Диктатура і шахрайство – як влада прагне контролювати бізнес, медіа та обманути партнерів
Засідання Верховної Ради 4 грудня стало яскравою ілюстрацією того, наскільки влада прагне посилити свій вплив на будь-які сфери в країні, від свободи слова до бізнесу, і наскільки важливою є активна участь суспільства у стримуванні цих прагнень. А також – наскільки реальною є поява в Україні того формату взаємин між владою та суспільством, який впродовж років існує в Росії.
На порядку денному 4 грудня було два знакових законопроєкти – № 10242, яким планувалось встановити кримінальне покарання за оприлюднення конфіденційної інформації з публічних реєстрів, та № 11443, яким внесено зміни до кримінального законодавства щодо відповідальності юридичних осіб.
Перший законопроєкт (№ 10242) негативно вплинув би передусім на ЗМІ, зокрема журналістів-розслідувачів, та громадських діячів і організації, які мають на меті викриття корупції. Наприклад, у разі оприлюднення журналістами даних Держприкордонслужби щодо військовозобов’язаних, які перетинають кордон під час воєнного стану. Або ж у разі оприлюднення інформації про авто, які є у власності чи користуванні чиновників або наближених до них осіб.
Планувалось значно посилити відповідальність за статтею 361-2 Кримінального кодексу, внаслідок чого на період дії воєнного стану відповідальність для осіб, які оприлюднюють конфіденційні дані з публічних реєстрів сягала би 8 років за ґратами. Для порівняння, на сьогодні мінімальним покаранням за той же злочин є штраф від 34 000 грн. Як наслідок, журналістам довелось би або відмовитись від багатьох джерел, або ризикувати в будь-який момент бути ув’язненими.
Особливого цинізму цій ідеї додає спроба авторів законопроєкту № 10242 поставити українське суспільство та союзників між вибором – або посилюємо тиск на ЗМІ, або відмовляємось від конфіскації майна корупціонерів, яку монобільшість сама ж і скасувала незадовго до голосування за № 10242. Конфіскація майна засуджених за корупційні злочини була частиною вимог ЄС для надання Україні допомоги на суму близько €4 млрд. Останню ЄС надав, після чого нардепи вирішили, що вони “нікому нічого не винні”.
Завдяки спільній реакції медіаспільноти, вдалось привернути увагу до ризиків цього законопроєкту та його прийняття не відбулось. Однак навряд чи можна назвати це повноцінно позитивною новиною, адже цей законопроєкт збираються повторно (а фактично уже втретє) розглянути в другому читанні. Норму про конфіскацію майна корупціонерів також мають розглянути окремо.
Іншими словами, його ініціатори, нардепи від ексОПЗЖ та “Слуги народу” не полишили ідеї закрити рота журналістам та викривачам корупції та повернуться до цього питання, як тільки спаде увага медіа. До слова, для його ухвалення коаліції все тих же “Слуги народу” та ексОПЗЖ не вистачило всього 13 голосів. “За” проголосували й ті “слуги”, які формально не входять до фракції, наприклад, Мар’яна Безугла.
На жаль, з другим законопроєктом (№ 11443), яким значно збільшено повноваження прокуратури і слідства щодо тиску на бізнес, немає навіть такого половинчастого успіху.
Цим законопроєктом запропоновано створити механізм застосування заходів кримінально-правового характеру до юридичних осіб у спеціальному порядку. Дотепер особливий порядок кримінального провадження застосовувався виключно щодо ряду спеціальних суб’єктів – нардепів, суддів, деяких прокурорів, адвокатів, депутатів місцевих рад, керівництва НАБУ та НАЗК. Це було пов’язано з тим, що такі особи або мають певні гарантії з боку закону (наприклад судді та нардепи), або з огляду на свою професійну роль несуть підвищений ризик стати об’єктом тиску з боку правоохоронців (адвокати).
Проте, ініціатори законопроєкту № 11443 (Давид Арахамія, Олександр Корнієнко та інші) вирішили доповнити главу про спеціальний порядок кримінального провадження нормами, які дозволяють блокувати роботу бізнесу виключно на підставі припущень слідчого про неправомірні “наміри” юридичної особи. При цьому, таке провадження щодо юридичних осіб може здійснюватись незалежно від “повноцінного” кримінального провадження за загальними правилами – згідно з українською правовою доктриною, юридичні особи не можуть бути суб’єктами злочину, ця роль належить винятково фізичним особам. Іншими словами – за кримінальне правопорушення, скоєне за участі якоїсь компанії, відповідальність могли понести її власник, директор чи інша уповноважена особа, а не сама компанія як юридична особа. Це значною мірою зміниться з прийняттям № 11443.
Відповідно до норм законопроєкту, слідчі та прокурори зможуть ініціювати обмеження на розпорядження активами компаній, перешкоджати укладенню значних угод, внесенню змін до установчих документів тощо. Для цього достатньо звернутись з клопотанням до слідчого судді (на стадії досудового слідства) або до суду (під час судового розгляду). Зайве говорити, що з урахуванням наявної практики схвалювати практично будь-які забаганки слідчих органів, цей інструмент може активно застосовуватись як в банальних корупційних цілях, так і для тиску політичних опонентів, коли в Україні відновиться політичний процес, зупинений з початком повномасштабного вторгнення Росії.
Однак, найбільш кричущим в цій ситуації є навіть не ризики зловживання новими інструментами тиску на підприємців з боку силовиків, а те, що законопроєкт № 11443 фактично запроваджує покарання за те, що у слідства складеться враження, що якась компанія має намір вчинити дії, спрямовані на ухилення від покарання – або що хтось може вчинити такі дії в інтересах компанії. Це навіть не покарання за намір, що вже саме по собі є неприпустимим. Це інструмент для цілковито вибіркового блокування роботи будь-якої юридичної особи в Україні за бажанням слідства та прокуратури.
А для того, щоб не виникало ілюзій щодо реального призначення цих нововведень, у статті 483-7, якою буде доповнено КПК України після набрання чинності законопроєктом, передбачено, що згадані вище обмеження можуть бути застосовані навіть без повідомлення про це представника юридичної особи, до якої вони застосовуються. Іншими словами, після того, як цей законопроєкт підпише президент і його буде опубліковано, будь-який власник чи керівник компанії може в будь-яку хвилину дізнатись, що його підприємницька діяльність заблокована, а він навіть гадки не має – коли, ким і за що.
Які ж висновки українське суспільство та окремі його спільноти можуть зробити з того, що відбулось у Верховній Раді 4 грудня?
Широкий суспільний резонанс (а також залучення представників країн Заходу, зустріч журналістів з якими відбулась напередодні голосування) досі є якщо не гарантією, то вагомим інструментом для того, щоб українська влада трохи пригальмувала у своєму бажанні безперешкодно насолоджуватись корупційними статками.
Трохи, адже все одно знайшлось 213 нардепів, які були готові проголосувати за законопроєкт № 10242 і він так і не знятий з порядку денного – просто відкладений до “кращих часів”.
В той же час, про законопроєкт № 11443 говорили значно менше, хоча ризики від його ухвалення є значно більш очевидними. Так, було кілька заяв підприємців та бізнес-спільнот, але, як бачимо, жодного ефекту вони не мали. Це означає, що українському бізнесу, якщо той хоче зберегтись саме як бізнес, а не як “гаманці” силового та чиновницького апарату, слід шукати шляхів об’єднання зусиль з тими представниками громадянського суспільства, медіасфери та політиками, які готові представляти інтереси не якогось конкретного підприємця чи галузі, а відстоювати чіткі, незмінні та прозорі правила взаємодії між бізнесом та державою. І готові активно реагувати на неминучі спроби окремих чиновників змінити ці правила на свою користь.
Що ж до українського суспільства, то на нього чекає ще одна боротьба – паралельно з опором російській агресії. Це боротьба з постійними спробами побудувати росію в Україні – ту її частину, де немає ні свободи слова, ні свободи підприємницької діяльності, ні політичних процесів, притаманних будь-якій демократії – лише нескінченне болото чиновницького апарату.