Захист ділової репутації: позиція ВС стосовно розгляду справи у порядку окремого провадження

15 Лютого, 2024 в 12:58

Відсутність відомостей про особу, яка поширила недостовірну інформацію, саме і є підставою для розгляду заяви про встановлення факту недостовірності інформації в порядку окремого провадження

Чинне законодавство не містить конкретного визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об’єктів судового захисту.

Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов’язків.

Під діловою репутацією юридичної особи, зокрема підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Виключення становить наведене у статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» поняття ділової репутації, яка визначається як відомості, зібрані Національним банком України, про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи, зокрема керівників юридичної особи та власників істотної участі у такій юридичній особі, вимогам закону, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про порядність, професійні та управлінські здібності фізичної особи. Поняття застосовується до правовідносин, на які поширюється цей Закон.

Своєю чергою, Конституція України (частина 1 статті 3) визнає людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю в Україні, а стаття 21 встановлює рівність усіх людей у їх гідності та правах. Стаття 28 Конституції України закріплює право кожного на повагу до його гідності та забороняє застосовувати покарання або поводження, що принижує гідність людини. Згідно зі статтею 68 Конституції України обов’язок кожного неухильно додержуватися Конституції.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

З метою захисту свого особистого немайнового права, зокрема права на ділову репутацію, юридична особа може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності інформації в порядку окремого провадження на підставі абз. 3 ч. 4 ст. 277 ЦК України, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, достовірно невідома.

Відповідний висновок, забезпечуючи єдність судової практики, сформулювала Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у Постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 504/4099/16-ц (провадження № 61-11424сво23).

Деталі справи

У справі, що розглядалася, ТОВ на підставі абз. 3 ч. 4 ст. 277 ЦК України звернулося до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту недостовірності інформації, посилаючись на те, що особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також власник інтернет-видання, у якому опублікована інформація, невідомі.

Районний суд задовольнив заяву.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

у матеріалах справи відсутні відомості про власника веб-сайту та автора статті. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, то особа, право якої порушено, може в порядку окремого провадження звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування;
негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Апеляційний суд при повторному розгляді справи скасував рішення суду й відмовив у задоволенні заяви, оскільки не вдалося встановити власника вебсайту чи розповсюджувача (автора) відповідного матеріалу.

Передаючи справу на розгляд ОП КЦС ВС, колегія суддів КЦС ВС зауважила, що у практиці ВС сформувалося два підходи щодо застосування абз. 3 ч. 4 ст. 277 ЦК України, а саме чи може юридична особа звертатися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

ОП КЦС ВС зауважила, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України).

Позиція суду

Юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ч. 1 ст. 91 ЦК України).

Юридична особа має право на ділову репутацію, і таке право по своїй суті не може належати тільки фізичній особі.

Обміркувавши викладене та підстави передання справи на розгляд Об`єднаної палати з урахуванням принципу розумності, касаційний суд зауважує, що:

правоздатність є здатністю особи набувати цивільні права та обов`язки. Правоздатність є базисною правовою категорією, завдяки якій юридична особа може вступати до цивільних правовідносин. Правоздатність є категорією можливостей, які юридична особа протягом свого існування (у процесі своєї діяльності) реалізує;
юридична особа, хоча вона і є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, тобто, вона, як і фізична особа, може мати будь-які права й обов`язки, за винятком тих, які по своїй суті можуть належати тільки фізичній особі;
юридична особа має право на ділову репутацію і таке право по своїй суті не може належати тільки фізичній особі;
з метою захисту свого особистого немайнового права, зокрема права на ділову репутацію, юридична особа може застосовувати як загальні способи захисту (глава 3 ЦК України), так і спеціальні способи захисту особистих немайнових прав, які передбачені у главі 20 ЦК України, зокрема, вимагати спростування поширеної недостовірної інформації, дати відповідь на цю інформацію тощо;
як в доктрині приватного права, так і практиці касаційного суду усталеним є підхід що юридична особа може ставити вимогу про спростування недостовірної інформації (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 березня 2019 року у справі № 916/679/18;
з урахуванням принципу розумності, абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України потрібно тлумачити в контексті змісту частини першої статті 91 ЦК України та частини першої статті 94 ЦК України. Тобто, оскільки юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, юридичній особі належить право на ділову репутацію, то для захисту цього права юридична особа може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. В такій ситуації юридична особа по суті немає іншого правового механізму захисту права на ділову репутацію.

У цій справі аналіз постанови апеляційного суду свідчить, що єдиною підставою для відмови в задоволенні вказаної заяви апеляційний суд зазначив відсутність відомостей про власника вебсайту чи розповсюджувача (автора) відповідного матеріалу.

Водночас відсутність відомостей про особу, яка поширила недостовірну інформацію, саме і є підставою для розгляду заяви про встановлення факту недостовірності інформації в порядку окремого провадження за правилами, визначеними розд. IV ЦПК України.

Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження особа, яка поширила інформацію, щодо якої виник спір, стане відома, то суд залишає заяву без розгляду й роз’яснює зацікавленим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Встановивши відсутність відомостей про власника вебсайту чи розповсюджувача (автора) відповідного матеріалу, апеляційний суд не надав оцінки оспорюваній інформації на предмет її достовірності, водночас не з’ясувавши по суті, чи не є зацікавлені фізичні особи, яких заявник зазначив у заяві, власниками вебсайту або розповсюджувачами (авторами) відповідного матеріалу.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про відмову в задоволенні заяви про встановлення факту недостовірності інформації та її спростування.

Об`єднана палата відступає від висновку щодо застосування норм права (абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України, частина перша статті 91 ЦК України, частина перша статті 94 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 373/1890/19 (провадження № 61-6525св20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 cерпня 2023 року в справі № 754/311/23 (провадження № 61-7239св23) та робить висновок про те, що:

«юридична особа має право на ділову репутацію і таке право по своїй суті не може належати тільки фізичній особі; з метою захисту свого особистого немайнового права, зокрема права на ділову репутацію, юридична особа може застосовувати як загальні способи захисту (глава 3 ЦК), так і спеціальні способи захисту особистих немайнових прав, які передбачені у главі 20 ЦК, зокрема, вимагати спростування поширеної недостовірної інформації, дати відповідь на цю інформацію тощо; з урахуванням принципу розумності, абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України потрібно тлумачити в контексті змісту частини першої статті 91 ЦК України та частини першої статті 94 ЦК України. Тобто, оскільки юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, юридичній особі належить право на ділову репутацію, то для захисту цього права юридична особа може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. В такій ситуації юридична особа по суті немає іншого правового механізму захисту права на ділову репутацію».

У результаті ВС постановив, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду скасувати; передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Окремо зауважимо, що вимоги про захист гідності, честі чи ділової репутації випливають із порушення особистих немайнових прав, тому позовна давність на них не поширюється, крім випадків, встановлених законом, зокрема пунктом 2 частини другої статті 258 ЦК України (в даному випадку застосовується спеціальна позовна давність в один рік).

Позовна давність на вимоги про відшкодування моральної шкоди у даному випадку обчислюється так само, як за вимогами про захист гідності, честі чи ділової репутації.

Процесуальне правонаступництво за вимогою про відшкодування моральної шкоди не допускається. Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

Головне управління ДПС в Івано-Франківській області повідомляє, що відповідно до п. 94.1 ст. 94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом. Важливо зазначити, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду у разі звернення контролюючого органу до суду. Звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює за рішенням суду. Для звільнення коштів з-під арешту контролюючий орган звертається до суду протягом двох робочих днів, що настають за днем, коли контролюючому органу стало відомо про виникнення підстав для припинення такого арешту.
На початку грудня 2023 року Рада проголосувала законопроєкт «Про внесення зміни до розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про Національний банк України» від 8.09.2023 № 10023. Документ розробили з метою ефективного використання наявного у Національного банку майна, набутого у рахунок погашення боргу за наданими банкам кредитами для підтримки ліквідності у здійсненні заходів з відсічі військової агресії РФ та створення правового підґрунтя для його передачі для потреб оборони держави.
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.
Застава є одним із видів запобіжних заходів, який обирають після того, як особа офіційно отримала статус підозрюваного. Як визначив кримінальний процесуальний закон, застава може бути як самостійним видом запобіжного заходу, так і альтернативою арешту. Зазначена альтернатива в більшості випадків залежить від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також від ризиків перебування підозрюваного/обвинуваченого на свободі, нагадали у Рівненському апеляційному суді.