,  згідно з відомостями, зазначеними в листі регіонального відділу поліції, у провадженні останнього  відносно позивача відсутні відкриті кримінальні провадження за фактом вчинення замаху на життя особи.

Апеляція погодилася з такими висновками. Але позивач на цьому не зупинився і подав касаційну скаргу.

КЦС виходив з того, що висловлювання відповідача є такими, що можуть бути перевірені на предмет їх правдивості. Адже дії, про які заявлялося, підпадають під ознаки кримінально-караного діяння. І це виключає віднесення таких слів щодо діяльності особи до оціночних суджень чи критичних зауважень.

Враховуючи принцип презумпції невинуватості, КЦС дійшов висновку про відсутність правових підстав стверджувати, що особа, яка не перебуває в статусі підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, має відношення до вчинення злочину, який розслідується. Та зауважив, що про початок здійснення чи наявність кримінального провадження стосовно конкретної особи можливо стверджувати виключно у випадку наявності підозрюваних у таких провадженнях. Посилання на конкретну фізичну особу у контексті її звʼязку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у відповідному процесуальному статусі.

Також у ВС нагадали, про позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої має проводитися вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (Bohmerv. Germany. 54, 56, Nestakv. Slovakia, 88 – 89). Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину, та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин. Чи порушує заява державної посадової особи принцип презумпції невинуватості – слід визначати у контексті конкретних обставин, за яких було зроблено таку заяву (Daktaras v. Lithuania). Ніщо не може завадити відповідним органам надавати інформацію про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це б суперечило праву на свободу вираження поглядів, проголошеному ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Allenet de Ribemont. Frence, 33, 38, 41). А при розв’язання питання про порушення права на презумпцію невинуватості необхідно брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, у якому вони були зроблені. Водночас державним посадовим особам важливо добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи (справа «Дактарас проти Литви»).

Виходячи з цього, суд урахував, що оскаржувані твердження були зроблені не в межах кримінального провадження, а упродовж засідання бюро організації. І ці твердження (оскільки йшлося про замах на життя), були далекими від обережних.

Тож, за відсутності обвинувального вироку, відповідач фактично поширив інформацію, яка порушує особисте немайнове право людини. І така інформація не є оціночними судженнями.

На підставі цього суд касаційної інстанції підтвердив (постанова від 23.12.2020) правильність висновків нижчих судів та залишив подану касаційну скаргу без задоволення.