Криза, яку створив президент або як підкласти новому головнокомандувачу свиню ще до призначення

За майже тиждень гасла масових протестів проти немотивованої відставки популярного міністра оборони поступово трансформувались у вимоги відставки непопулярного головнокомандувача ЗСУ та вимоги повернути звільненого міністра. І доки президент шукає вихід з ситуації, яку він сам створив, керуючись помилковими псевдополітичними розрахунками, варто наперед розуміти, що вихід цей теж буде не дуже законним.

Спойлер: навіть якщо суспільству вдасться зробити з президентом те, що президент впродовж 7 років намагався зробити з суспільством – працювати Михайлу Федорову в таких умовах буде майже неможливо. Хоча б тому, що він стане новим центром політичного тяжіння у вертикалі, де такий центр за визначенням може бути лише один, навіть якщо його прізвище не Зеленський. У сфері національної безпеки і оборони вирішальне слово завжди за президентом, такий розподіл влади встановлює українська Конституція і закони “Про національну безпеку України” та “ Про Збройні Сили України”. І це нормально.

Проте, й з другою вимогою активної частини суспільства – відставкою головкома Сирського, не все так просто. І знову ж таки – внаслідок того, що Володимир Зеленський вирішив перетрусити уряд.

Звільнити головнокомандувача президент може в будь-який момент і без будь-яких попередніх умов – це право надає йому стаття 16 закону “Про національну безпеку України”. Але залишитись без головнокомандувача – не найкраща ідея в розпал війни (навіть попри те, що фахівці дискутують щодо реальної ролі головнокомандувача ЗСУ в Україні та його необхідності). І як ми уже бачили на прикладі Залужного – президент може без пояснень і причин звільнити навіть ультрапопулярного головкома, не те що того, який у частини суспільства та військових асоціюється з появою в “штурмових військах” ЗСУ явищ, раніше притаманних виключно російським найманцям на кшталт “вагнерівців” чи “Шторм-Z”.

А ось з призначенням є нюанс. Той самий закон “Про національну безпеку України” передбачає, що Головнокомандувач Збройних Сил України призначається на посаду за поданням міністра оборони України. Якого, як ми пам’ятаємо, у нас немає, є лише виконуючий обов’язки міністра.

Це не те щоб катастрофічна проблема, радше предмет для дискусій між юристами відповідного профілю. Але, це не єдина проблема і це теж пов’язано зі специфікою кадрової політики президента, яка полягає в тому, щоб періодично тасувати людей на посадах, замість залучати фахівців туди, де вони потрібні у відповідний момент.

Згідно зі статтею 15 того ж таки закону “Про національну безпеку України”, міністр оборони, його перший заступник та заступники призначаються на посади з числа цивільних осіб. Проблема в тому, що чинний в.о. міністра оборони – генерал-майор Євгеній Хмара є, власне, генерал-майором, а не цивільним. У розпорядженні Кабміну, яким призначали Євгенія Леонідовича на посаду заступника міністра (з якої він формально і став в.о. міністра), про це сором’язливо промовчали, але факту це не змінює. І тут у нас виникає цікава (але краще б ми обійшлись без цих “цікавинок” хоча б у сфері оборони) колізія. 

Або в.о. міністра має ті самі права та повноваження, що й міністр оборони – і тоді він може подавати президенту кандидатуру нового головкома – але при цьому мусить бути цивільним – і тоді генерал-майор Хмара НЕ може бути заступником і в.о. міністра оборони.

Або ж в.о. міністра може не відповідати всім критеріям, які закон “Про національну безпеку” висуває до “повноцінного” міністра оборони – але й повних повноважень в такому разі “в.о.” теж не має набувати. Власне – а які в нього можуть бути повноваження? Це, на відміну від повноважень, наприклад, голови ВР в ролі в.о. президента – не визначено. Закон “Про центральні органи виконавчої влади” передбачає наділення заступника міністра частиною або всіма повноваженнями міністра лише самим міністром – на час його тимчасової відсутності, а не у випадку звільнення міністра.

Безумовно, від того, що формально кандидатуру нового головкома президенту запропонує людина, яка за статусом не може обіймати посаду міністра оборони (чи в.о.) – новий головком не “перетвориться на гарбуз” опівночі, як в казці. Але така ситуація залишає можливість визнати кожну його дію, наказ чи розпорядження – незаконними, бо призначений на посаду він був поза законною процедурою. 

А оскільки головнокомандувачу ЗСУ під час війни доводиться приймати рішення і наказувати доволі часто, і з доволі неоднозначними результатами (як мінімум тому, що дії ворога теж є фактором, який впливає на наслідки того чи іншого наказу), то така ситуація створює величезні загрози для стабільності у сфері оборони та закладає абсолютно непотрібні ризики.

Що потрібно, щоб цього уникнути?

Власне, все дуже просто – потрібен міністр оборони. Такий, що відповідає вимогам до цієї посади, і внесе подання про призначення головнокомандувача ЗСУ президенту. Для цього президент має внести відповідну подання на розгляд Верховної Ради, а нардепи (які можуть повернутися з перерви і раніше 18 серпня) – проголосувати за призначення нового (чи старого) міністра. Ну або проти, але фантастичні сценарії залишимо на інший випадок.

Тоді новий головком набуде повноважень у законний спосіб і кризу, яка почалась в результаті спірного рішення президента змінити міністра оборони (а щоб це пройшло “непомітно” – то й весь уряд), буде розв’язано і сектор оборони повернеться до того, чим і має займатись під час війни за збереження української держави, замість політичних інтриг рівня театру юного глядача. 

Все в руках президента.