Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Путіна: що це означає і чого чекати Україні

Розберемось про головну (поки що) новину березня – ордер Міжнародного кримінального суду на арешт президента РФ і тамтешнього омбудсмана, за звинуваченням у викраденні українських дітей.

Рішення “того самого” суду в Гаазі для більшості людей в Україні та світі виявилось повністю неочікуваним, тим паче зараз – коли все частіше звучать заклики до укладення перемир’я між Росією та Україною, на Заході все гучніше звучать голоси про те, що військова та фінансова допомога Україні коштує платникам податків занадто дорого, а Китай уже майже напряму оголошує про свою підтримку Росії. Проте, саме з цієї точки зору воно є доволі логічним – як політичний крок, який нічого не коштуватиме європейським та американським платникам податків, але несе певний сигнал.

Чим є Міжнародний кримінальний суд?

Це відносно нова, постійна міжнародна правова інституція, юрисдикція якої поширюється на 4 види злочинів: злочин геноциду, злочини проти людяності (зокрема й депортація або насильницьке переміщення осіб – те, у чому звинувачують Путіна), воєнні злочини, злочин агресії (з деякими застереженнями).

Хоч деякі з цих злочинів фактично є тими ж діяннями, за які передбачена кримінальна відповідальність у більшості національних правових систем, до міжнародного рівня їх підносить масштаб або систематичність скоєння. Як наслідок, підсудними цьому суду можуть бути особи, наділені формальною чи неформальною владою – диктатори, польові ватажки тощо.

МКС діє з 2002 року та керується нормами Римського статуту – міжнародно-правового договору 1998 року, який і встановлює правову основу МКС як першої з подібних йому інституцій, що діє постійно. Римський статут містить бланкетні норми у визначеннях злочинів, на які поширюється його юрисдикція, відсилаючи до Женевських конвенцій 1949 року (“Про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях”, “Про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на морі”, “Про поводження з військовополоненими”, “Про захист цивільного населення під час війни”), тобто фактично є продовженням міжнародного консенсусу щодо неприпустимих форм поведінки на міждержавному (міжнаціональному, -релігійному, -етнічному рівнях) і в цій ролі розвиває міжнародне право як інструмент покарання за порушення його приписів.

Суд видав ордер на арешт Путіна, що далі?

У разі прибуття особи, стосовно якої видано ордер на арешт, до країни, яка ратифікувала Римський статут, влада країни зобов’язана таку особу затримати і передати Суду. При цьому, особа, стосовно якої видано ордер, вважається такою, що позбавлена будь-якого імунітету та спеціального статусу. Про це окремо зазначено у статті 27 Римського статуту – він застосовується однаково до всіх осіб без будь-якого розрізнення на основі посадового становища, а загальноприйняті імунітети та спеціальні процесуальні норми не можуть вважатись перешкодою для здійснення судом своєї юрисдикції.

Іншими словами, рішення МКС, теоретично, ставить хрест на можливості Путіна брати учать у міжнародних зустрічах у тих країнах, які ратифікували Римський статут. На практиці ж відомі випадки, коли диктатор, на арешт якого було видано ордер МКС, продовжував перебувати при владі та брати участь у міжнародних зустрічах на територіях інших країн. Наприклад, суданський президент Омар аль-Башир, перший ордер на арешт якого було видано у 2009 році, у 2010 був переобраний на посаді, а пост покинув у 2019 – пішов у відставку внаслідок збройного перевороту. До слова, був “великим другом” Китаю.

Більш “приємний” для українців варіант – доля лівійського лідера Муаммара Каддафі, стосовно якого було видано ордер на арешт у 2011 році. Того ж року його стратили лівійські повстанці після випадкового удару авіації НАТО по конвою, в складі якого був автомобіль Каддафі. Втім, росіянам до рішучості лівійців настільки далеко, що у 70-річного Путіна значно більше шансів померти від старості чи однієї з хвороб, які в нього періодично “знаходять” різноманітні “експерти”, ніж від рук повсталих росіян.

Попри всю теоретичність майбутнього затримання Путіна, в Росії вже активно реагують на рішення МКС, яке є важливою політичною заявою. Втім, погрози завдати ядерного удару по країні, де виконають взяті на себе зобов’язання і затримають міжнародного злочинця, який перебуває на посаді президента РФ, слід розглядати більше як контент для внутрішньої авдиторії, ніж як заяви, що можуть мати реальні наслідки.

По-перше, згідно з пунктом 18 розділу III Указу президента РФ від 02.06.2020 № 355, рішення про застосування ядерної зброї приймається президентом РФ. На випадок підготовки такого рішення заздалегідь, слід розуміти і стан тих, хто має його виконати – “конвенційна” війна Росії проти України уже опустила Росію від статусу претендента на роль наддержави (хай і лише у власних очах) до статусу міжнародної терористичної організації з викрадачем дітей на чолі. Наслідки для Росії у випадку застосування зброї масового ураження, вочевидь, будуть відповідними.

По-друге, хоч більшість населення Росії і підтримує діяльність Путіна, а наближені, якщо й мають плани його заміщення, то ці плани поки що ніяк не проявляються – доки Путін утримує владу в своїх руках та перебуває на території РФ в оточенні відданих йому силовиків. Ставлення до в’язня міжнародного правосуддя може бути геть іншим, як і пріоритети в тих, хто мав би натиснути необхідні “кнопки”.

До слова, цікавий факт: Росія вийшла з-під юрисдикції Римського статуту у 2016 році, коли МКС дійшов висновку, що події в Криму слід вважати збройним конфліктом між Росією та Україною. Роком раніше, 04.02.2015, Верховна Рада України ухвалила постанову № 145-VIII, якою визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо скоєних злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій “ДНР” та “ЛНР”, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян, починаючи з 20 лютого 2014 року і по теперішній час.

З огляду на те, що Україна Римський статут підписала, але не ратифікувала, саме на підставі постанови № 145-VIII та норм пункту 3 статті 12 Римського статуту, який дозволяє зробити виняток з загального правила та визнати юрисдикцію МКС стосовно певного злочину, Міжнародний кримінальний суд і зміг видати ордер на арешт Путіна.

Без цієї постанови таке рішення було б неможливим, оскільки Суд має юрисдикцію тільки стосовно злочинів, вчинених після набрання чинності Римським статутом для кожної конкретної держави. Однак, з огляду на те, що міжнародні злочини РФ з 2015 року вийшли за межі, окреслені постановою № 145-VIII, владі України слід “актуалізувати” заяву 2015 року, а краще – ратифікувати врешті, підписаний ще у 2000 році, Римський статут, що дозволить значно розширити права України в цій установі (щоправда, висновок КСУ № 1-35/2001 від 11.07.2001 та безперервна дія режиму воєнного стану можуть стати на заваді цьому).

Що у підсумку?

Хоча арешт та засудження Путіна у найближчому майбутньому і залишаються маловірогідними, слід враховувати важливий політичний та дипломатичний зміст рішення МКС.

Воно перекреслило зусилля російської пропаганди в частині заяв про “добровільність” переміщення мешканців окупованих територій України до Росії. Відтепер з точки зору міжнародного права факти подібних депортацій слід розглядати як злочини проти людяності. Як наслідок, це ж рішення перекреслює пропагандистський наратив Росії про те, що метою нападу на Україну був “порятунок” населення України або окремих її частин.

Крім того, наявність підозрюваного у скоєнні злочинів проти людяності на чолі держави значно обмежить для Росії можливість взаємодії з тими державами, які не бачать себе в ролі міжнародних ізгоїв. Найцікавішою з цієї точки зору буде поведінка Китаю, чий лідер цими днями має здійснити візит до Москви. Однак, навіть не розглядаючи авторитарний Китай Сі Цзіньпіня, ордер МКС стане вагомою перепоною на шляху тих політичних сил на Заході, яким кортить якомога швидше повернутись до звичних стосунків з РФ та “забути” про війну Росії проти України, навіть ціною України та українців.

Безумовно, після 9 років війни, яку розпочала Росія, особливо повномасштабної її фази, українцям це може здатись черговим “півкроком” з боку Заходу. Це не так – важливо розуміти, що західний світ, той, до якого ми прагнемо, побудований на принципах неухильного дотримання наперед встановлених та загальновідомих процедур, а не свавільних рішень, продиктованих “революційною необхідністю”. Власне, це є однією з причин, чому ми прагнемо стати частиною цього світу.

Трохи більше як рік тому, аналіз рішення Путіна визнати “суверенітет” Л/ДНР привів до висновку, що це рішення, хоч і може стати приводом для початку повномасштабної війни, однак на практиці залишиться формальністю, а “кордони” маріонеткових республік (які навіть в такому статусі пробули лічені місяці, ставши черговими анексованими Росією територіями) визначатимуть ЗСУ та Захід. “Бо для перших у Путіна, вочевидь, не вистачає сил у полі, а не в доповідях міністра Шойгу, а для другого – ресурсів і кадрів”.

І хоч Путін дійсно прийняв божевільне рішення оголосити Україні війну (за нормами міжнародного права), ЗСУ неймовірними зусиллями та героїзмом, за підтримки західних партнерів України, впродовж року опустили його статус до рівня диктаторів-ізгоїв, яких, свого часу, позитивно сприймала теж виключно російська пропаганда та її прихильники. Сьогодні вже не політична, а правова інституція західного, демократичного світу вкотре підтвердила цей результат імперської політики Росії.

Тому, порадівши ордеру про арешт Путіна, нас слід продовжити працювати над втіленням головного висновку того матеріалу – “Carthago delenda est”, Росія має бути зруйнована.