«Хто стереже вартових» – як відкрити декларації силовиків, не показуючи їх суспільству
Законопроєкти бувають планові й невідкладні. Законопроєкт № 16220 про відкриття декларацій силовиків належить до третьої категорії – «форс-мажорний». Принаймні такий висновок дозволяє зробити історія його появи.
26 серпня Кабінет Міністрів за пропозицією Міноборони схвалив законопроєкт протилежного спрямування. Він пропонує відкривати декларації осіб, які виконують завдання оборони, не одразу після завершення воєнного стану, а через рік. Уряд обґрунтував це тим, що адреси й відомості про родини можуть бути використані ворогом.
16 вересня Володимир Зеленський у вечірньому зверненні пообіцяв рішення, «що поверне декларування для правоохоронців і Сил безпеки, які не на війні». Строків він не назвав і за наступні 7 тижнів про нього не згадував жодного разу.
4 листопада НАБУ і САП прийшли з обшуками до високопосадовців СБУ. За заявою бюро, один із них погрожував детективам зброєю і рубав сокирою телефони, вочевидь, знаючи, що там можуть знайти слідчі. Того ж дня НАБУ повідомило про нові епізоди операції «Карфаген», до яких, за версією слідства, причетні посадовці СБУ, Національної поліції та Офісу Генпрокурора.
7 листопада Президент повідомив, що того ж дня затвердив законопроєкт «про повернення декларування для всіх працівників СБУ», і закликав нардепів ухвалити його невідкладно. І вже за два дні, 9 листопада проєкт зареєстрували у Верховній Раді.
Ця хронологія не доводить, що текст законопроєкту дістали з шухляди виключно через необхідність хоч якось відреагувати на інформацію НАБУ про зв’язки частини СБУ з міжнародним наркокартелем і ФСБ РФ. Але вона пояснює, чому законопроєкт обіцяє менше, ніж від нього очікували: «всі працівники СБУ» з президентського звернення в тексті законопроєкту виявились «не всіма»: частина зберігає відстрочку, а частина взагалі випадає з декларування.
Про що сам проєкт
Законопроєкт уперше пропонує розрізняти військових за тим, що вони роблять, а не за тим, де формально служать. Але доводить цю ідею лише до половини, і саме ця половинчастість створює більшість його суперечностей.
Загальне відтермінування декларування майна держслужбовців запровадили в липні 2022 року. Вже через рік, у вересні 2023 Рада відновила декларування і відкрила реєстр декларацій, але зберегла для військових два винятки.
Перший стосується строку. За чинною частиною 7 статті 45 Закону «Про запобігання корупції» військовослужбовці Державної прикордонної служби (ДПСУ), Держспецзв’язку, Управління державної охорони (УДО), Збройних Сил «та інших військових формувань» подають декларації не пізніше 90 днів після завершення воєнного стану або звільнення. Частина 8 встановлює таку саму відстрочку для кадрових розвідників, співробітників, які безпосередньо ведуть оперативно-розшукову, контррозвідувальну чи розвідувальну діяльність, і охоронців посадових осіб. Другий виняток стосується доступу – до кінця воєнного стану документи цих осіб приховано з відкритого реєстру.
Як наслідок, за майже 5 років воєнного стану не декларуються не лише ті, хто воює, а й ті, хто працює в тилу і, дуже часто, має стосунок до оборони хіба за фактом отримання зарплати в тій самій структурі, частина співробітників якої безпосередньо беруть участь в бойових діях.
Що пропонує законопроєкт
Проєкт ділить військових на три групи. Перша – військовослужбовці ЗСУ, Нацгвардії, ДПСУ, ДССЗЗІ, УДО, Держспецслужби транспорту та співробітники поліції особливого призначення. Для них безумовна відстрочка зберігається. І принаймні в поточній версії проєкту цей перелік є закритим, без «інших військових формувань».
Друга група – військовослужбовці «інших державних органів», зокрема СБУ та розвідувальних органів. Відстрочку вони отримують, лише якщо в останній день строку подання декларації «беруть безпосередню участь у бойових діях».
Тоді на подання є 90 днів після припинення воєнного стану, завершення участі в боях або звільнення. Повторне залучення до бойових дій цей строк не продовжує. Решта подає декларації в загальні строки. Ті, хто не подавав з 2021-2022 року, мають надолужити це протягом 90 днів після набрання законом чинності.
Третя група – військові на публічних посадах: від міністрів і держслужбовців до суддів, прокурорів, народних депутатів, керівника ОП і секретаря РНБО. Вони декларуються в загальні строки, а їхні документи заборонено вилучати з відкритого доступу.
В той же час, крім річних декларацій тепер приховуватись будуть і повідомлення про суттєві зміни в майновому стані. Проте, особи, які обіймають посади в державних органах, що входять до складу сил безпеки і не беруть безпосередньої участі у бойових діях не зможуть більше розраховувати на закритість цих даних.
Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) законопроєкт зобов’язує щороку перевіряти статус декларантів, які виключені з публічного доступу, публікувати статистику вилучень і відстежувати зміни в таких декларантів – їхні документи повертатимуться у відкритий доступ не лише після завершення воєнного стану, а й після звільнення з посади, яка була підставою для вилучення.
“Деанонімізують” також заступників керівників установ, яких призначають президент або Верховна Рада і керівників структурних підрозділів, призначених нетаємними актами.
Що з ним не так
Перша проблема стосується самого критерію публічності. Конструкція з слів «безпосередня участь у бойових діях», яких чинний Закон «Про запобігання корупції» не містить. Проєкт їх не визначає, не каже, хто підтверджує такий статус, і не дає НАЗК права це перевірити. Довідку видаватиме той самий керівник, чиї підлеглі мають потрапити під контроль… Якщо ви пам’ятаєте “УБД-тури” ще часів АТО, для численних чиновників, яких з війною поєднував хіба перегляд фільмів – це воно.
Друга проблема – відомчий фільтр. Термін «сили безпеки» антикорупційний закон теж не визначає. Визначення є в законі «Про національну безпеку України» – правоохоронні й розвідувальні органи, органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, сили цивільного захисту та «інші органи», на які покладено забезпечення національної безпеки.
Наприклад, ДПСУ і УДО є правоохоронними органами спеціального призначення, Держспецзв’язок – «складовою сектору безпеки і оборони» (що можна читати як «інші органи»). Отже, документи невоюючих співробітників цих трьох органів відкриваються назагал. ЗСУ і Держспецслужба транспорту є військовими формуваннями, а Нацгвардія з введенням воєнного стану входить до сил оборони. Їхні документи лишаються прихованими.
Водночас усі шість служб мають однакову безумовну відстрочку. Прикордонник, службові обов’язки якого ніяк з бойовими діями не контактують, нових декларацій не подаватиме, тож відкриється лише ті, які він подав раніше. Це нагадує популярний фокус у якому ілюзіоніст «розрізає» ящик з помічником, який цілком безпечно перебуває на одній стороні ящика, а з іншої стирчить муляж його ніг.
Парадоксально, але цей же недолік створює реальну проблему для людей, які безпосередньо пов’язані з перебігом бойових дій – декларантів, які постійно служать на територіях активних бойових дій, полонених, поранених на лікуванні та членів їхніх сімей. Формально, «безпосередньої участі» в бойових діях вони не беруть. Тому якщо такий декларант служить в органі «сил безпеки», його документи з адресами президентський проєкт робить публічними. Це може бути прикордонник у полоні чи рятувальник ДСНС у прифронтовій громаді, ризики для яких значно зростають за такого сценарію.
Згаданий раніше серпневий законопроєкт уряду пропонує тримати закритими ще рік після воєнного стану документи всіх, хто «виконує завдання в інтересах національної безпеки і оборони». Листопадовий президентський проєкт частину з них відкриває вже з моменту набрання чинності. Як ці дві ідеї співвідносяться, ні президент, ні його проєкт не пояснюють.
Третя проблема – внутрішні суперечності. Для частини декларантів норми президентського законопроєкту рахують строк від «однієї з» обставин замість «першої», тож строк до подання декларації його можна відраховувати від найпізнішої.
Що можна виправити до другого читання
По-перше, визначити «безпосередню участь у бойових діях» через відсилку до чинного законодавства, вимагати документального підтвердження й дати НАЗК право його перевіряти.
По-друге, передбачити виняток за роллю, а не за відомством – відкривати документи тих, хто втратив відстрочку для подання декларацій, а полонених, поранених, осіб на територіях активних бойових дій і їхні родини залишати під захистом незалежно від органу, в якому вони служать.
По-третє, повернути формулу «першої з обставин» для відстрочки декларування, щоб уникнути затягування через створення штучних підстав.
І нарешті, хоча з цього варто було почати ще до реєстрації проєкту у Верховній Раді – узгодити проєкт з тим, який розробили МО та Кабмін.
Президентський законопроєкт №16220 досить своєрідно відповідає на запитання римського сатирика у заголовку: здебільшого – самі вартові. Співробітник силових структур подає декларацію залежно від функцій, які він виконує. Але його відомство визначає, чи побачить її суспільство. Хто ж засвідчує ці функції, не визначено зовсім.
Це ставить ефективність контролю над силовими структурами у залежність від добросовісності тих, кого контролюють. Що на тлі подій, які спонукали президента нарешті подати хоча б такий законопроєкт – не сприяє зміцненню довіри, яка похитнулась внаслідок дій саме тих людей, які сповна користуються заслугами воюючих колег.