Статті

“Не буде ніякої корупції, її немає зараз, тому що ми всі єдині. Багато корупціонерів поїхали разом зі своїми грошима” – сказав Володимир Зеленський в листопаді 2022 року. Через 4 роки тяжкої війни на виживання держави, українці почули, що ці корупціонери, схоже, поїхали до кабінетів на вулиці Банковій, 11.

Деталі останніх (хоча вони явно не останні) розслідувань НАБУ щодо масштабної корупційної мережі за участі чиновників Офісу президента, Міністерства юстиції, судів, прокуратури та бізнесу викликали чимало обговорень та емоцій – через аморальність самої ситуації та крайню “недалекоглядність” учасників, які відкрито обговорювали корупційні теми, знаючи, що частину їхніх поплічників вже задокументували і відправили до СІЗО.

Однак поза фокусом суспільства вкотре залишається найважливіша частина проблеми – як зробити подібні ситуації неможливими у майбутньому.

Видання “Дзеркало тижня” повідомило про позов, поданий одним з героїв їхньої публікації про злам Єдиного державного реєстру судових рішень. Внаслідок цього зламу фігуранти справ НАБУ могли заздалегідь дізнатись, що в них плануються обшуки та інші слідчі дії. Позивач вимагає спростування “недостовірної” інформації, яка полягає в тому, що видання назвало його прізвище, повідомляючи про вручення йому підозри. При тому, факт вручення підозри підтвердили в НАБУ. З ухваленням нового ЦКУ таких кейсів значно побільшає.

За майже тиждень гасла масових протестів проти немотивованої відставки популярного міністра оборони поступово трансформувались у вимоги відставки непопулярного головнокомандувача ЗСУ та вимоги повернути звільненого міністра. І доки президент шукає вихід з ситуації, яку він сам створив, керуючись помилковими псевдополітичними розрахунками, варто наперед розуміти, що вихід цей теж буде не дуже законним.

Демонополізація права держави на примус і насильство – фактично є посяганням на одну з найважливіших складових державного суверенітету – особливо якщо не отримує негайної і недвозначної реакції від осіб, покликаних гарантувати цей суверенітет. І цієї реакції, на жаль, немає.

Народний депутат Сергій Власенко (давній соратник Юлії Тимошенко) зареєстрував законопроєкт № 15289, який фактично забороняє правоохоронцям (зокрема НАБУ і САП) оприлюднювати відомості розслідувань щодо Президента, нардепів, членів Кабміну та керівників центральних органів виконавчої влади без дозволу слідчого судді. І не лише забороняє, а й встановлює покарання за такі дії – до 5 років обмеження/позбавлення волі.

Сам по собі факт, що дорослу дієздатну людину можна ув’язнити на 5 років за кілька селфі чи відео без одягу, добровільно пересланих іншій дорослій дієздатній людині – вже є достатнім аргументом за декриміналізацію статті 301 КК України. Для порівняння – на такий же строк ув’язнюють за посягання на територіальну цілісність України, фінансування таких дій чи, наприклад, за вбивство з необережності

Рішення Полтавської міської ради від 29.05.2026 “Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Полтавської міської територіальної громади”, як і ряд аналогічних рішень інших ОМС є радше декларативним політичним жестом, ніж регуляторним нормативно-правовим актом. З огляду на кількість аналогічних рішень та поширення їх практично на всій території України, вкотре відсилає до необхідності розгляду цього питання Верховною Радою України на рівні закону – так, як це визначає Конституція України.

На брифінгу після вручення підозри колишньому керівнику Офісу президента Андрію Єрмаку, директор НАБУ Семен Кривонос заявив, що Володимир Зеленський не фігурує і не фігурував у межах цієї справи. Ці слова викликали певний скепсис на тлі раніше оприлюднених “плівок”, в яких учасники корупційної схеми згадували якогось “Вову” і його представника – першого заступника Управління держохорони і керівника служби безпеки президента Максима Донця.

Проєкт нового Цивільного кодексу (№15150), який цього тижня ухвалила Верховна Рада у першому читанні, є дуже дивним документом. Щонайменше, через майже маніакальне бажання спікера Руслана Стефанчука залишити таким чином слід в історії української юриспруденції.

Законопроєкт № 11115, який з 2024 року чекав свого часу в парламенті, отримав друге дихання на тлі кризи стосунків між монобільшістю та президентом – комітет з питань інформаційної політики рекомендував його до розгляду в першому читанні з прийняттям за основу. Це спровокувало хвилю критики та відвертих маніпуляцій з боку анонімних Telegram-каналів, які вбачають загрозу своєму привілейованому становищу від ухвалення цього законопроєкту.