Чи можна згадувати ім’я публічної особи до вироку у справі

Положення про заборону використання імені, встановлене ч. 4 ст. 296 ЦК є похідним від презумпції невинуватості, гарантованої ч. 1 ст. 62 Конституції та ч. 2 ст. 6 Конвенції

За правилами ч. 4 ст. 296 Цивільного кодексу, ім’я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, може бути оприлюднене у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Втім, Європейський Суд з прав людини має особливий підхід у тому разі, коли йдеться про публічних осіб.

Можливість згадувати імʼя публічної особи до вироку у справі дослідив Касаційний цивільний суд ВС у справі № 753/18972/16. На цьому акцентувала Вікторія Кучерявенко, адвокат, член Комітету НААУ з питань цивільного права та процесу для Національної асоціація адвокатів України.

Громадська організація опублікувала статтю про підозру у виведенні коштів за кордон, оголошену директору одного із держпідприємств. Матеріал, який містив посилання на відповідну ухвалу у Єдиному державному реєстрі судових рішень, описував схему та згадував осіб, залучених до неї.

Одна з них звернулася до суду з позовом про заборону поширення інформації та відшкодування моральної шкоди. Адже на її думку публікацією матеріалу було порушено її особисте немайнове право на використання імені, та незаконно розголошено відомості досудового розслідування.

Суд першої інстанції став на бік позивачки і зобов’язав ГО та власника сайту видалити зі статті інформацію, яка дає можливість ідентифікувати особу. Також суд зобов’язав відшкодувати завдану моральну шкоду. Апеляція погодилася із такими висновками і лише зменшила розмір стягнення грошового відшкодування, бо той не відповідав характеру та обсягу заподіяних позивачці моральних страждань, засадам розумності та справедливості. У частині порушення права суди зауважили, що предмет позову стосувався не захисту персональних даних, а захисту немайнового права на використання імені, яке було порушено відповідачем через недотримання заборони, встановленої ч.4 ст. 296 ЦК.

Не погоджуючись з такими рішеннями, власник сайту подав касаційну скаргу. Він вважав, що згідно з чинним законодавством «ім’я» особи охоплюється визначенням «персональні дані», а збір інформації щодо імені особи, зберігання та поширення входить у контексті захисту приватного життя до сфери регулювання і захисту ст. 32 Конституції, а в контексті свободи поширення інформації – до сфери регулювання і захисту ст. 34 Конституції.

Крім того, ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод за сферою дії охоплює і персональні дані в широкому розумінні, і питання використання імені (у тому числі зміни) і захист честі, гідності та ділової репутації. А згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини наявність статусу «публічної фігури», як і наявність суспільного інтересу має пряме і безпосереднє значення для вирішення конкуренції і встановлення належного балансу між ст. 8 та ст. 10 Конвенції.

На момент поширення інформації позивачка була публічною особою, а тому протиставлення, наведене у рішеннях судів, не відповідає нормам матеріального права, зроблене помилково і призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

А відповідно до ст. 29 Закону «Про інформацію» інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Відповідаючи на ці зауваження, Касаційний цивільний суд виходив з того, що конституційні права особи мають цивілістичний вимір як абсолютні і невідчужувані цивільні права фізичної особи. Згідно з ч. 1 ст. 269 ЦК вони належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Таким є і право на ім`я, яке забезпечує особі правову індивідуалізацію і надає їй право вимагати від інших звертатися до неї відповідно до її імені; право на зміну імені (імені, по батькові та прізвища); право на використання імені, яке полягає у наданні фізичній особі можливості використовувати своє ім`я у всіх сферах суспільних відносин, а також передбачає певні обмеження щодо використання імені фізичної особи іншими особами.

Положення про заборону використання імені, встановлене ч. 4 ст. 296 ЦК є похідним від презумпції невинуватості, гарантованої ч. 1 ст. 62 Конституції та ч. 2 ст. 6 Конвенції. А презумпція невинуватості є одним з елементів справедливого судового розгляду і спрямована на те, щоб убезпечити обвинувачену особу від порушень її права на справедливий процес упередженими твердженнями, що тісно повʼязані з розглядом її справи у суді. Зважаючи на усталену практику ЄСПЛ, інформування суспільства про здійснювані кримінальні розслідування має здійснюватися з максимальною обережністю та обачністю, які необхідні для дотримання принципу презумпції невинуватості. Вагоме розрізнення має проводитися між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила.

Усе це виконує функцію утримання балансу між необхідністю здійснення розслідування кримінальних проваджень з метою забезпечення захисту суспільних інтересів і недопущенням заподіяння шкоди репутації підозрюваної чи обвинуваченої особи, яку буде важко відновити у разі закриття кримінального провадження або ухвалення виправдувального вироку суду з підстав, передбачених КПК.

Водночас наявність суспільного інтересу не виключає необхідності дотримання положення ч. 4 ст. 296 ЦК. Адже цивільним законодавством встановлено заборону не на поширення інформації про кримінальні провадження, яка може бути предметом суспільного інтересу, а саме на використання імені обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї при поширенні цієї інформації. Крім того, ч. 7 ст. 296 ЦК передбачена можливість використання початкової літери прізвища фізичної особи у медіа, літературних творах, і це не є порушенням її права.

Також судді КЦС ВС підтвердили, що предмет позову у цій справі стосується не захисту персональних даних, а захисту немайнового права на використання імені, яке порушене внаслідок недотримання відповідачем положень ч. 4 ст. 296 ЦК.

Дійсно, відповідно до положень Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації межа допустимої критики стосовно політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Водночас спірна стаття стосується порушення презумпції невинуватості (ст. 6 Конвенції) при відсутності обвинувачення, що є порушенням права на приватне і сімейне життя (ст. 8 Конвенції).

Предметом позову є захист особистого немайнового права на використання імені. А порушення прямої законодавчої заборони на використання імені підозрюваної чи обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї не може тлумачитися як критика у медіа чи висвітлення її слів і вчинків, про що мовиться у положеннях згаданої Декларації.

На підставі цього суд касаційної інстанції підтвердив правильність висновків нижчих судів про те, що зазначення імені позивача у публікації до набрання законної сили обвинувальним вироком є прямим порушенням ч. 4 ст. 296 ЦК незалежно від того, є така особа публічною чи не має статусу публічної особи.

• В Україні покарання суддів за корупційні злочини є скоріше винятком, ніж правилом. До створення Вищого антикорупційного суду таких прецедентів взагалі не було: частково через завантаженість, частково через корупцію та кругову поруку місцеві суди не дослухали до вироку жодної справи
• Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України “Про засади протидії та запобіганні дискримінації в Україні” утиск – небажана для особи та/або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери.
• Позовна давність — строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.