Компенсації для постраждалих від сексуального насильства з боку російських окупантів – як нардепи пропонують розв’язувати проблему

Необхідність ухвалення подібного нормативно-правового акта є очевидною в контексті російської війни проти України, тривалість якої необмежена в часі, а сенс, для Росії, полягає в розмитті та асиміляції української етнічної та політичної нації, а не винятково в якихось територіальних, матеріальних чи політичних здобутках. Як наслідок, практика сексуального насильства, серед форм якого зґвалтування є лише одним з видів, широко розповсюджена як на окупованих Росією територіях України, так і стосовно українських військовополонених і цивільних заручників.

Законопроєкт № 10132 покликаний створити механізм відшкодування постраждалим внаслідок насильницьких дій сексуального характеру, скоєних внаслідок та під час російського вторгнення в Україну. Він визначає правовий статус постраждалих, а також передбачає механізми надання невідкладних проміжних репарацій постраждалим і членам їх сімей. Серед його основних аспектів:

1. Проєкт визначає статус осіб, які постраждали від сексуального насильства під час російської агресії, включаючи дітей, народжених унаслідок цього насильства, а також членів сімей загиблих.
2. Він передбачає створення Комісії, що відповідатиме за визнання статусу постраждалих, прийняття заяв та надання компенсацій коштом спеціального Фонду. Останні мають покривати нагальні потреби постраждалих, забезпечити доступ до медичної, психологічної, юридичної та соціальної допомоги.
3. Рішення про визнання статусу постраждалих має бути прийнято протягом 30 днів після подання заяви, з можливістю подовження. Законопроєкт передбачає можливість оскарження рішень Комісії в судовому порядку.
4. Джерелами фінансування Фонду виплати компенсацій є міжнародна допомога, репарації та інші джерела. Передбачено можливість створення місцевих програм підтримки постраждалих.

Законопроєкт № 10132 є необхідним кроком для підтримки постраждалих від воєнних злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством. Він передбачає широкий спектр правових, соціальних та медичних інструментів для підтримки жертв та створює механізми для доступу до компенсацій та репарацій. 

Крім того, законопроєкт кореспондує нормам міжнародного права, зокрема Основним принципам і керівним положенням, що стосуються права на правовий захист і відшкодування збитку для жертв грубих порушень міжнародних норм у сфері прав людини і серйозних порушень міжнародного гуманітарного права (затверджені резолюцією 60/147 Генасамблеї ООН від 16 грудня 2005 року). 

Проте, зміст та, частково, концепція законопроєкту включають ряд недоліків, які стануть на заваді його ефективному застосуванню на практиці, під чим мається на увазі реальна, а не декларативна компенсація шкоди, якої зазнали постраждалі внаслідок сексуального насильства російських окупантів. 

Перш за все, залишається нерозв’язаною проблема фінансового забезпечення компенсацій і ефективності роботи Комісії з розгляду питань, пов’язаних з визнанням осіб, постраждалими від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією РФ проти України.

Серед джерел фінансування компенсацій зазначені: 

• кошти міжнародних фінансових організацій, інших кредиторів та інвесторів;
• міжнародна технічна та/або поворотна чи безповоротна фінансова допомога;
• кошти отримані в порядку зворотної вимоги (регресу) до заподіювача шкоди, репарації чи інші стягнення з РФ;
• інші джерела, не заборонені законодавством України.

Проте, автори законопроєкту не конкретизують ані механізму залучення коштів з цих джерел, ані гарантій, що таке залучення стане можливим в найближчі роки та десятиліття, коли власні кошти України та міжнародна допомога будуть витрачатись передусім на фінансування воєнних витрат та відновлення економічних спроможностей нашої держави. Як наслідок, механізм надання компенсацій жертвам сексуального насильства з боку російських окупантів може так і залишитися суто декларативним.

Надмірна забюрократизованість також є серйозним недоліком – процедура надання статусу постраждалих і виплат компенсацій покладається на Комісію, процес створення якої також затягнеться надовго. Окрім того, що статус самої Комісії в системі інших органів державної влади є неврегульованим (закон визначає лише її підпорядкування Мінсоцполітики і делегує Кабміну розроблення подальших нормативних документів), виникають побоювання щодо кадрового забезпечення Комісії та її територіальних підрозділів. 

Це ключова проблема, адже йдеться про роботу з особами, які й без того пережили надзвичайно травматичні події та можуть стикатись зі стигматизацією з боку суспільства. Тому критерії добору кваліфікованих фахівців для роботи з постраждалими слід чітко регламентувати на рівні закону, задля уникнення негативних наслідків та профанації всієї ідеї.

Важливо розуміти, що у створенні ще одного органу виконавчої влади, який генеруватиме виключно плани роботи та звіти про проведений час не в інтересах як платників податків і донорів, на яких лежить фінансування і без того надміру роздутого бюрократичного апарату, так і самих постраждалих, для яких важлива реальна та дієва підтримка, а не формальна звітність.

Відсутність системної та довгострокової підтримки постраждалих – закон фокусується на поточній компенсації постраждалим (яка може виявитись відкладеною в часі з описаних вище причин), але не деталізує довгострокову підтримку. Важливо розуміти, що захист, реабілітація, допомога в ресоціалізації та підтримка постраждалих від сексуального насильства матимуть значно кращий ефект у перспективі, ніж просто матеріальна компенсація шкоди, яка здебільшого несе нематеріальний характер. Натомість законопроєкт не містить норм щодо довгострокової та системної підтримки постраждалих.

Термінологічна невизначеність – законопроєкт містить терміни “проміжні репарації” та “компенсації”, перший з яких позначає відшкодування збитків державою-агресором державі-жертві. Другий же означає відшкодування завданої шкоди внаслідок неправомірного діяння з боку порушника. З огляду на те, що законопроєкт не охоплює процедури стягнення з воєнних злочинців чи РФ як суб’єкта, жоден з цих термінів не є коректним щодо механізму підтримки жертв сексуальних злочинів російських окупантів щодо громадян України. Доцільно замінити їх іншими задля уникнення плутанини та некоректного трактування змісту законопроєкту.

Всі ці проблеми можуть і мають бути доопрацьовані в законопроєкті при його підготовці до другого читання. Важливо провести його якомога швидше, адже з моменту реєстрації законопроєкту минув уже рік. Враховуючи те, що російські окупанти продовжують скоєння воєнних злочинів проти громадян України, затягування з нормативним врегулюванням сприяє лише накопиченню завдань для будь-якої структури, на яку буде покладене завдання з надання допомоги постраждалим.