Чому історія комбрига 155 ОМБр Лучанова є значно більшою проблемою, ніж здається

Демонополізація права держави на примус і насильство – фактично є посяганням на одну з найважливіших складових державного суверенітету – особливо якщо не отримує негайної і недвозначної реакції від осіб, покликаних гарантувати цей суверенітет. І цієї реакції, на жаль, поки що немає.

Командира 155 ОМБр і ексначальника штабу 425 ОШП “Скеля” Станіслава Лучанова і 9 його підлеглих затримали за підозрою у викраденні та вбивстві братів Романа і Максима Мосейчуків на Київщині. Причиною злочину називають скарги дружини Лучанова на те, що шум мотоцикла заважав їхній дитині.

Викрадення і вбивство людей через побутовий конфлікт, вчинене організованою групою, саме по собі є особливо тяжким злочином і предметом для всеосяжної реакції політиків та керівництва правоохоронних органів.

Але коли такий злочин вчиняють представники силової структури, ще й ті, що перебували в безпосередньому підпорядкуванні як ймовірного організатора, так і ймовірного замовника – це вже зовсім інший рівень. Тим паче, що ймовірною причиною став банальний побутовий конфлікт жертв з дружиною імовірного (до вироку суду) замовника злочину.

Монополія держави на примус і насильство – є однією з ключових ознак суверенітету, фактично його фундаментом. Якщо її виключити, тоді існування держави зберігатиметься лише до тих пір і в тих межах, на які погоджуються всі без винятку її громадяни. А як ви розумієте – бачення в різних громадян щодо меж цієї держави може бути вкрай різним. 

У такій “державі” хтось може вважати, що не зобов’язаний платити податки, хтось – що на нього не поширюються правила дорожнього руху, а хтось – що забезпечувати його життєві потреби і бажання мають ті громадяни, які не можуть заперечити силою. За ілюстраціями можете звернутись до серії фільмів про “Шаленого Макса”.

Монополія держави на примус у поєднанні з структурами, які цей примус забезпечують згідно з наперед установленими і загальновідомими правилами – перетворює суспільство постапокаліптичних банд на державу в нашому сучасному розумінні – сукупність рівних і обов’язкових для всіх правил поведінки та інституцій – цими ж правилами створених і обмежених.

У випадку з комбригом 155 ОМБр, який до того був начальником 425 ОШП “Скеля” ситуація є ще більш загрозливою. Адже попри всі численні скандали з катуванням, публічним побиттям військовослужбовців, регулярними втратами, які за оцінками воєнних кореспонденті перевищують втрати інших підрозділів в десятки разів – про що начштабу Станіслав Лучанов, як один з ключових офіцерів полку, не міг не знати і не бути причетним – його підвищили до командира бригади і в березні 2026 року Володимир Зеленський ще й нагородив його орденом Богдана Хмельницького І ступеня. 

Іншими словами, президент своїми ж діями посприяв тому, щоб ця людина мала всі підстави повірити у власну вседозволеність та безкарність, як і у власне право розпоряджатись свободою, життя і смертю інших людей не на підставі закону і Статутів Збройних Сил України, а за власним розсудом і настроєм.

Якби викрадення і вбивство через побутовий конфлікт було скоєно рядовим військовослужбовцем – це була б трагічна історія про наслідки війни для людини, яка пережила саму війну, але не змогла повернутись до мирного життя. Це все одно був би особливо тяжкий злочин, але контекст, мотиви і масштаб проблеми були б значно іншими.

Але коли такий злочин скоюють підлеглі військовослужбовці за наказом командування (про що затримані самі заявили в суді) – і все це після більш ніж року ігнорування численних порушень закону в підрозділі, де частина ймовірних співучасників займали керівні посади – історія з трагічної перетворюється на катастрофічну.

Злочин, за який судитимуть колишнього начштабу “Скелі” і нинішнього командира 155 ОМБр (яка підпорядкована тій самій “Скелі”, що само по собі є прикладом управлінської катастрофи) – виник не тому, що хтось “психанув” і в нього виявились не надто розумні, але дуже віддані друзі.

Цей злочин є прямим наслідком того, що Верховний Головнокомандувач достатньо довго ігнорував проблему з підрозділом, який перебуває на особливому рахунку в головнокомандувача Збройних Сил. І така ситуація дала співучасникам злочину переконання, що вони недоторкані. Складно зробити інший висновок після того, як наслідком поширення відео з побиттям військового, начальник штабу підрозділу, в якому це відбувалось, йде на підвищення.

Саме у віданні президента, як Верховного Головнокомандувача ЗСУ, згідно зі статтею 106 Конституції перебуває керівництво у сферах оборони і національної безпеки. Те, що місяцями відбувалось у “Скелі” та приданих їй підрозділах, попри численні розслідування і скандали, публічні катування військовослужбовців та смерті мобілізованих; те, що врешті було скоєно на замовлення, ймовірно, колишнього начшабу “Скелі” і командира підпорядкованої цьому полку бригади – є прямою загрозою національній безпеці. Особливо в умовах постійної і довготривалої загрози зовнішньої.

Згідно зі статтею 102 Конституції України, Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Те, що ми тут обговорюємо є одним з найбільш кричущих і небезпечних порушень Конституції і законів України, і призведе до ще гірших, якщо не припиниться.

P.S. Коментуючи затримання Лучанова, президент визнав, що це справа “стосується не однієї громади і не однієї тільки Київщини”. Що він мав на увазі під цими словами – залишається лише здогадуватись. І сподіватись, що вбивство ветерана НГУ та його брата від рук інших військовослужбовців стане межею, яка позначить кінець експериментам з “привілейованими” підрозділами якими лякають мобілізованих та недоторканістю в обмін на лояльність. Зрештою, крім президента, наразі більше ніхто не має достатньо законних повноважень та політичного впливу для того, щоб поставити крапку.