Кібербулінг та цькування в Україні: законодавчі прогалини та притягнення до відповідальності

16 Жовтня, 2024 в 08:27

Недосконалість українського законодавства щодо кібербулінгу ускладнює захист прав постраждалих, особливо у випадках поширення наклепу та дезінформації через інтернет

Попри загальне визнання проблеми кібербулінгу в Україні, законодавство не пропонує прямих механізмів боротьби із систематичним цькуванням у цифровому просторі серед дорослих. Хоча можливі адміністративні та цивільно-правові санкції, випадки публічного наклепу залишаються невирішеними навіть після судових рішень. Приклад з адвокатами з Одеси, які довели факт наклепу, але не домоглися реального видалення матеріалів, демонструє прогалини в українському законодавстві та необхідність його вдосконалення. Про це пише Багнет.

У грудні 2018 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)», який загалом ввів це поняття у правове поле. Далі було внесено зміни до Закону України “Про освіту” та Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до цього держава має реагувати на цькування, яке заподіює шкоду фізичному та психологічному здоров’ю, неповнолітніх та учасників освітнього процесу. Законно про булінг йдеться, якщо є освітній процес і цькування відбувається у відносинах між двома неповнолітніми чи дитиною та дорослим. Тобто, якщо подібні дії вчиняються однією особою, якій виповнилося 18 років щодо іншої – неповнолітньої особи, булінг має місце. Якщо ж обом сторонам конфлікту вже є 18 років – законодавство цю ситуацію не регулює.

Але саме явище кібербулінгу у середовищі повнолітніх відбувається, а чинне законодавство не має прямих норм реагування. Тому у законодавстві шукають інші норми, як от цивільно-правовий захист: вимога спростування неправдивої інформації.

Потерпілий від кібербулінгу має фіксувати дії кривдника, тут у допомозі стануть скріншоти та фото неправдивої чи персональної інформації. Хоча і не завжди суд може визнати це належним доказом. Коли кібербулінг відбувається у соціальних мережах, потерпілий може звернутися зі скаргою до адміністратора сторінки та служби підтримки стосовно видалення інформації. І так само можна вимагати видалення інформації із сайтів та пошукових систем. Насправді досі це є найефективнішими засобами реагування – внутрішні правила модерування та адміністрування з боку власників сайтів, соціальних мереж. Тому що, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини, на власників сайтів, соціальних мереж або інших комунікаційних платформ може покладатися відповідальність за відсутність реагування на коментарі та створення технічних можливостей систематичного цькування.

Наступним кроком є звернення до Національної поліції, аби вирішити питання у досудовому порядку. Але потерпілий має право звернутися безпосередньо і до суду для захисту або поновлення своїх порушених прав.

Хоча судова практика щодо кібербулінгу в Україні невелика і названа іншими поняттями, практика тиску через інтернет є, як і рішення, які мають виконуватися. В Одесі є два випадки цькування адвокатів через поширення неправдивої інформації, які доведені судом, але опубліковані тексти досі є на сайтах.

20.03.2023 року Київський районний суд м. Одеси ухвалив рішення та встановив факт недостовірності інформації стосовно Ігоря Курилко. У рішенні вказано 6 статей, які виходили впродовж 2019-2022 років, де вказано фото адвоката разом із ім’ям та прізвищем та родом занять. Заявник звернувся до суду, бо з його слів інформація на вищевказаних сайтах, принижує його, зашкоджує діловій репутації, та є такою яка ганьбить честь, гідність. Суд встановив, що ідентифікувати авторів статей не є можливим. Далі суд наводить цитати зі статей та спростування. Ознайомитися із рішення суду можна за посиланням. Крім конкретних “фактів”, у статтях були й узагальнюючі вислови щодо безлічі кримінальних оборудок і відкритого кримінального провадження. Але суд не знайшов жодного обвинувального вироку чи провадження, де адвокату було повідомлено про підозру. Суддя приходить до рішення, що публікації містять наклеп та недостовірну інформацію, яка виставляє заявника в негативному світлі, що є порушенням його конституційного права. Але статті так само досі розміщені на сайтах.

Сам Ігор Курілко підозрює, що поширення відвертого наклепу у статтях пов’язано із його адвокатською роботою у справі повернення Дачі Ашкенадзі у Санаторія імені В.П. Чкалова у державну власність:

«ТОВ «ІНТЕРІМ СЕРВІС» намагалось отримати будівлю, якій завдало значної шкоди у період її оренди. Можна побачити на власні очі у якому неналежному стані знаходиться будівля, яку орендували у Міністерства охорони здоров`я України на підставі договору оренди від 01.06.1992 року. З цього розуміємо, що обов’язки договору товариство не виконувало. Проте автор статті наводить нібито рейдерство з мого боку, натякаючи на неіснуючі спроби захоплення цього об’єкта. Зазначу, що ототожнення адвокатів з клієнтами є дискримінацією принципів рівності всіх перед законом і порушенням конституційних прав людей».

Адвокат звернувся до Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики та Комітету захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності НААУ. Адже рішенням суду встановлений факт недостовірної інформації, а неодноразові звернення стосовно її вилучення, ніяким чином не змінили ситуації. Логічно, аби ВРУ розробила порядок дій у таких ситуаціях. Очевидно, що законодавство у цій частині недопрацьоване та не має ефективного механізму боротьби з такими порушеннями.

Право людини, що дозволяє їй вимагати за певних умов видалення своїх особових даних із загального доступу через пошукові системи – існує. Його пов’язують з рішенням Європейського суду 2014 року. «Судовою практикою було визначено, що громадяни мають право вимагати від пошукових систем (таких як Google) видаляти запити, що містять ім’я особи або інші персональні дані. Це стало передумовою створення системи, яка дозволяє особі звернутися з вимогою про «забуття», щоб результати пошуку в інформаційних системах більше не були пов’язані з її персональними даними. За даними Google в період з 29 травня 2014 року по 4 жовтня 2020 року було направлено близько 1 млн запитів на видалення майже 4 мільйонів посилань, з них 1,5 млн посилань були видалені. Але відповідно до рішення, яке виніс Європейський суд у 2019 році, Google не видаляє контент із результатів пошуку в країнах, що не входять у ЄС», – зазначає Курілко.

Другий приклад наведення неправдивої інформації, що доведено судом, стосується юриста Олександра Кіфака, який є ще й консулом Німеччини в Одесі. Скандальність юриста, так само як і звинувачення у співпраці із окупантами – недоведені факти, а звинувачується він через ототожнення зі своїм клієнтом. Але ж згідно статті 2 Закону України «Про інформацію» – одним з основних принципів інформаційних відносин є достовірність та повнота інформації. Хоча і сам ресурс при формулюваннях звинувачень використовує фразу “на думку порталу”. Чи є це кібербулінгом? Визначення говорить наступне: кібербулінг – умисне цькування за допомогою мобільних телефонів, Інтернету, інших електронних пристроїв, наприклад, пересилання двозначних зображень і фотографій, обзивання, зведення наклепів та ін. щодо визначеної особи у кіберпросторі, як правило, протягом тривалого періоду часу. Чи є ці матеріали тиском?

Правові механізми через нетривалість своєї чинності мають багато питань, тому що суди поводяться по-різному. Якщо опиратися на досвід Європейського суду прав людини, то застосування такого способу правового захисту, як видалення всієї статті, де згадується ім’я позивача, без наведення додаткових аргументів щодо існування нагальної потреби у цьому, має ознаки непропорційного втручання в свободу вираження поглядів. Адже мова йде не про обмеження у висвітленні, а у неправомірному використанні імені. Видаляючи статтю – суспільство втрачає інформацію про все, і про ім’я і про обставини щодо справи. Блокування судом всього ресурсу також є неправомірним. Розроблення адекватних механізмів щодо відповідальності за кібербулінг, не лише серед дітей, має відбуватися вже. І тут вже є розроблені норми ЄСПЛ, які поки національні суди не впроваджують повністю, що заохочує розвиток кібербулінгу.

Нагадаємо, МОН впровадило опцію швидкого повідомлення про випадки булінгу. Відтепер дитина самостійно чи її батьки можуть заповнити коротку анкету та надіслати електронну скаргу, залучивши до розв’язання проблеми керівництво школи та, за потреби, поліцію.

Зауважимо, в Україні набув чинності Закон № 3792-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання насильству та унеможливлення жорстокого поводження з дітьми”.

У пояснювальній записці нагадали, що 18 грудня 2018 року Верховна Рада України прийняла зміни до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу, відповідно до якого було введено до чинного законодавства України поняття «булінгу» та запроваджена адміністративна відповідальність за булінг (цькування) у закладах освіти.

Однак, слід зазначати, що з булінгом (цькуванням) зіштовхуються не тільки в закладах освіти.

Цькування часто відбувається також в колективах в інших сферах, де проводять свій час з різною метою діти, — у сферах фізичної культури і спорту, оздоровлення та відпочинку дітей, культури тощо. А сам булінг є тим видом насильства, яке охоплюється поняттям жорстокого поводження з дитиною.

Зокрема, визначено, що булінг (цькування) – психологічне, фізичне, економічне чи сексуальне насильство, тобто будь-яке умисне діяння (дія або бездіяльність), у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, яке систематично вчиняється особою стосовно дитини, з якою вони є учасниками одного колективу, або дитиною стосовно іншого учасника одного колективу та яке порушує права, свободи, законні інтереси потерпілої особи та/або перешкоджає виконанню нею визначених законодавством обов’язків.

Керівники та працівники закладів (установ), молодіжних центрів, дитячих та молодіжних громадських об’єднань, інших громадських об’єднань, що є суб’єктами молодіжної роботи, в яких у колективах перебувають діти, зобов’язані сформувати середовище, вільне від насильства та жорстокого поводження з дитиною.

Керівник закладу (установи), молодіжного центру, дитячого та молодіжного громадського об’єднання, іншого громадського об’єднання, що є суб’єктом молодіжної роботи, в якому в колективах перебувають діти:

затверджує положення про запобігання та протидію насильству та жорстокому поводженню з дітьми в закладі (установі), молодіжному центрі, дитячому та молодіжному громадському об’єднанні, іншому громадському об’єднанні, що є суб’єктом молодіжної роботи, з урахуванням Типової програми унеможливлення насильства та жорстокого поводження з дітьми та Порядку реагування на випадки насильства та жорстокого поводження з дітьми, затверджених Кабінетом Міністрів України, забезпечує його оприлюднення, обов’язкове ознайомлення з ним працівників та здійснює контроль за його виконанням;
розглядає усні та письмові заяви (скарги, повідомлення) про випадки насильства або жорстокого поводження з дитиною в закладі (установі), молодіжному центрі, дитячому та молодіжному громадському об’єднанні, іншому громадському об’єднанні, що є суб’єктом молодіжної роботи, протягом однієї доби з моменту надходження та у разі виявлення ознак насильства або жорстокого поводження з дитиною невідкладно повідомляє про це батьків, інших законних представників дитини, а також письмово повідомляє уповноважений підрозділ органу Національної поліції України та службу у справах дітей;
сприяє проходженню особами, які вчинили насильство або жорстоке поводження з дитиною, стали свідком або постраждали від насильства або жорстокого поводження, відповідної програми для таких осіб.

Стратегічною ціллю є сформувати середовище, вільне від насильства та жорстокого поводження з дитиною.

6 лютого у Раді проголосували у першому читанні за законопроєкт №9390, яким вводиться адміністративна відповідальність у вигляді попередження або накладення штрафу у розмірі від 850 до 1700 грн для батьків або осіб, які їх замінюють, за ухилення від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та (або) неповнолітніх дітей.
Усі діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним — так закріплено у ст. 52 Конституції України. Факт народження дитини породжує виникнення біологічного та морального зв’язку між нею та її батьком і матір’ю. Юридичне значення факт походження набуває лише з моменту його державної реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану.
Злісне невиконання обов’язку зі сплати аліментів, коли платник виправдовує це відсутністю роботи – позиція ККС.
З початку війни тисячі українських дітей зазнають каліцтва, стають жертвами насильства, викрадення, незаконного вивезення. На законодавчому рівні Україна вживає всіх необхідних заходів для забезпечення прав дітей, які постраждали від збройного конфлікту. Координаційний центр з надання правничої допомоги роз’яснив порядок надання статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.
Оспорювання батьківства – це невизнання особою реєстрації себе як батька дитини. Особа, яка записана батьком дитини згідно з положеннями Сімейного кодексу України, має право оспорити своє батьківство, пред’явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини.